Битва королів - Джордж Мартін

— Це я знаю. Але ж триголових драконів не буває.

— Три голови — це Ейгон з сестрами.

— Вісенія і Рейніс,— пригадала вона.— Я походжу від Ейгона і Рейніс, від їхнього сина Ейніса й онука Джейгейриса.

— Сині вуста завжди брешуть, хіба не казав тобі Заро? Чого ти переймаєшся тим, що тобі нашептали ворожбити? Вони ж бо хотіли висмоктати з тебе життя, як ти переконалася.

— Можливо,— неохоче мовила вона.— Але те, що я бачила...

— Мерця на носі корабля, блакитну троянду, кривавий бенкет... що все це означає, халесі? Лицедійський дракон, сказала ти. А що таке лицедійський дракон, розтлумач-но мені.

— Полотняний дракон на дибах,— пояснила Дані.— Лицедії використовують його у своїх виставах, щоб звитяжцям було з ким битися.

Сер Джора нахмурився.

Але Дані не могла зупинитися.

— Його пісня — це пісня льоду й полум’я, ось як сказав мій брат. Це точно був мій брат. Не Вісерис, а Рейгар. У нього була ліра зі срібними струнами.

Сер Джора спохмурнів ще більше, аж брови на переніссі зійшлися.

— Королевич Рейгар і справді грав на такій лірі,— визнав він.— Ти його бачила?

Вона кивнула.

— На ліжку лежала жінка з немовлям біля грудей. Брат сказав, що немовля — королевич обіцяний і що його слід назвати Ейгоном.

— Королевич Ейгон був спадкоємцем Рейгара, народженим від Елії Дорнської,— мовив сер Джора.— Але якщо саме він — королевич обіцяний, обіцянка ця луснула разом з його черепом, коли Ланістери гепнули його головою об стіну.

— Я пам’ятаю,— сумно зронила Дані.— І Рейгарову дочку вони теж убили, маленьку королівну. Рейніс її звали, як Ейгонову сестру. Тільки Вісенії не було, а він сказав, що у дракона три голови. А що це за пісня льоду й полум’я?

— Такої пісні я не чув.

— Я пішла до ворожбитів у надії на відповіді, а натомість отримала сотні нових питань.

На той час на вулицях знову з’явилися люди.

— Дорогу! — горлав Аґо, а Джого підозріливо нюхав повітря.

— Вже відчуваю їх, халесі,— гукнув він,— отруйні води.

Дотраки не довіряли морю, не довіряли й тому, що здатне по ньому плавати. І не хотіли мати справи з водою, якої не можуть пити коні. «Вони звикнуть,— вирішила Дані.— З халом Дрого я хоробро перетнула їхнє море. А тепер вони хоробро перетнуть моє».

Карт — один з великих світових портів, а його велетенська крита гавань — вир кольорів, галасу й дивних запахів. Уздовж вулиці вишикувалися винарні, склади та гральні кубла, пліч-о-пліч з дешевими борделями та храмами своєрідних богів. В юрмі шмигали гаманники, горлорізи, чароторговці й міняйли. Набережна являла собою величезний ярмарок, де продавали й купували день і ніч, а якщо не питати, звідки товар, його можна було придбати набагато дешевше, ніж на базарі. Зморшкуваті й горбаті старі торгували ароматизованою водою і козиним молоком з полив’яних глечиків, що висіли в них на спині. Між яток блукали моряки з півсотні країн світу, попиваючи пряну оковиту й перекидаючись жартами на дивних мовах. У повітрі пахло сіллю і смаженою рибою, гарячою смолою і медом, ладаном, миром і сіменем.

Аґо кинув одному з вуличних хлопчаків мідяка за шампур обсмажених у меду мишей і тепер дорогою їв їх. Джого купив жменю великих білих черешень. Далі вони угледіли чудові бронзові кинджали на продаж, сушених головоногих і різьблений онікс, потужний магічний еліксир з молока незайманки і «нічну імлу», навіть драконові яйця, що підозріло нагадували фарбоване каміння.

Проїжджаючи довгі кам’яні причали, зарезервовані для кораблів Тринадцятьох, Дані побачила скрині шафрану, ладану й перцю, що їх вивантажували з пишно оздобленого «Черленого цілунку» Заро. Поряд з кораблем уже лежали діжки з вином, тюки кислолисту, а піддони смугастих шкур закочували по сходнях на «Наречену в лазурі», яка відходила з вечірнім припливом. Трохи далі навпроти присмачницької галери «Сонцежар» зібралася юрма, торгуючись за рабів. Усім відомо, що найдешевше купувати рабів просто з корабля, а знамена, які майоріли на вітрилах, свідчили, що «Сонцежар» тільки-но повернувся з Астапора в Невільничій бухті.

Дані не отримає помочі ні від Тринадцятьох, ні від Турмалінового братства, ні від Стародавньої гільдії присмачників. На сріблястій вона проїхала кілька миль уздовж їхніх причалів, доків і складів, аж до дальнього кінця порту, який нагадував підкову, де дозволялося швартуватися кораблям з Літніх островів, Вестеросу й дев’ятьох вільних міст.

На землю вона зістрибнула поряд з гральним закладом, де під рев матросів василіск шматував великого рудого пса.

— Аґо, Джого, стережіть коней, поки ми з сером Джорою поговоримо з капітанами.

— Як скажеш, халесі. Ми і з вас очей не спускатимемо.

Приємно знову почути валірійську мову, і навіть загальну мову, думала Дані, наближаючись до першого корабля. Матроси, робітники доків і купці — всі розступалися перед нею, не знаючи, що й думати про цю тоненьку дівчинку зі сріблясто-золотими косами, яка вбрана за дотрацьким звичаєм, але йде в товаристві лицаря. Попри спеку, сер Джора вдягнув на кольчугу своє зелене вовняне сюрко з вишитим на грудях великим чорним ведмедем Мормонтів.

Та ні краса Дані, ні зріст і сила сера Джори не допоможуть у переговорах з людьми, чиї кораблі були їм потрібні.

— Вам треба перевезти сотню дотраків, усіх їхніх коней, вас із лицарем і трьох драконів? — перепитав шкіпер великого кога «Щирий друг», а тоді, розреготавшись, просто пішов геть. Коли ж Дані сказала лісянцю на «Сурмачі», що вона — Данерис Штормороджена, королева Сімох Королівств, він кинув на неї порожній погляд і мовив:

— Ага, а я — лорд Тайвін Ланістер і щовечора серу золотом.

Каргомайстер мирської галери «Добрий дух» заявив, що драконів на море брати дуже небезпечно, адже один випадковий вогняний видих — і може загорітися такелаж. Власник «Пуза лорда Фаро» ризикнув би взяти драконів, але не дотраків.

— На своє «Пузо» я таких безбожних дикунів не візьму — нізащо.

Двоє братів — капітанів галер-близнючок «Ртуть» і «Хорт», здається, перейнялися проблемами Дані й запросили їх із сером Джорою в салон на склянку арборського червоного. Поводилися вони так люб’язно, що Дані деякий час плекала надію, але в кінці вони запросили таку ціну, яка перевищувала всі її можливості — і навіть, либонь, можливості Заро. «Повні перса» і «Терноока діва» були замалі для їхніх потреб, «Брав» прямував у Нефритове море, а «Магістр Маноло» на вигляд узагалі був непридатний до плавання.

Коли