Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

Можливо і зараз одна із дів мучить заблукалого випадково студента, і це його крики переходять у моторошне завивання.

- У вас не знайдеться конспектів з зіллєваріння?

Андрея аж підскочила від переляку. Навпроти неї не відриваючи нетерплячого погляду від її лиця, стояв дух студента. Мітка Відомства цього разу горіла у нього прямо на щоці, і Андрея мимоволі побіліла, коли примарні очі духа потемніли.

Згадавши суть його запитання вона заперечно мотнула головою, і привид одразу ж відчепився від неї, кинувшись на пошуки прохожих.

Декілька хвилин дівчина простояла непорушно, мовчки тримаючись рукою за центр грудей. Її серце калатало як божевільне, і вона не відчувала ліву ногу. Мабуть від переляку сталася розсинхронізація. Тільки цього разу вона не могла поворухнути ногою, а не рукою.

Тож, перенісши усю вагу на другу ногу, вона прислонилася спиною до найближчої статуї, і заплющила очі. Поступово до ноги поверталася чутливість і Андрея навіть полегшено зітхнула, не розплющуючи очей, аж раптом:

- Лер Аніка? – покликали зовсім поряд і вона підскочила, від переляку обігнувши статую, і кинувшись було інстинктивно в парк, але хтось міцно схопив її за комір і з силою втягнув назад на алею. – Куди це ви зібралися? – невдоволено поцікавилися зверху.

Андрея кинула на незнайомця розгублений погляд, тільки тепер усвідомивши, що жоден привид із побачених нею раніше не зміг би її торкнутися при всьому своєму бажанні. Та й це ім’я…

- Судячи з виразу вашого обличчя, ви і справді страждаєте від амнезії, - промовив холодно чоловік і відпустив, нарешті, її комір. – Прийшли забрати документи і зібрати речі?

- Що? – перепитала розгублено Андрея, роздивляючись тим часом викладацьку форму.

Знак університету красувався зліва на грудях, прямісінько над серцем. А судячи із нашивок на плечах, чоловік перед нею був до всього ще й генералом.

В Окті було всього десять генералів, всіх їх вона знала поіменно. І в біографії тільки одного зазначалася робота на посаді викладача в Королівському університеті магії.

- Жалюгідне видовище, - гидливо пробурмотів собі під носа, тим часом чоловік, і це наче отверезило її.

Андрея випрямилась, розправила плечі, і схилила, як і належить, злегка голову. Все ж зараз вона у тілі чародійки. Раніше довелося б кланятися мало не в пояс.

- Добрий день, генерале Скадер, - ввічливо промовила вона.

- Пам’ятаєш мене? – промайнуло в голосі чоловіка здивування.

- Можливо у мене не залишилося спогадів пов’язаних з вами, але ніхто не забороняв мені читати.

- І як же це допомогло вам дізнатися моє ім’я? – поцікавився чоловік.

- Тільки один із десяти генералів Окти працює викладачем в Королівському університеті магії.

- Цікаво, - окинув її зацікавленим поглядом чоловік. – Вельми цікаво. Схоже, амнезія позитивно відобразилася на вашому бажанні вчитися. Жаль, розуму у вас від цього більше не стало. – Андрея розгублено подивилася на чоловіка – вроді і похвалив і в той же час… - Сходити з алеї суворо заборонено! – дівчина мало не підскочила від його окрику, але чоловік продовжив уже спокійніше, незважаючи на її реакцію, що змусило її почервоніти ще сильніше. - Звичайно, ви могли про це забути. Але якщо ви все ж знайшли час поцікавитися новітньою історією Окти, могли б перед виходом поцікавитися і історією цього місця.

Зрештою, червона, як помідорка, вона опустила присоромлено голову. Відповісти їй на це було нічого. І наче в довершення цієї абсурдної ситуації з парку долинуло моторошне виття, вкотре нагадавши їй, де вона зараз знаходиться. І не скажеш же, що злякалася, прийнявши його за примару, – засміє. Та й говорити таке майбутньому викладачу… І тут вона згадала, що саме він у неї запитував і різко підняла голову вверх.

- А з чого ви взяли, що я хочу забрати документи? – насторожено запитала дівчина.

- А що тобі ще тут робити? – поцікавився глумливо генерал. – Практику прогуляла, половину екзаменів не здала. Ти навіть якщо сама документи не забереш, тобі до кінця місяця прийде повідомлення про відрахування.

В першу мить від таких новин у неї мало серце не зупинилося. Але, проаналізувавши ситуацію і обдумавши усе добренько, вона зібрала себе докупи і нахмурилась. Ні, а чого вона очікувала? Ніхто не говорив, що буде легко. Та й про стан справ вона могла б і сама здогадатися. Знала ж, що Аніка зникла під час практики. Але навіть в найгіршому випадку, впадати у відчай ще рано.

У світі немає нічого неможливого для тих, хто володіє магією. А вона тепер належала до цієї касти.

Для початку, потрібно розібратися, які саме екзамени не встигла здати Аніка. А там, залежно від ситуації, вона зможе звернутися до адміністрації університету з клопотанням про перездачу, додавши до нього довідку від цілителя про стан свого здоров’я.

Підстав відмовити у них не буде. А з практикою… З цим вона також щось придумає. Так, заспокоївшись, і набравшись впевненості, вона підняла голову і заклякла, напоровшись на вивчаючий погляд сірих очей.

Якщо так подумати, генерал Скадер носив славетне звання архімага і встиг прожити уже понад дві сотні років. При цьому виглядав чоловік на свій вік доволі молодо, що могло свідчити про великий внутрішній магічний резерв. Зморшок у нього на обличчі майже не було, за винятком, тих, що залягали в кутиках його очей, коли він усміхався чи щурився, майже як зараз.