Місто заклиначів дощу - Томас Тімайєр
Губернатор стояв нерухомо, спершись обома руками об кришку столу і так пильно роздивляючись її, немов це була рідкісна картина.
— Отже, Колка? — нарешті мовив він. — Це дика місцевість, повна небезпек. Ви впевнені, що готові піддати ваших дам такому ризику?
— Дами звикли до небезпек. Вони мої постійні супутниці.
В очах губернатора спалахнув недовірливий вогник. Потім він похитав головою.
— Звідси до входу в ущелину сто сорок кілометрів. Навіть якщо ви робитимете по тридцять кілометрів щодня, майже тиждень піде на дорогу. Навряд чи я зможу надати охорону, яка забезпечуватиме вашу безпеку, на такий тривалий час.
— У цьому немає жодної потреби, — заперечив Гумбольдт. — Усе, що нам потрібне, — кілька мулів і запас харчів.
— Ви не потребуєте провідника?
Гумбольдт заперечливо похитав головою.
— Ви відважна людина, сеньйоре Гумбольдте, — заявив губернатор. — Відважна, але й, даруйте, легковажна. Що ж, коли ви наполягаєте на своєму рішенні, я розпоряджуся, щоб усе було підготовлено відповідно до ваших побажань. Коли ви маєте намір вирушати?
— Завтра рано-вранці, з вашого дозволу.
— Вранці… — Губернатор поманив до себе індіанця. — Ти чув, чого потребують панове?
— Так, сеньйоре.
— Йди і приготуй усе необхідне. Та ворушися!
Сеньйор Альварес помахав пухкою рукою, немов відганяючи настирливу муху. Потім відкрив шухляду письмового столу і дістав звідти якісь папери.
— Щоб ніхто не робив вам перешкод, знадобляться документи, що засвідчують вашу особу, і пропуск на чотирьох у район ущелини. Не виключено, що ви зустрінетеся з прикордонними патрулями, і без відповідних паперів у вас виникнуть серйозні труднощі. За останні роки в тих краях зникло чимало людей. Крім того, є підозра, що племена, які мешкають на плоскогір’ях, готують антиурядові виступи.
Губернатор посміхнувся, блиснувши золотою коронкою в роті.
— Ласкаво прошу вручити мені ваші паспорти. На їхній підставі я оформлю для вас пропуск і дозвіл.
Гумбольдт простягнув йому їхні документи, видані в Німеччині, і Альварес заходився власноручно переносити відомості з них на жовтуваті аркуші гербового паперу, потім промокнув ще не просохле чорнило і скріпив усе великою гербовою губернаторською печаткою. Згорнувши аркуші трубкою, він уклав їх у циліндровий шкіряний футляр і щільно закрив його кришкою. Після чого німецькі паспорти повернулися до вченого.
— Готово! — сказав губернатор. — Ці папери дозволять вам безперешкодно пересуватися в межах підпорядкованої мені провінції. Кожен, хто ознайомиться з ними, зрозуміє, що ви перебуваєте під моїм персональним заступництвом. — Він недбало кинув шкіряний футляр на стіл, але перш ніж учений простягнув до нього руку, додав: — Це обійдеться вам у двадцять тисяч песо.
Рука Гумбольдта повисла в повітрі.
— Скільки, ви кажете?
— Двадцять тисяч. По п’ять за кожного члена вашої експедиції.
Золота коронка знову зблиснула. Гумбольдт заклав обидві руки за спину.
— Але я не маю такої суми, ваше превосходительство!
Губернаторові брови злетіли вгору.
— Я здивований, сеньйоре Гумбольдте. Що може означати така сміховинна сума в порівнянні з тим статком, який залишив вам ваш батько?
— Я мав на увазі, що в мене немає при собі таких грошей, — заперечив учений. — Те, що призначається на експедиційні витрати, надійно заховане в нашому багажі. І нам знадобиться якийсь час, для того, щоб дістати гроші звідти. Я доставлю їх вам сьогодні ж увечері.
Альварес розплився в посмішці.
— Мені дуже шкода. Сьогодні увечері у мене прийом — прибудуть важливі гості із столиці. Вони проведуть тут і весь завтрашній день, і я буду такий зайнятий, що не зможу приділити вам ані хвилини. Чекаю на вас післязавтра, і тоді ми за лічені хвилини все владнаємо. Якщо ж ви, поміркувавши, відмовитеся від ваших намірів, я розраховую продовжити переговори про продаж вашого слуги.
Кажучи це, він метнув швидкий погляд на Оскара.
— Ні-ні, — енергійно заперечив Гумбольдт. — Про це не може бути й мови, сеньйоре губернаторе.
Альварес знизав плечима і злегка розвів руки, ніби підкреслюючи цим жестом, що він лише виконує свій обов’язок.
— Ви повинні зглянутися на моє становище, сеньйоре. Правління такою великою провінцією вимагає значних коштів. А платню службовцям мені доводиться платити з власної кишені… — Узявши шкіряний футляр зі столу, він поклав його в шухляду і знову сперся об стіл. — Тепер я змушений попрощатися з вами, хоч як би мені приємно було розмовляти з таким видатним ученим. Справи! Отже, я чекаю на вас післязавтра в першій половині дня. Папери будуть видані вам негайно. Раджу вам витратити завтрашній день на знайомство з нашим чудовим містом.
На цьому він знову приклався до рук дам, труснув руку Гумбольдта і фамільярно поплескав по спині Оскара.
— Прощавайте, друзі мої! Капаче, проведи гостей і не смій ніде затримуватись!
Слуга-індіанець покірно кивнув, пропустив гостей уперед і зачинив за ними двері кабінету губернатора.
— Тільки цього нам бракувало! — розсерджено говорив учений, поки вони йшли до парадного під’їзду, де на них чекала коляска. — Мерзенний вимагач! Де я роздобуду таку купу грошей за якихось два дні? Тут немає відділень жодного європейського банку, а вся наша готівка призначалася для купівлі мулів і продовольства.
Оскар помітив, як Еліза, узявши вченого за руку, шепнула:
— Не треба впадати у відчай! Я впевнена — усе буде добре.
— Еге ж, просто чудово! — не вгамовувався Гумбольдт. — На що я не розраховував, то
