Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

І взяті разом, вони вказували на дещо навіть більш неможливе.

— Де там та драбина?! — неочікувано для себе заволав Тефт. — Ворушіться, хай вам грець, ворушіться! Треба перев’язати його. Метніться хтось і принесіть ту масть, яку він завше накладає на рани!

Тоді перевів погляд на Каладіна й набагато тихіше додав:

— І краще тобі вижити, синку, бо в мене є дещиця запитань.

36

Урок

«Прихопивши Зоресколок, що, як відомо, приборкує будь-яку істоту — хоч із плоті й крові, а хоч із порожнечі, — він піднявся сходинками, створеними для Вісників — кожна в десять кроків заввишки — до величного храму у вишині». — Взято з «Поеми Істи». Я не знайшла сучасного пояснення того, що таке ці «Зоресколки». Схоже, вчені не цікавляться ними, хоча ті, очевидно, були в центрі уваги записувачів стародавніх міфів.

«Під час мандрів Нічийними пагорбами нам було не в дивовижу натрапляти на тубільні народи, — читала Шаллан. — Зрештою, ті старовинні землі колись були одним зі Срібних королівств. Залишається тільки гадати, чи великопанцирні чудовиська віддавна на них водилися, а чи мігрували туди, щоб оселитися в тій пустельній місцевості, яка звільнилася після зникнення людей».

Дівчина відкинулася на спинку стільця, огорнена теплом вологого повітря. Зліва від неї Джасна Холін тихо плавала в басейні, вбудованому в підлогу ванної кімнати. Купаючись, наставниця любила відмокнути, і підопічна розуміла її. Упродовж більшої частини життя ця гігієнічна процедура була для Шаллан справжнім випробуванням, у процесі якого дюжини паршменів підкочували візки з відрами нагрітої води, а на зміну цьому приходило квапливе ковзання мачулкою в мідних ночвах, доки та не встигла охолонути.

Але в королівському палаці Харбранта умови були значно розкішніші. Кам’яний басейн у долівці нагадував невелике персональне озерце, що підігрівалося якимись хитрими фабріалами, які генерували тепло. Наразі Шаллан мало що тямила в Душезаклиначах, проте якась її частина була вкрай зацікавлена. Така модель видобування тепла ставала надзвичайно популярною. Усього кілька днів тому обслуга Конклаву прислала один із них Джасні для опалення апартаментів.

Воду не треба було носити відрами: вона подавалася з труб. Крутнув руків’я — і та набиралася в резервуар. Причому поступала підігрітою, а фабріали, уставлені в стінки басейну, не давали їй охолонути. Шаллан і сама купалася тут, і в неї залишились незабутні враження.

Практичний декор кімнати являв собою скельну основу, оздоблену по кутках невеличкими кольоровими камінцями, посадженими на будівельний розчин — від підлоги й аж під стелю. Повністю одягнена Шаллан сиділа біля басейну з книгою в руках, паралельно обслуговуючи потреби наставниці. Вона читала спогади Ґавілара про першу зустріч із дивними паршменами, яких пізніше охрестили паршенді. Багато років тому про це чула від батька сама ж принцеса.

«Часто-густо, роблячи чергову вилазку, ми натрапляли на аборигенів, — ішлося в тексті. — Не паршменів — натанців. У них була бліда шкіра з блакитнуватим відтінком, широкі носи й біле волосся, що нагадувало вовну. В обмін на їжу вони показували нам місця, де полювали великопанцирники.

А тоді ми стикнулися з паршменами. Я з півдюжини разів бував у Натанатані з експедиціями, але ніколи не бачив нічого подібного! Паршмени, котрі живуть самі собою? Логіка, досвід і наука безапеляційно заявляли, що таке неможливо. Паршменам необхідна скеровуюча рука цивілізованих народів. Саме життя раз по раз це доводило. Залиште одного з них у безлюдному місці — і він просто сидітиме, нічого не роблячи, доки хтось не прийде і не розпорядиться ним.

А тут перед нами було плем’я, яке вміло полювати, виготовляти зброю, зводити будівлі та, зрештою, створювало власну культуру. Ми швидко збагнули, що це одне-єдине відкриття здатне істотно розширити — а то й піддати докорінному перегляду — всі усталені уявлення про наших сумирних служників».

Шаллан перевела погляд униз сторінки, де — відокремлені рискою — дрібним і битим почерком були записані примітки. У більшості надиктованих чоловіками книг були коментарі — виноски, додані жінкою чи подвижником, які виконували функції стенографістів. За мовчазною домовленістю їх ніколи не читали вголос. У них дружина могла розтлумачити чоловікові слова — а інколи навіть спростувати їх. Тож єдиним способом збереження такої достовірності для наступних поколінь учених була секретність і недоторканість написаного.

«Слід зауважити, — вказала Джасна в примітці до цього уривка, — що на батькове ж власне прохання я відредагувала його слова, щоб ті краще сприймалися на письмі». Тобто надала надиктованому виразності й науковості. «Крім того, за свідченням більшості очевидців, король Ґавілар спочатку не звернув уваги на цих дивних, самодостатніх паршменів. І лише заслухавши пояснення своїх учених і писарок, зрозумів усю важливість зробленого відкриття. Ця інтерполяція не має на меті наголосити на батьковому невігластві: він був і залишається воїном. І його увага була спрямована не на антропологічний аспект експедиції, а на підготовку до полювання, що мало стати її кульмінаційним пунктом».

Шаллан у задумі згорнула книгу. Цей том був із особистої бібліотеки принцеси. У Паланеумі теж зберігалися кілька копій, але дівчині заборонялося брати до ванної фоліанти з тамтешнього зібрання.

Свій одяг наставниця залишила на лаві під стіною. Поверх акуратно складеного вбрання лежав золотистий капшук із Душезаклиначем. Шаллан кинула швидкий погляд на Джасну. Та горілиць лежала на воді, заплющивши очі, і її розпущене волосся чорним шлейфом дрейфувало за нею. Щоденний прийом ванни був тим єдиним моментом, коли вона, здається, цілковито розслаблялася. І тепер, разом із одягом скинувши й напругу, виглядала набагато молодшою та плавала, простягшись на поверхні водойми, мов дитина, яка відпочиває після дня активного купання.

Тридцять чотири роки. У певному сенсі — дуже солідний вік: деякі з ровесниць Джасни мали дітей, не менших за Шаллан. Але попри те вона ще вважалася молодою. Принаймні достатньою мірою, щоб її краса викликала захоплення, а чоловіки заявляли, що сором їй і досі залишатись незаміжньою.

Шаллан зиркнула на купу одягу. Несправний фабріал лежав у капшуку. Вона могла підмінити ним принцесин просто тут і зараз. Це й була саме та нагода, на яку вона стільки чекала. Тепер Джасна довіряла Шаллан достатньо, щоби розслабитись, лежачи в басейні, і забути про свій Душезаклинач.

Невже Шаллан і справді стане духу це зробити? Зрадити жінку, яка взяла її в підопічні?

«Порівняно з тим, що я вже накоїла, — це просто сміх», — подумала вона. Їй не первина зраджувати чиєсь довір’я.

Шаллан підвелася. І помітила,