Битва королів - Джордж Мартін
— Стільки обітниць... усе присягаєшся і присягаєшся. Захищай короля. Корися королю. Зберігай його таємниці Виконуй його волю. Віддай своє життя за нього. Й водночас корися батькові. Люби сестру. Борони невинних. Захищай слабких. Поважай богів. Чини по закону... Забагато всього. Хай що ти робиш, обов’язково зламаєш ту або ту обітницю,— він зробив великий ковток вина й на мить заплющив очі, прихилившись головою до плями солі на стіні.— Я був наймолодшим з усіх, хто вдягав білий плащ.
— І наймолодшим зрадили все, що він означає. Царевбивця!
— Царевбивця,— повільно повторив він.— А який же цар був! За Ейриса Першого Таргарієна,— підняв він кубок,— володаря Сімох Королівств і оборонця держави. І за меч, який розітнув йому горлянку. Золотий меч, щоб ви знали. Поки по лезу не побігла кров. Кольори Ланістерів — червоне й золоте.
Коли він зареготав, Кетлін збагнула, що вино зробило свою справу: Джеймі випив майже всю карафу — і впився.
— Тільки така людина, як ви, може цим пишатися.
— Я ж вам казав: таких людей, як я, більше немає. Дайте-но мені відповідь, леді Старк: а Нед ніколи не розповідав вам, як помер його батько? Чи брат?
— Брандона задушили на очах у батька, а тоді й лорда Рикарда убили.
Стара історія, якій уже шістнадцять років. Чого він про це зараз питає?
— Так, убили, але як?
— Мотузка або сокира, гадаю.
Джеймі зробив ковток, витер рота.
— Без сумніву, Нед волів уберегти вас. Свою любу юну наречену, хай і не зовсім цнотливу. Що ж, ви хотіли правди. Питайте. Ми уклали угоду, я не можу відмовитися. Питайте.
— Мертве давно мертве.
«Не хочу я нічого знати».
— Брандон був не такий, як його брат, правда ж? У нього в жила бігла кров, а не холодна водиця. Він був більше схожий на мене.
— Брандон був геть на вас не схожий.
— Як скажете. Ви ж збиралися побратися.
— Він саме їхав до Річкорину, коли...— дивна річ, але стільки років минуло, а в Кетлін і досі стискалося горло, як вона вимовляла ці слова,— коли почув про Ліанну й повернув на Королівський Причал. Поквапився він.
Їй пригадалося, як розлютився її власний батько, коли звістка долетіла в Річкорин. «Галантний дурень»,— ось як він обізвав Брандона.
Джеймі вилив собі останні півкубка вина.
— Він заїхав у Червону фортецю з кількома товаришами, гукаючи: королевичу Рейгаре, виходь, бо тобі смерть! Але Рейгара там не було. Ейрис послав своїх вартових заарештувати прибулих за замах на синове життя. Брандонові товариші, здається, теж були синами відомих лордів.
— Його зброєносцем був Ітан Гловер,— сказала Кетлін.— Він єдиний вижив. Решта — Джефорі Малістер, Кайл Ройс і Елберт Арин — син і спадкоємець Джона Арина...— Дивно було, що Кетлін досі, по стількох роках, пам’ятає їхні імена.— Ейрис звинуватив їх у зраді та, тримаючи їх у заручниках, викликав їхніх батьків до двору — відповісти за це. Коли ж вони приїхали, їх усіх стратили без суду. І батьків, і синів.
— Суди були. Так би мовити. Лорд Рикард вимагав суду через двобій, і король задовольнив його вимогу. Старк озброївся, як до бою, гадаючи, що йому доведеться вступити в поєдинок з кимось із королівської варти. Натомість його завели в тронну залу й підвісили до бантини, а двоє Ейрисових піромантів розпалили під ним полум’я. Король сказав, що заступник дому Таргарієнів — вогонь. Тож лорду Рикарду, щоб довести свою невинуватість у зраді, треба було просто... не згоріти.
Коли вогонь палахкотів, привели Брандона. Руки в нього були скуті за спиною, а навколо шиї обв’язана мокра шкіряна мотузка, прикріплена до пристрою, який король привіз із Тайроша. Ноги, правда, були вільні, а меч опустили так, щоб неможливо було дотягнутися.
Піроманти помалу підсмажували лорда Рикарда, то прикриваючи багаття хмизом, щоб приглушити, то роздмухуючи,— аби горіло гарно й рівномірно. Першим спалахнув плащ, тоді сюрко, й дуже скоро на лорді не лишилося нічого, крім металу й попелу. А далі, пообіцяв Ейрис, підсмажиться він сам... якщо син не звільнить його. Брандон спробував, та що більше він борсався, то тугіше затягувалася мотузка в нього на шиї. І врешті-решт він просто задушився.
Що ж до лорда Рикарда, під кінець криця його нагрудника розжарилася до червоного, а золото острогів розплавилося і скрапувало у вогонь. Я стояв біля підніжжя Залізного трону в своїх білих обладунках і білому плащі, стараючись думати про Серсі. Згодом мене відвів убік сам Герольд Гайтавер і сказав: «Ти присягався короля захищати, а не судити». Отакий був Білий Бик, відданий до кінця й набагато кращий за мене — всі з цим згодні.
— Ейрис...— Кетлін відчувала у горлі жовч. Історія була настільки моторошна, що вона підозрювала: все це правда.— Ейрис збожеволів, усе королівство це знало, та якщо ви хочете, аби я повірила, що ви вбили його, помщаючись за Брандона Старка...
— Такого я не казав. Старки мені ніхто. Мушу зізнатися, мене без міри дивує, що одна людина любить мене за добре діло, якого я не робив, а стільки інших ненавидять за мій найкращий чин. На Робертовій коронації мене змусили стати навколішки разом з мейстром Пайселом і євнухом Вейрисом, щоб Роберт, перш ніж узяти нас до себе на службу, офіційно пробачив нам наші злочини. Що ж до вашого Неда, він мав би цілувати руки, які зарубали Ейриса, але він натомість вирішив образити зад, що всівся на Робертів трон. Гадаю, Нед Старк любив Роберта більше і за брата, і за батька... і навіть за вас, міледі. Роберта він ніколи не зраджував, так? — Джеймі п’яно розреготався.— Гей, леді Старк, хіба вам усе це не здається кумедним?
— Нічого у вас кумедного немає, Царевбивце.
— Знову це прізвисько! Не думаю, що згоджуся спати з вами. Першим вас зіпсував Мізинчик, хіба ні? А я від чужої хлібної миски не кусаю. Крім того, ви і вполовину не така гарна, як моя сестра,— його посмішка ранила Кетлін.— Я ніколи не спав ні з ким, окрім Серсі. В певному розумінні я чесніший за вашого Неда. Бідолашний мертвий Нед! То для кого честь — лайно, питаю я вас? Як там звали його байстрюка?
Кетлін позадкувала.
— Брієнно!
— Не Брієнна, це точно,— Джеймі Ланістер перекинув карафу догори дриґом. На обличчя йому бризнула цівка — ясна як кров.— Сноу, атож.
