Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська

У мене аж в горлі пересохло. Знов те саме пророцтво, хай йому грець! Про нього говорив і батько. В мене взагалі виникло таке враження, що про це знають абсолютно всі окрім мене самої, так би мовити, головної героїні… Сніжної відьми!

Довелось дуже постаратись, аби не видати свій страх Емраді. Я знала, що не маю ніяких надзвичайних акторських здібностей, тож намагатись зробити вигляд, ніби я абсолютно спокійна, було марно. Що ж, тоді я вирішила, що найкращим виходом в даному випадку можуть бути ревнощі.

– Яку ще сніжну відьму?! – обурено поцікавилась я. – Це його колишня? Дуже цікаво. Есмонд не згадував про свої попередні стосунки.

Емрада смикнулась. Здається, їй щойно в голову прийшла вельми твереза та своєчасна думка: а що, як Есмонд не планував розповідати мені про ту сніжну, ким би вона не була?

– Ні-ні, це щось типу давньої легенди, – всміхнулась демониця. – Сніжні відьми були загублені багато років тому…

– Он як, – повільно промовила я. – Отже, це якесь перше кохання?

– Ні. Багато років тому – це кілька сотень! Есмонда тоді ще й на світі не було.

– Так? – вигнула брови я. – Демони живуть довго.

Емрада подивилась на мене, мов на ідіотку.

– Так, живуть, в Безодні! – промовила вона. – Бо час там плине не так, як тут. А тут демони мають той же самий плин часу, що й люди… власне, в Безодні дні настільки схожі один на інший та проходять так дивно, що іноді мені здається, ніби подовження тривалості нашого життя – це лише ілюзія, притому не найприємніша на світі. Тож не дивно, що такий могутній архідемон, як Есмонд, вирішив тривалий час провести тут. Та він періодично навідується додому, звісно ж, – Емрада завмерла зі своєю стрічкою в руках. – Невже він і про це не розповідав?

– Мені не подобається слухати про Безодню, – скривилась я. – А якщо моєму чоловікові треба від’їхати на півдня, то я не стану влаштовувати з цього приводу істерику. Навіть якщо в Безодні за цей час мене півроку.

– Що ж, розумно, – знизала плечима Емрада. – Отже, щодо сніжної відьми. Вони мали досить могутню силу та могли боротись з демонами. Зрештою, це протилежні стихії…

Я з розумінням справи кивнула, хоча насправді Емрада повідомила мені дуже багато нового.

– Тож демони видихнули з полегшенням, коли клан сніжних відьом було зруйновано, – продовжила демониця. – І як на мене, хай би вони лишались собі як сторінка історії… Але не так давно, років може десять тому, якщо вимірювати час людською міркою, у нас в Безодні помер старий архіваріус, і його учень відкрив кілька священних сувоїв. Отже, там був документ, древнє пророцтво, яке говорило, що зв’язок зі сніжною відьмою подарує демону надзвичайну могутність та шанс правити світом. Мовляв, якщо демон підкорить дві протилежні стихії, то зможе підгодовувати себе зсередини цією силою протилежностей. Цього вистачить, аби розірвати світ на шматки!

– М-м-м, – повільно протягнула я, відчуваючи, як холоне в грудях. – Ну, думаю, Есмонд уже втратив цікавіть до розривання світу на шматки.

– Та напевне, – легко озвалась Емрада. – Коли вже він збирається одружитись зі звичайною людською дівчиною… Зрештою, це все неважливо. Подивимось каталог, чи ти довіряєш моєму смаку?

Насправді мені дуже хотілось кивнути. Зараз вистачало про що подумати, і питання щодо гардеробу в моїй голові займало місце, надто далеке від першого. Проте я подумала, що це виглядатиме підозріло. Крім того, у мене нема жодних гарантій, що Емрада не спробує зробити мені якусь капость.

– Ні, – хитнула головою я, – хочу переглянути каталог особисто і сама все затвердити. Я краще розбираюсь у місцевій моді, аніж, – я зміряла Емраду важким поглядом, – якась демониця!

– Дитинко, – скривилась вона, – ти трохи думай, що ти говориш. Якщо ти потрапила до ліжка архідемона і сподобалась йому настільки, що він навіть заговорив про весілля, то це не означає, що він здатен захистити тебе від будь-якої загрози. Він може кинути тебе біля вівтаря, бо йому раптом набридне вся ця гра. Не боїшся?

Ой ні, боятись мені потрібно іншого. Наприклад, що Есмонд хоче вкрасти мою силу, наповнитися нею та, користуючись супротивом протилежних сил в своєму тілі, намагатиметься завоювати весь світ або зруйнувати його. Симпатична така загроза, страшніше, аніж помста рогатої кравчині.

– Мені не страшно, я ж знаю, що Есмонд не дозволить нікому мені нашкодити, – ласкаво всміхнулась я. – Але зараз можемо гукнути його і поцікавитись, наскільки твої погрози на мою адресу актуальні…

Судячи з перекошеного обличчя, гукати нікого Емрада не збиралась. Я лише вдоволено кивнула, задоволена її реакцією. От і чудово, не треба буде сперечатись далі.

Якби ж всі мої проблеми вирішувались так само легко…