💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Битва королів - Джордж Мартін

Битва королів - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Битва королів - Джордж Мартін
гайворонника. Коли з’являлися круки, ворони кидались урозтіч, та щойно великі птахи відлітали, як вони миттю поверталися.

«Цікаво, а круки пам’ятають мейстра Тотмура? — думала Арія.— Сумують за ним? Кличуть його і дивуються, чому він не відповідає? Мабуть, мертві говорять до них якоюсь таємною мовою, якої не чують живі».

Тотмуру відрубали голову за те, що тої ночі, коли впав Гаренхол, послав птахів у Кичеру Кастерлі й на Королівський Причал; зброяру Лукану — за те, що кував для Ланістерів зброю; добродійці Гаррі — за те, що веліла челяді леді Вент служити їм; стюарду — за те, що віддав лорду Тайвіну ключі від скарбниці. Кухарю зберегли життя (подейкували, за те, що це саме він зварив «ласячу юшку»), а от Пригожу Пію та інших жінок, які заприязнилися з ланістерівськими солдатами, закували в колодки. Нагих і поголених, їх лишили у внутрішньому дворі поряд з ведмежою ямою, і будь-який чоловік за охоти міг скористатися з їхніх принад.

Того ранку, коли Арія йшла по воду, ними саме скористалися троє фрейських солдатів. Вона старалася не дивитися, але чула, як регочуть чоловіки. Повне цебро було страшенно важке. Арія саме зібралася нести його назад у Погребальну вежу, коли її вхопила за руку добродійка Амабель. Вода через край полилася Амабель на ноги.

— Ти це навмисно зробила,— вереснула жінка.

— Чого вам треба? — Арія заборсалася. Відколи Гаррі відрубали голову, Амабель ходила мов причинна.

— Бачиш? — вона через двір вказала на Пію.— Коли той північанин впаде, ти опинишся на її місці.

— Відпустіть! — Арія силкувалася вивільнитися, але Амабель тільки міцніше стиснула пальці.

— А він впаде! Гаренхол кінець кінцем скидає всіх. Лорд Тайвін отримав перемогу, тож з усією своєю потугою повернеться сюди, і тоді прийде його черга карати невірних. І не думай, наче він не дізнається, що ти зробила! — зареготала стара.— Може, і я з тобою побавлюся. В Гарри була стара мітла, я її для тебе прибережу. Держак у неї тріснутий і зазублений...

Арія махнула відром. Важке від води, воно вивернулося рук, тож вона не вцілила в голову, як замірялася, але жінка, облита водою, нарешті її випустила.

— Не смійте мене торкатися,— гаркнула Арія,— бо вб’ю! Забирайтеся!

До нитки мокра добродійка Амабель тицьнула тонким пальцем в облупленого чоловіка в Арії на грудях.

— Думаєш, ти в безпеці, поки в тебе на пазусі оцей кривавий чоловічок, але ти помиляєшся! Ланістери вже йдуть! От побачиш, що буде, коли вони повернуться!

Три чверті води вихлюпнулося на землю, тож Арії довелося повертатися до колодязя. «Якби я переказала лорду Болтону її слова, її голова ще дотемна опинилась би поруч з Гарриною»,— думала вона, знову тягнучи відро. Але вона не перекаже.

Одного разу, коли голів було ще вполовину менше, Гендрі піймав Арію на тому, як вона їх роздивлялася. «Милуєшся справою рук своїх?» — поцікавився він.

Він злився, бо йому, вона знала, подобався Лукан, та все одно з його боку це було несправедливо. «Це справа рук Волтона Сталеві Ноги,— почала захищатися вона.— І лицедіїв, і лорда Болтона».

«А хто їх усіх у їхні руки віддав? Ти зі своєю ласячою юшкою».

Арія вдарила його кулаком по руці. «То був простий гарячий суп! І ти теж ненавидів сера Ейморі».

«Але цих я ненавиджу дужче. Сер Ейморі воював за свого лорда, а лицедії — перекупні мечі й перекинчики. Половина з них навіть загальною мовою не говорить. Септон Ат полюбляє хлопчиків, Кайберн займається чорною магією, а твій друзяка Куслій людей жере».

Найгірше було те, що Арія навіть заперечити не могла. Зараз фуражем для Гаренхолу переважно займалися браві компанійці, а ще Руз Болтон поставив перед ними завдання викорінити Ланістерів. Варго Гоут розділив їх на чотири банди, щоб водночас відвідувати якнайбільше сіл. Найбільший загін він очолив сам, а на чолі решти поставив перевірених капітанів. Арія чула, як реготав Рордж, розповідаючи про метод, яким Варго Гоут шукає зрадників. Він просто повертається у села, де вже був під прапорами лорда Тайвіна, і хапає тих, хто йому допомагав. Багато кого йому тоді вдалося купити за срібло Ланістерів, тож лицедії частенько верталися з повними мішками монет і кошиками голів. «Загадка! — радісно кричав Шагвел.— Якщо цап лорда Болтона жере людей, які годували цапа лорда Ланістера, скільки ж усього цапів?»

«Один»,— відповіла Арія, коли він запитав у неї.

«А ось вам і ласка, мудра як цап!» — пирснув блазень.

Рордж із Куслієм були такі ж огидні, як і решта. Щоразу як лорд Болтон обідав з гарнізоном, Арія бачила цих двох серед решти. Від Куслія смерділо, як від зіпсованого сиру, тож браві компанійці садовили його в кінці столу, де він міг собі буркотіти й сичати, руками й зубами роздираючи м’ясо. Коли Арія проходила повз, він починав її обнюхувати, але Рордж її лякав значно більше. Він сидів поряд з Вірним Урсвиком, але вона, пораючись, відчувала на собі його очі.

Іноді вона шкодувала, що не поїхала через вузьке море з Джакеном Г’ґаром. У неї і досі була та дурнувата монетка, яку він їй дав: шматочок заліза завбільшки з пенні, іржавий по берегу. З одного боку було щось написано — дивні слова, яких Арія не могла вчитати. З другого боку виднілася парсуна якогось чоловіка, але до того затерта, що рис не розгледіти. «Він казав, монета цінна, але, певно, і це облуда — як його ім’я і зовнішність». Арія так розізлилася, що жбурнула монету геть, але за годину в неї виникло таке неприємне відчуття, що вона її відшукала, хай та і не вартує нічого.

Перетинаючи Натічний двір з важезним цебром води в руці, Арія думала про монету.

— Нан! — почувся голос.— Постав відро й ходи мені допоможеш.

Елмар Фрей був не старший за неї, і до того ж низенький як на свій вік. Він котив нерівною бруківкою діжку піску й від натуги аж розчервонівся. Арія підійшла допомогти. Разом вони докотили діжку до стіни й назад, а тоді поставили сторч.

Арія чула, як усередині сиплеться пісок, коли Елмар вибив дно й витягнув кольчугу.

— Почистилась уже, як гадаєш?

У його обов’язки як зброєносця Руза Болтона входило начищати кольчугу до блиску.

— Спершу струси пісок. Он іще іржа лишилася. Бачиш? — вказала Арія.— Ліпше ще раз пройтися.

— От ти і пройдися.

Елмар завжди був приязний, коли потребував допомоги, та потім миттю

Відгуки про книгу Битва королів - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: