Місто заклиначів дощу - Томас Тімайєр

Не припиняючи гніватись, учений збіг сходами вниз, Оскар уже був готовий збігти за ним, як раптом біля самого його вуха чийсь голос стиха промовив:

— Труднощі con el dinero?

Оскар спантеличено обернувся: позаду стояв Капак, губернаторів слуга.

— Перепрошую, — сказав він, — я не розумію по-іспанськи.

— У вас проблеми з грошима?

Оскар ствердно кивнув.

— Схоже на те.

Індіанець пильно подивився на нього.

— Я можу допомогти.

Оскар насупився.

— Допомогти? З якої це речі?

Індіанець не став довго пояснювати. Він показав на сонце і зробив жест, немов укладається спати.

— Puesta del sol, — сказав він.

— Puesta… що?

— Захід. Коли сонце зайти — ти приходити. Краще сам. Тут!

Він показав пальцем на огорожу саду резиденції. Стіна, що оперізувала всю територію, на цій ділянці виступала метрів на тридцять уперед. До неї була приставлена драбина, яку, мабуть, використовували для роботи в саду. Потім Капак дав Оскарові зрозуміти, що той має залізти по дереву, що росло по той бік стіни, проповзти кілька метрів по її гребеню, після чого спуститися в сад по драбині.

Оскар не розумів.

— Навіщо це все?

— Мій господар робити сьогодні увечері… звана вечеря. Ти приходити, але дуже cuidado.

— Що означає — «cuidado»?

Капак насилу підбирав слова.

— Обережно. Скрізь охорона.

Він обернувся і вказав на стіну дальнього крила резиденції, густо обплетену виноградною лозою. Під її пагонами ховався маленький напівкруглий балкончик.

— Я чекати тут, — сказав він. — Давати тобі dinero.

— Але чому?

Індіанець приклав палець до губ.

— Маю допомагати. Йди, твої друзі чекають.

Збігаючи сходами, Оскар намагався приховати збентеження, яке напевно було написано на його обличчі. Якщо він правильно зрозумів індіанця, той має намір дати йому грошей? Ніяких пояснень цьому не було. Капак ненавидів свого господаря, це було очевидно, але причому тут гроші, і звідки вони в нього? А проте, Оскар готовий був ризикнути. Що, власне, він утрачає?

Гумбольдт уже покликав Вілму, взяв її на руки і збирався сісти в коляску.

— Про що ви розмовляли? — поцікавився він. — Збоку це виглядало досить таємничо. Сподіваюся, мова йшла не про мету нашої поїздки?

— Звичайно, ні, — запевнив Оскар. — Капак усього лише побажав нам удачі та порадив бути дуже обережними.

— Он, значить, як?

Учений окинув Оскара іронічним поглядом із голови до ніг, але розпитувати далі не став.

Ледве коляска рушила, Оскар відчув докори сумління. Не варто було йому обманювати пана Гумбольдта, але надто вже незвичайною була ситуація.

Cонце ледь устигло сховатися в океані, а Оскар уже затаївся в заростях неподалік від огорожі резиденції. У небі загорялися перші зірки. З губернаторського палацу линула музика, що зливалася зі скрекотанням цвіркунів і цикад. Весь перший поверх був осяяний вогнями. Крім музики, до його вух долітали вибухи сміху і дзвін посуду. У повітрі линули апетитні пахощі пряних страв.

Про свої наміри він не обмовився ні словом. Під приводом, що йому треба як слід виспатися, Оскар покинув друзів, що зібралися в холі готелю, непомітно вислизнув на вулицю й подався на протилежний кінець міста, до пагорба, на якому здіймався губернаторів палац. Якщо йому посміхнеться удача, він зуміє довести, що його не дарма взяли в експедицію. Якщо ж ні… Ну, що ж, тоді залишається тільки молитися, щоб ця вилазка не виявилася найбільшою дурницею в його житті.

Притаївшись за кущем, він пильно спостерігав за головними воротами. Ось у затемненій сторожці спалахнув сірник — вартовий розкурює сигару. Схоже, він там непогано влаштувався і не надто пильнує. Чудово!

Оскар почекав, аби ще трохи стемніло, вибрався зі своєї схованки, стрімко перетнув відкриту місцину і, опинившись у тіні огорожі, кинувся бігти на північ. Тим часом над горами зійшов місяць, і його темно-червоний диск із кожною хвилиною ставав усе яскравішим.

Метрів за триста стіна повертала на північний схід. Оскар виглянув із-за рогу, переконався, що там безлюдно, і помчав далі. Нарешті попереду замаячів темний стовбур дерева, що росло метрів за три від огорожі. Мабуть, того самого, про яке говорив Капак.

Не роздумуючи, він вправно подерся по шорсткому стовбуру. Піднявшись метрів на чотири, Оскар перебрався на товстий сук, що стирчав у бік стіни маєтку, і поповз по ньому.

Незабаром він уже міг розгледіти, що діється в саду. Доріжкою, що ніби оперізувала резиденцію, прогулювався ще один вартовий з рушницею через плече. Оскар дочекався, поки той зникне за рогом, і повис прямо над гребенем стіни, обхопивши сук обома руками.

Драбина стояла на колишньому місці — він це ясно бачив. Ще мить — і Оскар розтиснув руки і стрибнув на стіну. Почекав трохи, оглядаючи околиці, проповз кілька метрів по гребеню і спустився по драбині в сад.

Дерева в парку відкидали густі тіні, але поспішати все одно не варто було. Повільно і дуже обережно, короткими перебіжками від куща до куща і від пальми до пальми, він пробирався ближче до 6удинку. Нарешті йому вдалося помітити той самий балкончик, на якому мав чекати індіанець, але якраз у цю мить на доріжці знову з’явився охоронець.

Оскар упірнув у кущі і затаївся. Охоронець, насвистуючи, пройшов повз нього. Йому було не до того, щоб роздивлятися всякі там кущі — уся його увага