Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

Вінфред Шейн уже тиждень сам на себе не походив. Це встигли помітити уже всі члени команди, включно із неуважною зазвичай до таких речей Ребекою.

Холоднокровний і зосереджений звичайно Шейн, став напрочуд розсіяним і імпульсивним, а подекуди і агресивним.

Його кидало із крайності в крайність: від нападів безпідставної люті, до приступів дикої апатії.

Ось і зараз капітан сидів в тіні під деревом похмурий і байдужий до всього світу, в той час як його підлеглі відчайдушно намагалися виловити шкодливого духа посеред парку перш ніж той вселиться в одне із древніх дерев.

Шкідник уже декілька днів поспіль не давав спокійно спати жителям багатоповерхівки. Самостійно ідентифікувати духа, як і піймати, люди не змогли – напрочуд шустрий попався, а тому звернулися у Відомство неспокійних душ по допомогу.

Але відколи вони приїхали на виклик, Шейн і пальцем не поворухнув, щоб допомогти їм піймати заразу.

І це при тому, що вони зараз знаходилися в парку, де на цю мить росло понад десяток древніх насаджень, здатних приютити в собі духа.

Щоправда, варто шибенику стрибнути в таке дерево, і вийти з нього він уже не зможе. Дерева, що прожили понад п’ять сотень літ, володіють власною волею, і навіть наділені чимось схожим на душу. Коли неспокійна душа вселяється в таке дерево, воно просто поглинає її. І з такої, пійманої в пастку дерева душі, зрештою виростає дріада.

Кожен дипломований маг знав про це, і Шейн винятком не був. Звичайно усі члени команди знали, що капітан недолюблював духів, але свідомо дозволити заблукалій душі втрапити в пастку…

- З мене досить, - першою не витримала Ребека.

Щоправда, цього разу ніхто її не засуджував. І справа уже була навіть не в співчутті – поки вони безрезультатно ганялися за привидом довкола них зібрався цілий натовп. І всі мимовільні глядачі відверто насміхалися з некромантів.

Для простаків, що не могли бачити примар, вони виглядали божевільними, для магів же – посмішищем.

Але навіть після цього Шейн ніяк не відреагував. З боку натовпу пролунали смішки, а шибеник, помітивши, що його ніхто не шукає, висунув з-за дерева свою примарну голову.

- Я сказала, - набравши в легені більше повітря скрикнула Ребека, - з мене досить!

Вінфред здригнувся і клацнув пальцями, наче тільки цього і чекав. Всі члени його команди заклякли, а з боку натовпу пролунали приголомшені вигуки.

Закляття примарною сферою зірвалося з пальців мага, і злетівши вгору розширилось, накривши усе в радіусі ста метрів напівпрозорим куполом.

Примарні ланцюги миттю скували духа і уже через декілька секунд він висів безпомічно в повітрі перед Шейном.

Поки члени його команди, злі і роздратовані, збиралися довкола, демоноборець без особливого ентузіазму розглядав примару.

Найбільша проблема була в тому, що у духа цього разу не було чіткої форми, що свідчило про зовсім юний вік мерця. Зазвичай саме у дітей немає чіткого уявлення про себе, тому душі малюків часто розмиті, нечіткі, або безформенні, як цей.

- І, що мені з тобою робити? – хмуро поцікавився Шейн.

Примарні очиська духа округлилися від страху. Він, схоже, зовсім не очікував того, що хто-небудь зможе його піймати.

- За всіма правилами, потрібно поставити на духа мітку і винести йому попередження. Після трьох попереджень дух підлягає знищенню, - сухо промовив лейтенант Фан, витягнувши з волосся шматочок сухої гілки з іще зеленим наполовину листочком.

Ребека спробувала було його зупинити, штовхнувши ліктем під ребра, але молодий ще зовсім демоноборець, тільки огризнувся у відповідь.

Йому ще не доводилося зустрічатися з духами дітей. Але Шейну зараз було не до пояснень. Дух, відчувши небезпеку, заметався безпомічно в путах, і Вінфред відчув як холод розповзається рукою.

Жбурнувши в примару ще одне закляття він заплющив на мить очі, а розплющивши, побачив невидиму для інших нитку. Як він і підозрював, тіло мерця все ще було пов’язане з духом, а отже помер він недавно. Тож, прихопивши примару з собою, він пішов вперед, орієнтуючись на нитку.

- І, що цього разу? – собі під носа пробубоніла Ребека.

За ними все ще спостерігали, і допитливі погляди глядачів дратували її. Цього разу Фан шарпнув її за рукав. Ребека зашипіла на нього роздратовано, а він вказав їй на Шейна.

Капітан впевнено йшов вперед, продираючись крізь кущі і зарослі. І, нарешті зупинився в місці де нитка ховалася в землі.

Невеличкий земляний горбик під деревом серед трави, виглядав підозріло. І всі одразу ж здогадалися, чому Шейн їх сюди привів. Щоправда, робити ніхто нічого не квапився.

- Ну, і чого чекаємо? – невдоволено озирнувся на членів команди Вінфред.

Дружній невдоволений стогін був йому відповіддю.

- А хіба не поліція повинна цим займатися? – розкопуючи імпровізовану могилу, запитав Єн.

Він в команді був наймолодшим, а тому зазвичай йому діставалася робота, яку більше ніхто виконувати не хотів, як і цього разу. Ребека тільки зиркнула на нього невдоволено у відповідь, а Шейн і зовсім проігнорував.