Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

- Щось не так? – обережно поцікавилася дівчина.

Генерал нахмурився ще сильніше і у на його обличчі таки показалася ще одна зморшка, цього разу на чолі.

- Не бачу страху в ваших очиськах, - несподівано чесно навіть для самого себе відповів Отаріон Скадер.

- А мені є чого боятися? – поцікавилася дівчина, розумно припустивши, що в компанії Скадера до неї більше жодна примара підійти не наважиться.

- Я думав, що доволі детально описав безрадісні перспективи вашого майбутнього, - хмуро відповів чоловік.

- Уникнути не можна тільки смерті, з усім іншим можна впоратись, якщо прикласти достатньо зусиль.

Ось так. Навіть якщо перездати не вдасться, вона може зіслатися на хворобу і попроситися на повторний курс. Головне Аніка уже зробила – склала вступні іспити, а з усім іншим Андрея придумає як впоратись.

Можливо, якби вона все ще була наївною студенткою, одна згадка про відрахування викликала б у неї паніку і відчай, але для Андреї усе це було уже пройденим етапом.

На її пам’яті щонайменше дві студентки її курсу оформляли академвідпустку у зв’язку з вагітністю. А один хлопчина розбився на монофлайті і проходив важке лікування, оскільки його збирали по шматочках. І нічого, доучувався потім з молодшими.

Раптом їй почала дуже сильно подобатись ідея повторного вступу на перший курс. Це ж просто ідеально. Їй не доведеться нічого перездавати і вона практично нічого не втратить, а ще, це дозволить їй ще менше контактувати зі знайомими Аніки. Ні, чому ця ідея не прийшла їй в голову з самого початку?

- От тільки не треба так усміхатися, - повернув її в реальність голос викладача. – Схоже, що цілитель, який збирав тебе докупи під кінець розлінувався і пропустив щось в голові.

Андрея навіть уваги не звернула на завуальовану образу, їй і не з таким доводилось стикатися під час роботи у в’язниці.

- Ви прямуєте в університет? – замість цього поцікавилася вона.

- Лячно самій іти Алеєю? – не приховуючи насмішки, запитав чоловік, і Андрея кивнула, чим ще більше ошелешила генерала.

І, поки чоловік розмірковував над тим, що в такому випадку слід зробити, або сказати, вона повільно почала іти, тримаючи генерала про всяк випадок за рукав, щоб часом не втік, залишивши її на одинці з примарами.

І це спрацювало. Потойбічні сутності наче інстинктивно відчували небезпеку, яку випромінював архімаг, і ховалися хто куди, тільки б не потрапити йому на очі.

Але у всього була своя ціна, і компанія генерала винятком не була. Усю дорогу до університету, Андрея ловила словесні шпильки.

Викладач так і норовив ужалити її колючим словом. Починаючи з характеристики її зовнішності і закінчуючи її бездарністю і безнадійністю, як студентки.

Тож до кінця алеї вона і сама засумнівалася в інтелекті Аніки. Це ж наскільки погано треба було вчитися, щоб викладачі так про тебе відгукалися. Хоча, можливо, проблема була в різниці з іншими дітьми. Все ж, Андрея наразі могла порівнювати тільки з собою. Можливо, Аніка просто недотягувала до рівня одноліток.

Це ж Королівський університет магії – найпрестижніший виш на території Окти. Кожен абітурієнт мріє сюди потрапити, і Андрея винятком не була. І цю мрію не змогла зупинити навіть відсутність магії.

То може Аніка просто не могла конкурувати з однолітками. Зрештою, сюди потрапляють тільки кращі з найкращих. Але це також означає, що мають бути і гірші з найкращих. Мабуть, Аніка до них і належала.

- Моя тобі порада, - зупинився перед самісінькими ворітьми викладач. – Пакуй валізи. Уступи місце тим, хто цього більше заслуговує.

З цими словами, чоловік постукав її рукою по плечу, і пройшов через ворота, залишивши дівчину на самоті з собою.

І їй справді було над чим подумати. Думки кишіли в голові як рій невтомних комах. Вона одна за одною відкидала божевільні ідеї, доки не усвідомила, що все ще стоїть перед ворітьми університету.

Заплющивши на мить очі, Андрея взяла емоції під контроль і таки увійшла на територію університету.

Першим, що вона відчула, була розгубленість. Величезний двір повстав перед її очима. Сотні переплетених між собою доріжок, садові скульптури на кожному кроці. Величний, прикрашений кам’яними квітами, фонтан в центрі усього. І, звичайно ж, сам університет.

Неймовірної краси місце.

В першу мить від захвату перехопило подих. Бачити це місце на картинках, і в живу – зовсім різні речі. Навіть минулого разу, коли вона приходила сюди, все виглядало інакше.

Повернутися сюди у тілі мага… Вона і уявити собі не могла, як багато приховано від очей простих людей.

Те, що вона бачила раніше у порівнянні з сьогоднішнім виглядало прісною копією. Магія наче оживила замок і його околиці. Додала йому барв.

Довкола носилися туди-сюди магічні вісники, фамільяри, різноманітні невидимі для очей простих смертних істоти. Вона і половини впізнати не могла.

Все ж треба було зрідка цікавитись магічною флорою і фауною. Дарма вона з таким скептицизмом ставилась до цих знань.