Козацький оберіг - Дмитро Білий

Хлопець, немов уві сні, побачив широку поставу Голоти, що блискавкою проскочила повз нього. Козак, тримаючи в одній руці шаблю, а в іншій пістоль, миттю опинився біля вартового, який марно намагався висмикнути спис із брами й одним ударом руків’я пістоля збив його з ніг.

У відкриті ворота, мов тіні, сковзнули козаки.

— Усе гаразд, друже? — схопивши Данька за плече, запитав Голота.

— Там, — піднявши руку і вказуючи на площу, ледь вимовив Данько. Видно було, що звідти долітають відблиски, немов від великого вогнища.

Голота на мить застиг, оцінюючи ситуацію.

— Уперед, хлопці, — наказав він і змахнув шаблею в напрямку заграви.

Данько побіг за козаками. Коли вони вискочили на площу, то побачили, що дрова навколо будови, куди чорні рицарі позаганяли людей, поволі розгоряються. Чулися несамовиті крики тих, хто вже здогадався, яка доля їх очікує.

Посеред площі стояв магістр. Навколо нього, застиглі, немов похмурі статуї, стояли зі зброєю в руках кнехти та комонники. А біля ніг магістра лежала княгиня Ярина! Луціус тримав у руках довгий меч із широким лезом, очі його були звернені до нічного неба, тонкі вуста шепотіли якесь закляття.

Раптом магістр заточився на місці і впустив меч, сеньйора Гельда, що стояла поруч, здивовано подивилася на нього. Луціус охопив голову обома долонями й зігнувся, немовби хтось на відстані могутньою рукою намагався звалити його з ніг.

Поки це відбувалося, козаки миттю оточили площу, ховаючись за спинами кнехтів.

Знову Данько почув пронизливий крик птаха, і в ту ж мить козаки мовчки кинулися із шаблями та кинджалами на кнехтів і вершників. Заляскали постріли, захрипіли схарапуджені коні, задзвеніли леза. Не встиг Данько й оком моргнути, як все на площі злилося в якусь моторошну відчайдушну веремію.

Як тільки почався бій, сеньйора Гельда схопила чорну книгу, яку читав магістр, і швидко зникла в темряві.

Луціус залишився на місці, хитаючись, але видно було, що сили знову повертаються до нього. Магістр повільно підняв голову, дивлячись з-під брів, і здавалося, його моторошний погляд створює навколо нього та охоронців, закутих у тяжкі чорні панцирі, коло, яке ніхто не може переступити. Полум’я палаючої будови кидало на його обличчя червоне світло, і від цього воно світилося кривавим страшним відблиском.

Козаки Голоти здавалися страшними примарами, навколо яких відразу виникали смертельні кола, окреслені блискавичними лезами шабель. Розгублені кнехти, мов ляльки, валилися там, де проходили козаки. З десяток козаків вже, поскидавши з коней латників магістра, із гиком носилися по площі, крутячи навколо себе алебардами і, немов косами, стинаючи ворогів.

Козак Голота із двома шаблями в руках врубався в натовп кнехтів, які стовпилися біля зачинених дверей палаючої будівлі. На мить він зник, але знову вихопився з натовпу, залишивши не менше півдесятка вбитих та поранених. Голота проскочив крізь густий чорний дим до дверей і зірвав засув. Перелякані люди, звільнені зі своєї жахливої в’язниці, вихоплювалися на площу й відразу кидалися на кнехтів.

Останніми вийшли отець Григорій, соцький Заруба й козак Пугач. Всередині будівлі вже крутилися язики полум’я. Козак Пугач, сорочка якого вже встигла обгоріти, озирнувся назад, щоб переконатися, чи всі встигли врятуватися. Побачивши, що серед полум’я нікого не залишилося, Пугач побіг назустріч кнехтам. Ухилившись від алебарди, козак одним ударом ноги у груди збив на землю одного з них, схопив своєю здоровою правицею іншого за груди й зіштовхнув нападників, позбивавши їх з ніг.

Розсіяні козаками та замковими людьми, що хапали в руки не лише шаблі та списи, але й вила, кнехти відчайдушно і вміло билися. Досі було незрозуміло, на чий бік схилиться перемога.

Споглядаючи всю цю колотнечу, Данько так і не зміг побачити, як і коли на площі з’явився козак Мамай. Але тепер він стояв навпроти магістра. Той уже встиг оговтатися, але не рухався з місця.

Так і стояли вони беззбройні один навпроти одного, але погляди їх зустрілися, мов схрещені леза мечів.

Якось раптово бій стих. Усі опустили зброю і, затамувавши подих, звернули погляди туди, де під палаючою будівлею зійшлися козак Мамай і магістр Луціус.

Данькові здалося, що між ними точиться невидимий і від того ще більш страшний і безжальний смертельний двобій.

Раптом магістр закричав і підхопив із землі меча. Блискавичним рухом він опустив свою зброю на козака Мамая і, здавалося, миттю розрубає його навпіл. Але беззбройний козак зробив непомітний крок вбік, і блискавка леза майнула повз нього. Водночас козак Мамай вдарив відкритою долонею магістра під серце.

Гулка луна від цього удару наче хвилею прокотилася площею. І від неї захиталися всі кнехти, гублячи зброю і падаючи на коліна. Козаки й замковий люд радісно закричали й кинулися на ворогів.

Панцир на грудях Луціуса зім’явся, магістр захитався, знову впустив меч і раптом кинувся до княгині, яку все ще продовжували тримати «ченці», схопив її за плечі і приставив до тонкої шиї гострий стилет.

У Данька, який вже встиг проштовхатися до місця цього короткого двобою, захололо серце. З виразу божевільних очей магістра він зрозумів, що життя дівчини може обірватися в будь-яку мить.

— Стій, клятий козаче! — загорлав магістр.

Козак Мамай стояв перед ним, виставивши руки долонями вперед. Обличчя його було непорушне.

— Це не твоя земля, магістре, це наша земля, — стиха сказав він.

І ці слова почули всі.

Раптом десь із темряви, з провулку, який вів до будинку, де жив магістр, почулося іржання коней і цокіт копит. На площу вихопилось кілька озброєних чорних рицарів, попереду їхала сеньйора Гельда. Біля магістра вони зупинилися, рицарі наставили свої списи прямо на козака Мамая, але він не зрушив з місця.

Магістр зробив декілька кроків до коня, якого тримала сеньйора Гельда. Княгиню Ярину він тримав перед собою, прикриваючись нею, немов живим щитом.

Не зводячи очей з козака Мамая, магістр скочив на коня, посадивши перед собою Ярину.

Востаннє Луціус і козак Мамай схрестили погляди. Данькові здалося, що з їхніх очей вилетіли гострі блискучі промені, вдарилися один об одного і, розсипавшись на іскри, розчинилися в нічному повітрі.

Над площею зависла напружена тиша.

Магістр торкнув повід. Натовп грізно ворухнувся. Козаки підняли зброю.

Козак Мамай застережливо підняв руку.

Скорившись мовчазному наказу, натовп повільно розступився, даючи дорогу магістру і його людям.

Вершники, лякливо озираючись навкруги, проїхали поміж натовпом. Люди позаду них мовчки змикалися, як