Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел
Але про це вона подумає пізніше. А зараз, поки Шейна немає вдома, їй краще навідатись в університет. Повинна ж вона хоча б розвідати обстановку. Може, повернення в університет наповнений магами не така уже і хороша ідея.
З цими думками, Андрея захопила з тумбочки підсунуту лірійцем книжечку і попрямувала до виходу. Невеличка затримка виникла, біля самісіньких дверей, але варто було торкнутися дверної ручки, як двері самі відчинилися, і дівчина заклякла наполохано.
Секунд десять вона простояла непорушно, розгублена і збентежена. А тоді все ж вийшла на сходову.
Двері за її спиною зі стуком зачинилися, і Андрея повернулася до них обличчям, щоб налякано підстрибнути.
- Довго ж ти… - невдоволено протягнув Лірен, відштовхнувшись від стіни і підійшовши до неї.
Андрея накрила долонею центр грудей – серце калатало, як божевільне. Одразу ж згадалося, усе про що вона недавно думала і…
- Ти все чув! – обурено викрикнула дівчина, густо почервонівши.
Лірієць не відповів, а тільки схилився над нею так, що його волосся мало не торкалося її лиця.
- І справді плакала…
Андрея почервоніла ще сильніше, і уже хотіла виказати безцеремонному нелюду усе, що про нього думає, аж раптом в очах чоловіка відобразилося співчуття.
- Настільки поганий сон? – тихо запитав він.
Гнів одразу ж відступив, і від чогось затремтіли руки. Якусь хвилину вона стояла непорушно, пригнічено опустивши голову. Знала, розуміла, що краще ні на кого не покладатися, і все ж, скориставшись непорушністю лірійця, кинулась до нього і обвила руками його талію, заховавши обличчя на грудях чоловіка.
- Хвилиночку… Давай постоїмо так всього хвилинку… Я…
На очі навернулися сльози і від сорому, і від жалю до себе, і ще сильніше захотілося заховатися. Якусь мить нічого не відбувалося, аж раптом, широкі долоні лірійця торкнулися її спини і заспокійливо погладили її. Андрея різко видихнула і остаточно розслабилась, а лірієць, зітхнувши, обійняв її міцніше.
- Сусіди тут вельми допитливі…
Її наче холодною водою облили. Андрея різко відскочила від лірійця і навіть відійшла на декілька кроків. Лірен усміхнувся кутиком губ і вказав їй на сходи.
- Прогуляємось?