Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- А де Вуд? - Гаррі щойно помітив, що його нема.
- Він і досі в душовій, - сказав Фред. - Мабуть, хоче там утопитися.
Гаррі уткнувся чолом у коліна і обхопив руками голову. Фред узяв його за плече і потрусив.
- Нічого, Гаррі, ти ж ніколи ще не пропускав снича.
- Треба ж колись і не впіймати, - додав Джордж.
- Це ще не кінець, - сказав Фред. - Ну, програли ми сто очок, так? Але якщо Гафелпаф продує Рейвенклову, а ми поб'ємо Рейвенклов і Слизерин...
- Гафелпафу треба програти з різницею у двісті очок, - уточнив Джордж.
- Але якщо вони поб'ють Рейвенклов...
- Та ні! Рейвенклов не на їхні зуби. А ось якщо Слизерин програє Гафелпафу..
- Все залежатиме від очок - так чи інакше усе вирішить якась сотня...
Гаррі лежав і не озивався. Вони програли... Уперше в житті він програв у квідич.
Хвилин за десять прийшла мадам Помфрі і звеліла всім залишити його у спокої.
- Ми ще прийдемо, - пообіцяв йому Фред. - Не гризися, Гаррі, ти й далі найкращий наш ловець.
Гравці вийшли, залишаючи за собою брудні сліди. Мадам Помфрі незадоволено зачинила за ними двері. Рон з Герміоною підсунулися ближче до ліжка.
- Дамблдор був страшенно розлючений, - сказала тремтячим голосом Герміона. - Я ще ніколи його таким не бачила. Коли ти почав падати, він вибіг на поле, махнув своєю паличкою, і падіння заповільнилось. Потім він націлив паличку на дементорів, вистрілив на них якимось сріблом, і вони відразу змилися... він аж кипів, що вони туди приперлися...
- Він поклав тебе на чарівні ноші, - додав Рон. - І пішов до школи, а ноші з тобою пливли слідом за ним. Усі думали, що ти вже...
Рон замовк. А Гаррі думав про дементорів... про той голос, що кричав... Глянув на Рона з Герміоною... Вони так стурбовано дивилися на нього, що він швиденько вирішив запитати про щось просте й буденне.
- А де мій «Німбус»?
Рон з Герміоною миттю перезирнулися.
- Що? - насторожився Гаррі.
- Ну... коли ти впав, твою мітлу віднесло вітром, - невпевнено проказала Герміона.
- І..?
- І вона впала... вона впала... ой, Гаррі... вона впала на Войовничу Вербу.
Гаррі похолов. Войовнича Верба, що самотньо стояла серед поля, була дуже агресивним деревом.
- І..? - Гаррі з жахом чекав відповіді.
- Ну... ти ж знаєш Войовничу Вербу, - промимрив Рон. - Вона ж... не любить, щоб на неї щось падало.
- Перед тим, як ти отямився, професор Флитвік приніс «Німбуса» сюди, - ледь чутно мовила Герміона.
Вона нахилилася, взяла з підлоги торбу, перевернула її догори дном і витрусила на ліжко купку скіпочок і прутиків - усе, що лишилося від вірної, але тепер уже майже неіснуючої Гарріної мітли.
- РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ -
Карта мародера
Мадам Помфрі змусила Гаррі пробути в лікарні аж до кінця тижня. Він не сперечався і не жалівся, проте не дозволив їй викинути рештки «Німбуса-2000». Гаррі розумів, що це безглуздо, що «Німбуса» вже не відреставрувати, але нічого не міг із собою вдіяти: він мовби втратив свого друга.
До нього постійно хтось приходив і намагався підбадьорити. Геґрід прислав йому жмуток квіток-щипавок, що нагадували жовту капусту, а Джіні Візлі, ніяково червоніючи, принесла саморобну листівку «Видужуй!», яка пронизливо співала, аж поки Гаррі поставив на неї миску з фруктами. У неділю вранці його знову провідала вся ґрифіндорська команда, цього разу з Вудом, який замогильним голосом сказав Гаррі, що ні в чому його не звинувачує. Рон і Герміона засиджувалися в Гаррі до пізнього вечора. Але ніщо не поліпшувало його настрою, адже ніхто не здогадувався, що Гаррі тривожило найбільше.
Він нікому не розповів про Ґрима, навіть Ронові й Герміоні, бо знав, що Рон запанікує, а Герміона - кепкуватиме. Та хоч би там як було, а Ґрим з'являвся уже двічі, і двічі Гаррі ледь не загинув. Першого разу він мало не втрапив під «Лицарський автобус», а тепер ось зірвався з п'ятнадцятиметрової висоти. Невже Ґрим переслідуватиме його, аж поки він і справді помре? Невже тепер усе своє життя він постійно остерігатиметься тієї тварюки?
А дементори?.. Згадуючи про них, Гаррі відчував сором і млість. Дементори на всіх навіюють жах, але ніхто при їхній з'яві не зомліває і не чує відлуння голосів загиблих батьків.
Адже Гаррі знав, чий то крик. Він чув ті слова, чув їх знову й знову у шкільній лікарні, коли лежав і дивився на смужки місячного сяйва на стелі. Коли до нього наближалися дементори, він чув останні миттєвості маминого життя; вона намагалася його врятувати від лорда Волдеморта, а той, убиваючи її, реготав... Гаррі провалювався в гарячкову дрімоту, занурювався в кошмарні марева про липкі зогнилі руки і відчайдушні благання, а коли враз прокидався, у голові в нього ще довго звучав голос матері.
*
Гаррі відчув полегкість, коли в понеділок повернувся до звичного шкільного галасу, де мусив думати про інші речі, дарма, що над ним постійно глузував Драко Мелфой. Мелфой неймовірно тішився поразкою Ґрифіндору. Нарешті він поскидав свої бинти і з превеликою насолодою розмахував руками, завзято зображаючи, як Гаррі падає з мітли. Півуроку зілля й настійок Мелфой розважався тим, що вдавав із себе дементора, аж Рон врешті не витримав і жбурнув йому в пику величезне й слизьке крокодиляче серце. Снейп вирахував з Ґрифіндору п'ятдесят очок.
- Якщо захист від темних мистецтв знову проводитиме Снейп, мене просто знудить, - сказав Рон, коли вони після обіду наближалися до Люпинового кабінету. - Ану, Герміоно, поглянь, хто в класі.
Герміона зазирнула в двері.
- Усе нормально! - сказала вона.
Професор Люпин знову був на своєму місці. Виглядало, що він справді хворів. Стара мантія обвисла йому на плечах, під очима темніли кола, проте, коли всі розсілися за парти, він привітно усміхнувся. Учні зразу засипали його скаргами про те, як Снейп знущався з них на попередньому уроці.
- Це нечесно, він вас лише заміщав, чого це він роздає нам домашні завдання?
- Ми ж про вовкулаків нічого не знаємо...
- ...два сувої пергаменту!
- А чи казали ви професорові
