Джинґо - Террі Пратчетт
— Він же вбивця!
— Так, але ж як негарно він пішов з життя.
— Тому що йому відрубали голову? І судячи з усього, добре загостреним мечем? Буває і гірше.
— Так, але я думаю, якби сердега мав краще волосся чи ще замолоду підібрав собі правильний шампунь, то жив би зовсім інакше…
— Що ж, принаймні лупа його більше не турбуватиме.
— Це якось безтактно.
— Пробач, але ти знаєш, як я напружуюсь від запаху крові.
— Твоє волосся завжди має чудовий вигляд, — Морква змінив тему і, як підмітила Анґва, навдивовижу тактовно. — Не знаю, чим ти користуєшся, але шкода, що він так і не спробував цей засіб на собі.
— Думаю, він не там шукав, — сказала Анґва. — На пляшечках, які я зазвичай купую, пише «Для блискучої шерсті ваших улюбленців»… Що таке?
— Ти чуєш дим? — запитав Морква.
— Моркво, я ще п’ять хвилин не зможу занюхати нічого, крім…
Але він дивився повз неї на велике червоне світіння в небі вдалині.
Ваймз кашлянув. Тоді ще трохи кашлянув. А тоді врешті-решт розплющив сльозаві очі, переконаний, що побачить перед собою власні легені.
— Склянку води, пане Ваймз?
Ваймз побачив крізь сльози розмиту фігуру Фреда Колона.
— Дякую, Фреде. Звідки це так тхне горілим?
— Від вас, сер.
Ваймз сидів на парапеті біля руїни посольства. Оповитий прохолодним повітрям, він почувався недосмаженим стейком. З нього аж пара йшла…
— Вас довший час не було видно, сер, — послужливо мовив сержант Колон. — А потім всі побачили, як ви залетіли в те вікно, сер! І викинули ту жінку з вікна прямо Щебеню в руки! Це ще одна пір’їна у ваш шолом, можете не сумніватись, сер! Їй-бо’, рушн… їй‑бо’, хапонці нагородять вас Орденом Верблюда чи чимось таким за те, що ви зробили цієї ночі, сер! — Колон світився, і його аж розпирало від гордості.
— Ще одна пір’їна в шолом… — пробубнів Ваймз. Він зняв шолом і стомлено, але задоволено помітив, що всі до єдиної пір’їнки геть начисто згоріли.
Він повільно кліпнув.
— А той чоловік, Фреде? Він вибрався?
— Який чоловік?
— Там був… — Ваймз знову кліпнув. Численні частини його тіла, свідомі того, що він не приймав дзвінки, тепер без увагу телефонували зі скаргами.
Там був… якийсь чоловік? Ваймз приземлився на ліжко, потім у нього вчепилася жінка, потім він вибив рештки вікна, побачив унизу здорові, широченні та неймовірно сильні ручиська Щебеня, і викинув її настільки ввічливо, наскільки дозволяли обставини. Тоді чоловік із даху знову зринув з диму з кимось на плечі, щось йому крикнув і жестом наказав іти за ним і…
…тоді підлога провалилася…
— Всередині було… ще двоє людей, — сказав він, знову зайшовшись кашлем.
— Значить, вони вибрались не через головний вхід, — припустив Колон.
— А я як вибрався? — запитав Ваймз.
— О, внизу Дорфл гасив ножиськами полум’я, сер. Дуже помічний той керамічний констебль. Ви приземлилися прямісінько на нього, і він, ясно шо, перестав топтатись і виніс вас надвір. Вранці всі захочуть потиснути вам руку і пригостити пончиками, сер!
Але поки пончиків ніде не було видно, відмітив Ваймз. Довкола досі юрмились люди: носили щось в руках, гасили локальні пожежі, сварилися між собою… але на тому місці, де мали вітати героя дня, зяяла величезна діра.
— О, то в людей післяшоковий стан, сер, — мовив Колон, ніби читаючи його думки.
— Піду-но я скупаюсь в холодній ванні, — мовив Ваймз, ні до кого зокрема. — А тоді посплю. У Сибіл є чудова мазь від опіків… о, здорові були.
— Ми побачили пожежу… — почав Морква, підбігаючи до них. — Її вже загасили?
— Пан Ваймз сьогодні рятувальник, — захоплено мовив Колон. — Просто зайшов усередину і всіх врятував, в найкращих традиціях Варти!
— Фреде, — знеможено промовив Ваймз.
— Так, сер?
— Фреде, найкращою традицією Варти є тихенько покурити десь, де не дує вітер, о третій ночі. Не захоплюйся так, гаразд?
Фред занепав духом.
— Ну… — він почав.
Ваймз зіп’явся, похитуючись, на ноги і поплескав сержанта по спині.
— Ну гаразд, є в нас така традиція, — він поступився. — Наступного разу буде твоя черга, Фреде. А я, — він ще трохи непевно стояв на ногах, — піду в Ярд писати доповідь.
— Ви весь в сажі й хитаєтеся, — сказав Морква. — Я б на вашому місці пішов додому, сер.
— О, ні, — сказав Ваймз. — Мені треба зайнятись доповідями. Хтось знає, котра зараз година?
— Біп-біп-біп-дзинь! — з його кишені долинув радісний голосок.
— Прокляття! — похопився Ваймз, але було вже надто пізно.
— Зараз, — промовив голосок настільки дружелюбно-пискляво, що хотілось його придушити, — приблизно… близько дев’ятої.
— Близько дев’ятої?
— Ага. Близько дев’ятої. Рівно приблизно близько дев’ятої.
Ваймз закотив очі.
— Рівно приблизно близько дев’ятої? — сказав він, вийнявши з кишені невеличку коробочку й відкинувши кришку. Зсередини на нього злісно зиркнув бісик.
— Учора ви пригрозили, — почав він, — якщо я — і тут я процитую — «не перестану говорити Рівно Восьма Година П’ятдесят Шість Хвилин і Шість Секунд, на мене чекає зустріч з молотком». А коли я зауважив, пане Введіть-Своє-Ім’я, що це анулює мою гарантію, ви сказали, щоб я взяв свою гарантію і…
— Я думав, ви його загубили, — сказав Морква.
— Ха, — сказав бісик-органайзер, — справді? Ви так думали? Я би не сказав, що засунути річ у кишеню штанів прямо перед пранням означає її загубити.
— Я ненароком, — пробубонів Ваймз.
— О? О? То ви ще й, мабуть, ненароком кинули мене в миску з їжею для драконів, так? — якусь мить бісик бубонів собі щось під ніс, а тоді сказав: — То ви хочете знати, які у вас заплановані на вечір зустрічі?
Ваймз глипнув на тлінні залишки посольства.
— Слухаю, — попросив він.
— Жодних, — похмуро мовив бісик. — Ви мене не попередили.
— Бачиш? — сказав Ваймз. — Саме тому я так бішуся! Чому я маю тобі казати? Чому ти мені не сказав «Близько восьмої: розігнати бунт в «Пересічних поживках» і не дати Щебеню розстріляти людей»!»
— Ви мені про це не казали!
— Бо я не знав! Таке воно справжнє життя! Коли щось має трапитись, але про це ще ніхто не знає, як можна просити про це попередити? Якби з тебе був хоч якийсь зиск, ти б це робив!
— Він усе записує в моїй інструкції, — уїдливо мовив бісик. — Ви про це знали? Він усе записує в інструкції.
— Ну, я, звісно, дещо занотовую…
— Взагалі-то він потайки намагається вести щоденник в інструкції, щоб його дружина не дізналася, що він так і не удостоївся розібратися, як мною користуватися, — сказав бісик.
— А як щодо Ваймзової інструкції? — зірвався Ваймз. — Я помітив, що ти теж у вус не дуєш, як мною користуватися!
Бісик завагався.
— До людей є інструкції? — запитав він.
— Було би збіса круто! — крикнув Ваймз.
— Правда, — пробубоніла Анґва.
— Там могло б писати щось на кшталт «Розділ перший: Біп-біп-біп-дзинь та інші кляті дурниці, що вистрибують на людей о шостій ранку», — мовив Ваймз із диким поглядом в очах. І «Пошук проблеми: мій господар постійно норовить змити мене в унітазі, що я роблю не так?» І…
Морква ніжно поплескав його по спині.
— Мушу відкланятись, сер, — сказав він лагідно. — Останні кілька днів були насичені.
