Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Джасна задерла голову. Підстеливши рушник, Шаллан опустилася навколішки біля басейну та простягла вільну руку донизу, втираючи шампунь у розкішне волосся принцеси.

— Взагалі-то я подумала про філософію, — відповіла наставниця.

Дівчина закліпала очима.

— Філософію? А яке з неї пуття? «Адже це всього лиш мистецтво нічого не сказати, вживши для цього якомога більше слів!»

— Філософія — важлива академічна дисципліна, — суворим тоном мовила Джасна. — Особливо для тих, хто збирається брати участь у придворному житті. Їм-бо варто зважити на загальний характер моралі — причому бажано до того, як життя поставить їх перед конкретними ситуаціями морального вибору.

— Як скажете, Ваша Світлосте. Хоч я й не розумію, чому вона «ближча до життя», ніж історія.

— Бо історію за визначенням не можна пережити безпосередньо. У момент свого розгортання вона є сьогоденням — а це вже парафія філософів.

— Усе залежить від трактування цих термінів.

— Атож, — погодилася Джасна. — Слова взагалі сильно залежать від того, хто й що розуміє під ними.

— Ще б пак, — сказала Шаллан, відхиляючись назад, щоб наставниця могла пірнути та змити з волосся шампунь.

Принцеса взялася ковзати по шкірі ніжним абразивним милом.

— А це вже й зовсім квола відповідь. Куди поділася твоя дотепність, Шаллан?

Та глянула на лаву, де лежав безцінний фабріал. На це пішло стільки часу, а тепер ось вона виявилась заслабкою зробити те, що слід.

— Тимчасово відсторонена від служби, Ваша Світлосте, — відказала дівчина. — Її справа зараз на розгляді в колег — щирості та зухвалості.

Зачувши це, наставниця звела брову.

Усе ще стоячи навколішки на рушнику, Шаллан опустилася на підібгані ноги.

— Скажіть, Джасно: звідки ви знаєте, що правильно, а що — ні? Як ви це вирішуєте, коли не слухаєте настанов подвижників?

— Усе залежить від світогляду. Що для тебе найважливіше?

— Не знаю. Може, ви скажете?

— Ні, — відмовилася принцеса. — Якби я пропонувала тобі відповіді, то була би нічим не кращою за конгрегації з їхніми нав’язуваними віруваннями.

— Джасно, вони не якісь там зловмисники.

— Угу, окрім тих випадків, коли намагаються правити світом.

Шаллан стулила губи в тонку лінію. Війна втрати, що поклала край Ієрократії, спричинила розкол воринізму на конгрегації. Таким виявився неминучий наслідок того, що релігія спробувала політизуватися. Конгрегації мали проповідувати моральні цінності, але не насаджувати їх. Примус — прерогатива світлооких.

— Тож кажете, що не у ваших правилах давати відповіді, — не здавалася підопічна. — Але хіба я не можу запитати поради в когось мудрого? У кого-небудь із попередниць? Адже навіщо писати філософські праці й доходити висновків, як не для того, щоби вплинути на інших? Ви ж самі сказали мені, що голі знання нічого не варті, якщо з них не виростають міркування.

Джасна всміхнулася й занурила руки у воду, змиваючи мило. Шаллан помітила в її очах переможний блиск. Та відстоювала певні ідеї не обов’язково тому, що вірила в них: їй просто хотілося розтермосити підопічну. А це страх як дратувало. То звідки ж Шаллан дізнатися, що насправді думає наставниця, коли вона отак запросто пристає на взаємозаперечні точки зору?

— Ти поводишся так, наче існує одна-єдина відповідь, — мовила принцеса, жестом наказуючи дівчині подати рушника та вибираючись із басейну. — Неповторна й незмінна у віках.

Шаллан швиденько принесла великого пухнастого рушника.

— А хіба ж не в цьому суть філософії? Знаходити відповіді? Дошукуватися до істини, до справжньої природи речей?

Витираючись, Джасна у відповідь звела брову.

— Що таке? — запитала підопічна, котрій раптом стало ніяково.

— Гадаю, настав час для польових досліджень, — мовила Джасна. — Поза стінами Паланеуму.

— Зараз? — здивувалася Шаллан. — Але ж уже так пізно!

— Я ж казала, що філософія — прикладне мистецтво, — відповіла наставниця, загортаючись у рушник, а потім нахилилася й дістала з капшука Душезаклинач. Вона просунула пальці крізь петлі ланцюжків, закріплюючи самоцвіти з тильного боку долоні. — І я тобі це доведу. Пішли, допоможеш мені одягнутися.

***

Дитиною Шаллан обожнювала вечори, коли їй вдавалося вислизнути в сади. Щойно маєток укривала ковдра сутінків, як ті здавалися зовсім не такими, як удень. Завдяки густим тіням скелебруньки, сланцекірка й дерева перетворювалися в її уяві на якусь нетутешню фауну. А в шарудінні крєм’ячків, що виповзали з розколин, учувалися кроки таємничих чужинців, які прибули з далеких країв: великооких купців із Шиновару, виїзника великопанцирників з Кадрікса чи матроса баржі з Чистозера.

Однак крокуючи нічним Харбрантом, вона не уявляла нічого подібного. Фантазії про темних опівнічних мандрівників були колись захопливою грою — але тут вони цілком могли виявитися реальністю. Поночі Харбрант не ставав загадковим та інтригуючим: він залишався таким же, як і вдень, — просто небезпечнішим.

Не звертаючи уваги на заклики рикш і носіїв паланкінів, Джасна повільно простувала вулицею, вбрана в ошатну фіолетово-золотаву сукню, а Шаллан — у шовковій, синій — ішла за нею. Принцеса не хотіла витрачати час на вкладання волосся в зачіску, тож після ванни залишила його розпущеним, і воно спадало по плечах із ледь не обурливою природністю.

Вони йшли Ралінсою — головною транспортною артерією, яка хвилясто спускалася схилом униз, з’єднуючи порт із Конклавом. Попри пізню годину, дорога була запруджена, і багато перехожих, здавалося, впустили темряву в себе. Їхні рухи стали різкіші, а обличчя — похмуріші. Містом усе ще розлягалися викрики, але — висновуючи з грубих слів і пронизливих голосів — ніч і в них давалася взнаки. Крутий і скошений схил, уздовж якого простягалося місто, так само кишів будівлями, але й вони неначе всотали пітьму. Почорніли, мов камені після пожежі. Руїни з порожніми очницями.

Дзвоники все ще дзвонили. У навислій темряві звук кожного здавався тоненьким криком. Від них сильніше відчувався вітер: ніби якась жива істота, проходячи, щоразу спричиняла деренчливу какофонію. Здійнявся бриз, і Ралінсою зійшла звукова лавина. Шаллан мимоволі зіщулилася, опинившись на її шляху.

— Ваша Світлосте, — промовила підопічна, — а чи не варто нам найняти паланкін?

— Він може завадити уроку.

— Якщо ви не заперечуєте, я би радо вивчила його вдень.

Джасна зупинилася, дивлячись туди, де від Ралінси відгалужувалася темніша бічна вулиця.

— Як тобі цей провулочок, Шаллан?

— Щось він мені не надто подобається.

— І попри те, — сказала наставниця, — це найкоротший шлях від Ралінси до театрального кварталу.

— То це туди ми