Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

Намагаючись віддихатися, Рейчел пірнула під ніс кобили, смикнула на себе вільні кінці поводів, але, як виявилося, за них кобила була прив'язана до сучка тієї самої трухлявої колоди. Онімілі від морозу пальці не слухалися, у Рейчел ніяк не виходило розв'язати тугий вузол.

З неймовірним запалом вона намагалася підчепити нігтями витки вузла, але пальці раз у раз зісковзували з гладкої шкіри. Відчай охопив її, хотілося кричати від охопилого її розчарування, але замість цього Рейчел, зібравши всю волю в кулак, продовжувала намагатися розв'язати ненависний вузол.

Їй здавалося, що пройде вічність, перш ніж вона зможе вивільнити повідок. Останній ривок і спроба, нарешті, увінчалася успіхом. Як тільки Рейчел звільнила повід, вона відразу ж перехопила його іншою рукою.

Як тільки Рейчел взялася за поводи, вона тут же помітила неподалік лежаче сідло. Рейчел мигцем глянула на імперця, знову почувши його пронизливий крик, який закликав злодійку назвати своє ім'я.

Солдат швидко наближався. Вона не мала в своєму розпорядженні часу, щоб сідлати коня. Однак були й сідельні мішки, ймовірно, набиті припасами до відказу, а їх зазвичай просто клали поперек сідла.

Рейчел просунула руку під щільно прилеглий шматок шкіри, який з'єднував обидві частини сідельного мішка, і перекинула його через шию здивованої кобили.

Озирнувшись навколо, Рейчел схопилася за гриву кобили і, намагаючись триматися міцніше, відштовхнулася і підійнялася на неосідлану кобилу. Сідельні мішки були досить важкими, і ледве було не звалилися, але Рейчел вправно їх підтягнула і перед себе.

Довелося змиритися з тим, що вона поїде без сідла, але, слава добрим духам, поводи були на місці. В голові Рейчел промайнула думка, що їй приємно відчувати своїм тілом ідуче від тварини зігріваюче тепло.

Рейчел перекинула важку поклажу через коня так, щоб та розмістилася рівніше перед нею. Напевно там всередині є їжа і вода, думала Рейчел. Вони б стали в нагоді їй у подорожі, яка, як вона тільки що зрозумілала, обіцяє бути тривалою.

Кобила фиркнула, виражаючи невдоволення, і почала мотати головою. Рейчел знала: у неї не було часу, щоб приголубити і заспокоїти тварину, як навчав її Чейз. Вона п'ятами вдарила коня з боків, сильно потягнувши поводи на себе.

Кобила почала кидатися з одного боку в бік, перевіряючи свого нового наїзника. Рейчел озирнулася, солдат був вже близько. Міцно стискаючи гриву однією рукою, а поводи іншою, Рейчел подалася вперед і знову вдарила коня з боків, але трохи подалі, ніж минулого разу, і кобила блискавкою помчала вперед.

Імперець стрибнув, обсипаючи її прокльонами, він спробував вхопити повідок. Але Рейчел швидко збагнула це і різко смикнула повідок в сторону, кінь почув її наказ і повернув. Солдат погнався за ними, але впав, вдарившись обличчям об землю, а потім, оговтавшись від удару, все одно продовжував кричати слідом.

Рейчел не відчувала себе переможцем сутички, але зате вона відчула знову охопилу її з новою силою необхідність поспішати. Потрібно обов'язково скакати на південний захід, тепер у неї є кінь.

Рейчел повернула кобилу до струмка, щоб поскакати далі по вологій трав'янистій місцевості. Ліс оточував їх з усіх боків, вони скакали по скошеній траві біля мілководдя.

Імперець залишився далеко позаду. Кобила скакала вперед вздовж струмка, і бризки летіли на всі боки. Галька на березі схоже їй не заважала.

Чейз розповідав Рейчел, що вода — відмінний спосіб приховати сліди.

Кожен стрімкий крок був ще одним кроком опинитися ближче до мети, і це було єдине, що було важливим.

Коли Імперський солдат, проходячи мимо, почав кидати зварені круто яйця в бік фургонів, Річард постарався докласти максимум зусиль, щоб відловити їх як можна більше, перш ніж ті впадуть.

Потім він почав правою рукою згрібати з землі яйця, які так і не вдалося зловити, складаючи їх в символічне козуб, створений з зігнутої+ лівої руки. Зібравши все, він повільно поплентався до фургона, щоб сховатися від пронизливого холодного дощу.

Хоча фургон і був жалюгідним натяком на притулок, і від холоду він не рятував, але перебувати під дахом було все ж краще, ніж продовжувати стояти і мокнути від дощу.

Джонрок, зібравши свою трофейну колекцію з варених яєць, теж поспішив назад до задньої частини фургона, волочачи ланцюг перед собою.

— Знову яйця, — розчаровано пробурмотів Джонрок — Вони тільки й знають, що годують нас цими яйцями!

— Могло бути й гірше, — прокоментував Річард.

— Та вже звичайно, — здивувався Джонрок, абсолютно незадоволений своєю новою дієтою.

Річард усередині протирав варені яйця об штанини, намагаючись очистити шкарлупу від налиплого бруду.

— Ну, наприклад, вони могли б згодувати нам Йорка.

Джонрок кинув несхвальний погляд у бік Річарда.

— Йорка?

— Той гравець у команді, який зламав собі ногу, — сказав Річард, почавши чистити від шкарлупи одне з яєць. — Його прикінчив Зміїна морда.

— Так… Йорк… — Джонрок, трохи поміркувавши, сказав — Ти дійсно думаєш, що імперці їдять людей?

Річард пильно подивився на нього.

— Коли у них закінчиться їжа, я думаю, вони не погребують покуштувати і мертвечини. Якщо вони будуть достатньо голодні, а мерців у них завжди в надлишку, то це буде реальною можливістю зібрати відмінний урожай.

— Ти думаєш, їжа у них закінчиться?

Річард знав, що незабаром у Імперського Ордена з'явиться така проблема, але не хотів говорити чому. Справа в тому, що він наказав д'харіанським солдатам не просто нищити ідучі з Старого Світу каравани з провізією, але і виключити можливість поставок їжі полчищам завойовників, які рухалися на північ, як таку.

— Я просто хочу сказати, що це було б набагато гірше, ніж їсти варені яйця.

Джонрок, змирившись, тепер дивився на здобуті варені яйця зовсім по-іншому. Заходившись умиротворено очищати яйця від шкарлупи, Джонрок змінив тему.

— Як ти думаєш, вони змусять нас грати в Джа-Ла під час дощу?