Прокляті - Чак Паланік

Леонард знову кричить:

— Prekid. Ovdje, будь ласка.

Слухаючи цей дивний набір слов'янських слів, я думаю, наскільки він близький до мови думок Ґорана. Таємнича, загадкова тарабарщина спогадів і мрій мого коханого Ґорана. Рідна мова Ґорана. Якщо бути чесною до кінця, я навіть не впевнена, з якої країни, що потерпає від війни, походить Ґоран.

Атож, я обіцяла припинити сподіватися, але ж дівчині неможна заборонити впадати за кимось.

Коли ми наближаємося до кінця величезної черги, Леонард каже:

— Spustati. Sledeic.

Бабетта питає:

— Ну хоч рік у нас той самий?

Тільки у Пеклі тебе раптом охоплює бажання, щоб на годиннику були функції години, дня і століття.

У цей момент Полудниця припадає на одне коліно і нахиляється, щоб обережно, ніжно спустити нас ізнов на землю.

Розділ дванадцятий

«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Якщо ти стерпиш ще одне нахабство з мого боку, то маю сказати: я ніколи добре не розумілася на тестах. Повір мені, я зовсім не намагаюсь перекласти провину на когось іншого, але я ненавиджу змагання на кшталт телешоу, в якому визначається така велика частина нашої долі: доводити те, що в мене гарна пам'ять і що мої інтелектуальні навички добре проявляються також і в малорухомій ситуації під тиском обмеженого часу. Звичайно, у смерті є низка очевидних недоліків, але ж це просто блаженство, що тепер у мене з'явилось незаперечно вагоме виправдання відмови здавати іспит на визнання академічних здібностей. Утім, здається мені, що я не повністю уникнула цієї жахаючої кулі».

На даний момент я сиджу у маленькій кімнаті, у кріслі з прямою спинкою, за письмовим столом. Уявіть собі архетипову кімнату білого кольору, де немає вікон, приблизно розміру ванної кімнати в готелі, яка, на думку аналітичних психологів — послідовників Карла Юнґа, — краще за все репрезентує смерть. Демон із котячими кігтями і складеними шкіряними крилами нахиляється до мене, щоб закріпити манжету для вимірювання кров'яного тиску, що огортає мою руку вище ліктя, і накачує манжету, доки я не починаю відчувати сильні поштовхи пульсу. До моїх грудей липкими подушечками прикріплені дроти кардіологічного монітора, що змійкою повзуть між ґудзиками на блузці. Липкий пластир тримає ще один дріт, який перевіряє пульс у мене на зап'ястку. Інші сенсори дротами прикріплені до моїх шиї та горла.

— Щоб наглядати за дрижанням у відтінках твого голосу, — пояснив мені Леонард. Один сенсор прикріплений до перснещитовидного м'яза на горлі, каже він. Інший сенсор — до перснечерпаловидного м'яза на шиї, поряд із хребтом. Коли ти розмовляєш, між двома сенсорами біжить струм низької напруги, реєструючи будь-які мікродрижання у м'язах, що контролюють твій голосовий апарат, і відмічають, коли ти кажеш неправду.

У демона зі складаними шкіряними крилами смердить із рота.

Це відбувається після того, як Бабетта провела нас у будівлю штаб-квартири, обійшовши нескінченні черги очікуючих, підганяючи нашу невеличку компанію крізь розвалену частину фасаду будівлі, що водночас ще доводився до ладу й руйнувався від старості. Бабетта провела нас до схожого на печеру залу очікувань, великого, наче стадіон, де пліч-о-пліч стояли численні душі, створюючи суміш на кшталт натовпу в автотранспортному управлінні: поряд стояли люди в брудних лахміттях і вдягнені в костюми від Шанель і з кейсами в руках. Усі пластикові крісла з відкидними сидіннями були заліплені великою кількістю жуйки, тож, насправді, лише ті, кому вдалося повністю відмовитися від надії, могли ризикнути й посидіти на них. Величезна дошка об'яв, розташована просто коло входу до залу, демонструвала таке оголошення: «Зараз обслуговується номер 5». Далекі стіни й стеля, схоже, були пофарбовані коричневою фарбою. Все, що нас оточувало, мало відтінок землі, сепії, бруду, колір «скарбів» із носа. Майже всі стояли, опустивши голови під різними кутами, пригнічені; голови їх висіли так, наче у них були зламані шиї.

Кам'яна підлога кишіла, була майже вкрита килимом легіонів жирних тарганів, що влаштували собі бенкет із неминуче присутніх кульок попкорну та кольорового цукру.

Пекло дуже схоже на Флориду в тому смислі, що комашине життя тут ніколи не вщухає. У результаті вологості, жару й безсмертя таргани досягають жирних, м'ясистих пропорцій, що більш притаманні мишам чи білкам. Бабетта подивилась на те, як я підстрибую, тримаючись на землі лише однією ногою, а іншою дригаючи в повітрі, наче якась лелека, щоб не ступити на комах, і нарешті, заявила:

— Треба тобі десь поцупити високі підбори.

Навіть Паттерсон, у своїй футбольній формі з ватними плечима, майже танцював, насаджуючи товстий шар тарганів (який щоразу ставав все товщим) на свої сталеві шипи. Пересичений Стрілець також гарцював на місці, і хромовані ланцюжки у нього на щиколотках дзеленчали, коли його ноги ковзали туди-сюди на розчавлених жуках. Серед нас виділялась Бабетта: у своїх фальшивих черевичках на високих підборах вона ходила, наче на ходулях, недоступна, по шару цього органічного сміття.

Обігнавши нас, проклавши собі дорогу крізь еони очікуючих, Бабетта дісталася стійки чи довгого стола, що йшов уздовж усієї дальньої стіни. Схоже, ряд демонів, що стояли з іншого боку стола, виконували роботу клерків. Бабетта шльопнула свою підроблену сумочку «Коуч», обернулась до демона, що стояв найближче до неї, та промовила:

— Агов, Астралоте, — вона витягла з сумочки велику цукерку «Біг Ханк», штовхнула ласощі через стіл, нахилившись майже в обличчя демона, й додала: — Дай нам А137-В17. Короткий варіант. Для заяв і пошуку в базах даних, — Бабетта кивнула в мій бік і сказала ще: — Це для новенької, он там.

Я зрозуміла, що Бабетта вміє вести справи.

Повітря в актовій залі було таким вологим, що кожен видих білою хмаринкою висів у мене перед обличчям, затуманюючи мені окуляри. Кожен крок викликав хруст тарганів під ногами.

Ні, це нечесно, але тато й мама ніколи не упускали можливості розповісти мені всі подробиці кожного статевого акту чи сексуального фетиша, які тільки існують. Інші дівчата в тринадцять років можуть отримувати перші ліфчики, але моя матуся запропонувала мені приміряти перший протизаплідний ковпачок. Окрім теми про те, звідки беруться діти, — а також яке ще значення має вираз «брати до рота», що таке «ріммінг» і «робити ножиці», — батьки жодного разу теми смерті зі мною не торкались. Максимум, що вони в цьому відношенні зробили, так це дошкуляли мені, щоб я користувалася денним кремом із УФ-фільтрами та регулярно користувалася зубною ниткою. Якщо вони взагалі розуміли, що смертні, то відносилися до цього на