Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

Дівчина уже хвилин десять намагалася розговорити привида, але шкідник мовчав як партизан. І хоча чіткої форми у нього не було, виглядав він геть пригнічено.

- Як консультантам це вдається? – зрештою втратила всяку надію Ребека.

- Не засмучуйся так сильно, - похлопав її заспокійливо по плечу Маркус, - можливо він помер до того як навчився говорити.

Цей здоровенний чолов’яга був у них найстаршим, але характер у нього був, мабуть найгіршим, через що і просування по службі йому тільки снилося.

А тому на його несмішний жарт, Ребека навіть осудливим поглядом не відповіла. Не було сенсу. І, нарешті, лопата вдарилась об щось тверде. Єн зупинився, стер з лоба піт, і подивився з надією на капітана.

- Чого застиг? – навіть не дивлячись на нього запитав Шейн. – Діставай.

Нестерпна мука на мить відобразилася на обличчі юного ловця. Він, до слова, був єдиним хто в команді по віку уступав Шейну. А тому навіть огризнутися собі дозволити не міг. І переборовши відчай, знову взявся за лопату.

Тішило хоча б те, що тіло цього разу було зарите не дуже глибоко. А тому, очистивши згорток від землі, ловець невдовзі завмер, приголомшений розмірами того.

На деякий час довкола запанувала мертва тиша. І це пробудило допитливість в задумливому до цього Шейні. Обійшовши Фана, він зупинився поряд з ямою і зазирнув всередину. Там, на глибині близько метра, лежало крихітне, замотане в шмат тканини тільце. Судячи з розмірів, маляті не було і року.

За все своє життя він ще ні разу з таким не стикався. У дітей, тим паче таких маленьких, не було того за що можна було б у цьому світі зачепитися. Душі їхні були чистими і невинними.

Щоб дух немовляти застряг в світі живих… Він навіть уявити собі не міг причини. В будь-якому випадку, з’ясовувати це будуть уже не вони. Там, де знаходяться тіла, закінчується робота Відомства мертвих душ. А тому, прочистивши горло, він кинув хмурий погляд на Маркуса.

- Усе записав? – все ж хриплим голосом запитав Вінфред. Демоноборець розгублено подивився на нього у відповідь і кивнув. - Відправляй, - сухо скомандував Шейн.

Після відправки звіту, їм ще хвилин десять довелося чекати перш ніж на місце злочину прибула поліція. І злочин цей був серйозним.

Сироти в Окті поділялися на дві категорії: тих, хто батьків втратив, і тих, від кого батьки відмовилися. І сироти другої категорії охоронялися навіть більше ніж сироти першої. А все тому, що з моменту, коли батьки висловили бажання відмовитись від дитини, вона потрапляла під опіку королівської сім’ї.

До слова, замах на життя дитини її батьками прирівнювався до відмови від дитини. З усього виходило, що людина зазіхає уже не на життя своєї дитини, а на життя дитини короля. Відповідно і покаранням за такий злочин була смертна кара.

Дещо інша ситуація, якщо життя у дитинчати відібрав хтось чужий. В залежності від форми вини, покарання може варіюватися від двадцяти років ув’язнення до смертної кари.

За злочини вчинені із застосуванням магії законом передбачалися значно суворіші покарання. Все ж, не кожного мага налякає ув’язнення строком двадцять років. Для когось це всього мить, в той час як для простака це все життя.

Шейн розумів, що думати про це немає сенсу, і доля немовляти далі залежатиме не від нього. Але це хоч трішки заспокоювало. Знати, що злочинець отримає заслужене покарання, було не те що б приємно… Просто… Допомагало приглушити гнів від дикої несправедливості.

Зовсім іншим поглядом подивився зрештою Шейн на неспокійного духа. Побачивши своє тіло, дух почав набувати форми і ще до прибуття поліції, перед ними в повітрі уже висіла не безформенна хмаринка, а примарне немовля.

Дитинча пригнічене і сумне, теребило безпомічно кінчик примарного ланцюга, і мовчало, не відриваючи від нього погляду. Тільце його було худеньким, маленьким і тендітним. Навіть по духові було видно, що дитину погано годували, а примарні лахміття, в які було замотане немовля, викликали в демоноборцеві непереборне бажання когось придушити.

І це було однією із причин того, чому він вибрав роботу у Відомстві неспокійних душ. Подібного роду несправедливість викликала у нього не просто гнів – лють. Перед очима повставала червона пелена і він не міг більше здорово мислити. Йому потрібно було діяти, зараз і негайно. Та ще й так, щоб в результаті пролилась чиясь кров. В роботі ж з духами все було простіше.

Траплялися звичайно випадки, як сьогодні. Але зазвичай його робота полягала у відлові і знищенні тих духів, що не дають спокійно жити простим підданим Окти. Чому дух тут застряг, як йому допомогти, ким він був за життя, - усе це з’ясовують консультанти. Його робота проста – зловити духа, поставити на нього мітку і відпустити, або знищити, в залежності від того, що він уже встиг накоїти. Вінфред сам вибирав завдання на знищення.

Сьогоднішній випадок добряче вибив його із рівноваги. Він навіть забув на деякий час про Аніку. Але варто було прибути поліції і його голова знову наповнилась неспокійними думками.

Щось не давало йому спокою. Він все намагався себе переконати в тому, що причиною усіх дивацтв є амнезія, але на краю його свідомості миготів тривожний вогник. І чим більше часу він проводив в компанії дівчини, тим яскравішим він ставав.