Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська

Кликати силу? В цю мить я сама себе не могла гукнути, аби повністю повернутись до тями. Відчуття було таке, ніби я розчинялась у Есмонді, і лише закони природи не дозволяли мені розсипатись на малесенькі часточки!

Проте я змусила себе потягнутись до магії і обережно гукнула її. Сила затріщала довкола, і, хоча я не дивилась на підлогу, та все одно відчувала, що крига у мене під ногами поступово тане. Магія наповнила мене знов та ніби вляглась у тілі, займаючи місце, що їй належало.

– Ти повинна вміти тримати свою силу під контролем навіть тоді, коли всі довкола дуже сильно хочуть тебе понервувати, – Есмонд не поспішав відпускати мене на свободу. – Коли тебе відволікатимуть, а тобі захочеться випустити магію… Якщо ти хочеш володіти своїм даром, а не перетворитись на зручну мішень, ти повинна завжди, кожної секунди пам’ятати про те, що це твоя і тільки твоя сила. Зрозуміла мене?

– Так, – кивнула я.

– Що ж, – демон всміхнувся, – тоді закріпимо ефект.

А тоді він подолав ті кілька сантиметрів, що ще розділяли нас, і поцілував мене в губи.

Це нагадувало справжній феєрверк. Ніколи досі у мене не було такого поцілунку. Гаразд, треба лишатись чесною хоча б з собою: у мене в принципі не було нормального, дорослого поцілунку. Про яке кохання може мріяти дівчина, яка, зрештою, навіть не має сильного магічного дару? Це все не для неї, чи не так?

Тож ніхто з мого оточення на мене навіть не дивився. Для них завжди існувала лише Аліса. Вона могла отримати на свій день народження таку купу квітів, що було навіть несила донести самотужки їх додому. Мене не вітали зовсім, немов мене і не існувало поруч, чи, може, я була якась гірша. Хвора! Так, вони вважали мене хворою, ще й заразною.

Та демонів серед моїх однокурсників не було. А як відомо, саме демони є найбільш звабливими чоловіками та жінками, і поруч з ними треба завжди тримати себе в руках, пам’ятати про здоровий глузд, про їх вигоду, про обережність…

Чи думала я хоч про щось з вищепереліченого нині? Та ясно що ні! Замість цього обвила руками Есмондову шию і притиснулась до нього всім тілом. Він міцно обійняв мене, стискаючи долонями мою талію, та цілував так, ніби це було останнє, що ми могли зробити в житті.

Спочатку поцілунок здавався мені досить м’яким та ніжним. Але демон посилив натиск. Він легенько прикусив мою нижню губу, змушуючи розкрити вуста, тоді обвів мої губи язиком. Я спробувала зімкнути зуби, згадавши про правила пристойності, які точно не передбачали настільки відверті поцілунки з різноманітними демонами, та де там. Есмонд просто брав те, що хотів, і я не тільки не пручалась, ба більше, відповідала йому взаємністю.

Він посилив натиск, і мені лишалось тільки одне – просто піддатися.

Його руки піднялись по спині трошки вище, ковзнули по шнурівці сукні, та я навіть не намагалась його відштовхнути. Замість цього все цілувала і цілувала, насолоджуючись жаром, що буквально випромінював чоловік. Вдихала його тепло, і вогонь розтікався по моєму тілу…

Есмонд раптом ослабив обійми. Цього виявилось достатньо, аби я згадала про те, де, а головне, поруч з ким знаходжусь, і поспішила відступити від нього хоча б на півкроку. От тільки Есмонд явно не мав бажання відпускати мене далі. Потягнув на себе…

І я відчула, як поверхня кудись тікає з-під ніг. Нарешті опустила погляд і скрикнула від жаху – бо все довкола заполонив лід.

– Це що таке? – вражено пробурмотіла я, не в силах впоратись з власними емоціями. – Це… Це… Невже це я?

– А я казав, – нагадав Есмонд, – що треба тримати свої емоції під контролем.

– О, святі стихії…

– Дуже святі і дуже сильні, – легко погодився Есмонд.

– І що, так буде кожного разу?

– Ну, можливо, – не став заперечувати демон. – Того, думаю, очевидно, що ні з ким іншим, окрім мене, ти на побачення не підеш.

– Я і з вами…

– З тобою.

– Я і з тобою не збираюсь! – гаркнула я. – І взагалі, зараз я це все звідси приберу, і… І не смійте… Не смій мене більше цілувати. Ніколи, чуєш?

– А мені здається, тобі сподобалось.

Мені справді сподобалось, але визнавати це я не хотіла, особливо в контексті всього того, що я встигла дізнатись про Есмонда. Переді мною все ще архідемон, а не лагідний приємний чоловік, з яким може бути цікаво спілкуватись та, гм, налагоджувати контакт. І мова навіть не про правила пристойності, а про власну безпеку. Якщо Есмонд справді задумав знищити світ і для цього хоче використати мене, то я мушу його зупинити.

Як мінімум, треба поговорити про це з Алісою.

Думка про сестру мене чомусь заспокоїла.

– Це були примітивні фізичні реакції, – нарешті знайшла в собі сили відповісти Есмондові я. – Тож, лорде Флейм, я засвоїла урок. Наступного разу, коли мене так нахабно цілуватимуть, я морозитиму не підлогу, а того, хто цілує.

Здається, погроза Есмонда лише розвеселила, але я зробила вигляд, ніби не помітила цієї нахабної усмішки у нього на вустах. Замість цього я сконцентрувалась на магії довкола себе і спробувала втягнути її назад, так, як він вчив.