Варта у Грі. Артефакти Праги - Наталія Ярославівна Матолінець

— Шкода, шкода, — Берток перехилився через бильце, ніби хотів сягнути води. Катер хитнувся. Від берега пробігло по хвилях золоте світло ліхтарів і вікон. — Утім, я саме про неї маю розмову.

Златан не виказав свого здивування.

— Згоден, Тарновецька викликає цікавість з усіх боків. Донька останніх Вартових — чи ж не раптове везіння?

— Я чув, що в неї цікавість до цієї затії згасає.

— Справді? Хто джерело таких теорій? — гмикнув Златан, обмальовуючи поглядом дахи, які чорніли на тлі синього нічного неба.

— Важко сказати. Чутки, вони, знаєш, рідко вказують на своє джерело, але живучі, падлюки. Онде наш друг Дворжак згадував на тижні, що Тарновецька твоя не проти на роботу залишитися. Якщо фракція посприяє.

— А що — посприяє? — примружив очі маг.

— Чого ти мене питаєш? — негайно відхрестився суддя. — Дворжака питай. Твоя фракція, взагалі-то.

— То ж ви до мене донесли цю інформацію. Але я радий. Завжди треба мати запасний варіант, — він сперся на поручні й задивився на водну гладінь, яку розсікав катер. — А Тарновецька не дурна.

— Що, собі ти теж уже щось підшукав? Про всяк випадок, — спитав Берток байдуже, але Златан уловив іскри напруги, які посмикувалися в аурі судді.

— Я, дядьку, взагалі хотів би відпочити від роботи. Років так зо два-три. Відкладених коштів вистачило б на скромне життя. Після того, як прокляття зняте і я нарешті можу хоч крок зробити без страху, мене люто приваблює думка про свободу. Та й суд ваш осточортів уже за всі ті роки, вибачте на слові... Проте відпочинку не вийде. Артефакти знайдуться.

— Звідки певність?

— Бо якщо не знайдуться — шановний екс-глава, який просунув свою павутину в половину апарату, спробує повернути владу, а суддям, які відсторонили його, несолодко буде. Тому я певен, що ви, дядьку, не менше від мене зацікавлені в тому, щоб нас із Тарновецькою спіткав успіх.

— За нього не проголосують, — відрізав Берток. — Він може бути бозна-скільки впевненим у цьому, але даю палець на відтин — голосів не отримає.

— А самі отримаєте? — Златан краєм ока зиркнув на родича. Напередодні його застала зненацька новина про те, що угорську фракцію на виборах представлятиме суддя.

— З цим я розберуся. Напрацювання є. Тільки Желібор не розуміє, коли до нього по-доброму говорять.

— Ви до світляка — по-доброму? — Златан гмикнув, уявляючи, як Берток намагається схилити новоспеченого чеського суддю на свій бік.

— Йому це ще озветься... А щодо нашого екс-чванька, то сміховинно це — подавати якусь апеляцію. Неповага до рішення суду.

— Та в одному місці мав він рішення суду, — Златан опустив голову на поручні, й перед очима замиготіли зблиски на воді. — Демон сто років був при владі і хотів би ще стільки ж, якби отримав силу у фіналі Гри.

— То перехоче. А от ти...

— Дядьку, я сам розберуся зі своїми планами на майбутнє, — чех різко випростався й подивився в очі судді, не прикриваючись більше іронією.

— От скажи — на біса? — уїдливо спитав Берток. — Якщо відкинути те, що це почесно й круто? Тебе лише смикатимуть на найбільш небезпечні оказії. Недоброзичливців матимеш більше, ніж друзів. Фіфа твоя, може, й нічогенька, але тобі з нею однаково не бути — сам розумієш. А з гарною посадою таких ще з десяток знайдеш. І допоможеш мені по старій дружбі з виборами.

Златан слабко всміхнувся. Він уявив, як його кулак — можна й без магії — заїде просто в обличчя угорського судді й зітре з нього зарозумілий усміх, а заразом позбавить кількох зубів та звички плескати язиком у такому тоні. Проте він не міг дозволити собі подібних емоцій.

Бертока відволік телефон, і угорець, діловито зажебонівши щось у слухавку, відійшов убік.

Хвиля жаскої енергії, всотаної під час Гри у Львові, знову здійнялася всередині та здушила горло. Златан вчепився обома руками в поручні катера й заплющив очі, силкуючись не виблювати всю вечерю, а заразом — угамувати силу, що випалювала його. Перед очима ошаліло мерехтіли зблиски на воді. Голова паморочилася. Напади не слабшали.

Він вилаявся собі під носа. Ніколи ще власне тіло не здавалося настільки чужим, неоковирним і небезпечним. Зрив у бібліотеці вдалося списати на нещасний випадок. Але більше не можна: і ставки надто високі, й часу мало. І Варта напрочуд чітко заявила, що не терпітиме його недомовок. Але Златан не уявляв, як змусити себе розповісти їй, з чого все це почалось і куди все це котиться надто стрімко. Сподівався десь глибоко всередині, що відкриє їй усе, коли найгірше буде позаду. Упевнено скаже: загрози жодної. Житиму довго і щасливо...

Златан змусив себе випростатись і спокійно подивитися на Бертока, коли той наблизився знову.

— Дядьку, ви коли-небудь думали над тим, скільки всього я зможу зробити для темних? — відказав він, торкаючись улюбленої риторики угорця. — Так, посада судді — приваблива. Але її вимоги чи політика фракції часом зв'язують руки. А я хочу незалежності. Ще мені аж свербить допастися до нормальної зарплати. Адже внески до фонду Вартових не припинялися навіть після трагедії, тож, думаю, попри інфляцію, сума там кругленька, — маг спробував звести все до жарту, проте угорський суддя дивився на нього похмуро.

— Наївний ти, племіннику, якщо думаєш, що руки при владі будуть вільними коли-небудь.

— Я докладу до цього зусиль.

«Або ж усе дуже погано закінчиться», — подумав Златан і вдихнув нічне повітря, пригадуючи, як волосся Варти лоскотало його шию й плуталося під пальцями. — Щиро бажаю успіхів на виборах. І не забувайте, що ми з Тарновецькою вам потрібні.

— Мені потрібні Вартові. Хто сказав, що це маєш бути ти з Тарновецькою?

— Не починайте, пане Бертоку.

— Не починаю. Я просто не забуваю...

***

Варта так уважно стежила за трійцею з відсутніми аурами, що не помітила спалаху в іншому кінці пабу.

Двоє — алхімік і маг — зчепилися за щось і встигли розтрощити кілька кухлів, перш ніж вайлуватий на вигляд бармен схопив за барки одного з них.

— Тобі щось у горлі стало? — гаркнув він на алхіміка.

— Я б не влазив куди не треба, — сторожко втрутився маг.

— Спостерігай, але не влазь, — шепнув Варті й Амброз.

Алебарда нахилився