Бенкет круків - Джордж Мартін
— Майте віру,— мовив септон Мерібальд.— Віруйте, тримайтеся, не спиняйтеся — і ми знайдемо жаданий мир.
Навколо мокро блищали відмілини, мінячись півсотнею різних відтінків. Темно-брунатний мул здавався аж чорним, але траплялися і смужки золотого піску, сірі й червоні валуни, зарості чорних і зелених водоростей. На відмілинах блукали чорногузи, лишаючи довкруж свої сліди, у воді бігали краби. В повітрі пахло сіллю й гниллю, а земля засмоктувала ноги й відпускала неохоче, з виляском і чвяканням. Септон Мерібальд усе повертав туди-сюди. Сліди його миттю наповнювалися водою. Заки земля під ногами стала твердішою й почала трохи підніматися вгору, мандрівники здолали вже щонайменше півтори милі.
Коли видерлися на бите каміння, яке увінчувало узбережжя, на них уже чекало троє чоловіків. Вдягнені вони були у брунатні хламиди братства — з широкими донизу рукавами й гостроверхими каптурами. Двоє замотали собі нижню половину обличчя вовняними пов'язками, тож видно було тільки очі. Говорив лише третій брат.
— Септоне Мерібальде,— гукнув він.— Уже рік майже! Ласкаво просимо. І ваших супутників також.
Пес помахав хвостом, а Мерібальд обтрусив з ніг болото.
— Можемо попроситися до вас переночувати?
— Так, певна річ. На вечір буде рибне рагу. Зранку вам потрібно буде переправитися?
— Якщо ваша ласка,— озвався Мерібальд і обернувся до своїх супутників.— Брат Нарберт — проктор ордену, отож йому дозволено розмовляти раз на сім днів. Брате, ці добрі люди допомогли мені в дорозі. Сер Гайл — лицар з Розлогів. Хлопчина — Подрик Пейн, родом із західних земель. А це леді Брієнна, панна Тартська.
— Жінка! — брат Нарберт став як стій.
— Так, брате,— Брієнна, вийнявши шпильку, струснула волоссям.— У вас тут жінок немає?
— Зараз ні,— сказав Нарберт.— Жінки, які сюди потрапляють, зазвичай хворі, або поранені, або в тяжі. Семеро благословили нашого старшого брата цілющою силою в руках. Він поставив на ноги чимало людей, яких не могли вилікувати мейстри, серед них і жінок.
— Я не хвора, не поранена і не в тяжі.
— Леді Брієнна — діва-воїтелька,— пояснив септон Мерібальд,— яка полює на Гончака.
— Справді? — вражено перепитав Нарберт.— І піде до кінця?
— До його кінця,— мовила Брієнна, кладучи долоню на руків'я Клятвохранителя.
Проктор зміряв її очима.
— Ви... дужа, як на жінку, це правда, але... Мабуть, мені варто відвести вас до старшого брата. Він точно бачив, як ви перетинали болото. Ходімо.
Нарберт повів їх посипаною жорствою стежкою через яблуневий садок до побіленої стайні з гострим солом'яним дахом.
— Тварин зоставляйте тут. Брат Гілам їх нагодує і напоїть.
Стайня була більш як на три чверті порожня. В одному кінці стояло півдюжини мулів, якими займався дрібний кривоногий брат — Гілам, вирішила Брієнна. У протилежному кінці, подалі від решти тварин, заіржав чорний огир, почувши чужі голоси, й почав бити копитами в дверцята стійла.
Сер Гайл, передаючи повіддя брату Гіламу, захоплено задивився на тварину.
— Який вродливець!
— Семеро нас благословляють,— зітхнув брат Норберт,— і Семеро нас випробовують. Може, він і вродливець, але цей Плавник, який до нас прибився, точно виплодок пекла. Коли ми хотіли запрягти його до плуга, він так хвицнув брата Роні, що в двох місцях зламав йому гомілку. Ми сподівалися, якщо його каструвати, він трохи заспокоїться, але... брате Гіламе, покажете їм?
Брат Тілам скинув каптура. Під ним показалася кучма білявого волосся з виголеною на маківці тонзурою і закривавлений бандаж на місці одного вуха.
— Кінь вам вухо відкусив? — аж рота роззявив Подрик.
Тілам, кивнувши, знову накинув каптур.
— Даруйте, брате,— сказав сер Гайл,— але я б вам і друге вухо відкусив, якби ви полізли до мене з ножицями.
Братові Нарберту жарт не сподобався.
— Ви — лицар, сер. А Плавник — коняка. Коваль послав людям коней, щоб допомагали в роботі,— він відвернувся.— Прошу вас. Старший брат, без сумніву, вже чекає.
Схил виявився крутішим, ніж здавався зоддалік. Щоб полегшити підйом, брати збудували дерев'яні сходи, які звивалися на схилі поміж будівель. Після довгого дня в сідлі Брієнна зраділа, що можна розім'яти ноги.
Дорогою нагору проминули дюжину братів ордену: чоловіки у брунатних хламидах з каптурами кидали на гостей цікаві погляди, але вголос не віталися. Один з братів вів двійко молочних корів у низький корівник з дерновою покрівлею, інший збивав масло. Вище по схилу побачили трьох хлопчаків, які гнали овець, а ще вище проминули цвинтар, де копав могилу брат, ще рослявіший за Брієнну. З того, як він рухався, видно було, що він кульгавий. Коли він перекинув собі за плече лопату кам'янистого ґрунту, трохи землі посипалося гостям під ноги.
— Обережніше! — дорікнув йому брат Нарберт.— Септон Мерібальд через тебе мало землі не наковтався.
Грабар схилив голову. Пес підбіг обнюхати його, і копач, впустивши лопату, почухав його за вухом.
— Послушник,— пояснив Нарберт.
— А для кого могила? — запитав сер Гайл, знову рушаючи сходами.
— Для брата Клемента, най Отець судить його справедливо.
— Старий був? — поцікавився Подрик Пейн.
— Сорок вісім — це старий? Але його вбили не роки — він помер від ран, отриманих у Варниці. Поніс мед на ринок продавати, а саме того дня розбійники й напали на містечко.
— Гончак? — запитала Брієнна.
— Хтось інший, але такий самий лютий. Втяв бідоласі Клементу язика, бо той не говорив. Дав обітницю мовчати, сказав нальотчик, то язика йому не треба. Старший брат знає подробиці. Найгірші новини він не розповідає, щоб не порушувати спокій септиря. Чимало братів сюди прибилися, щоб утекти від жахіть світу, а не застановлятися на них. Брат Клемент не єдиний у нас поранений. Але є рани, яких не видно оком,— мовив брат Нарберт і вказав праворуч.— Там у нас виноградник. Ягоди дрібні й терпкі, але вино з них непогане. Ми і свій ель варимо, а ще славимося своїм медом і яблучником.
— Війна сюди не докотилася? — зронила Брієнна.
— Ця війна — ні, слава Сімом. Нас захищає молитва.
— І вода,— докинув Мерібальд. Пес підгавкнув на згоду.
Верхівка пагорба була увінчана низькою стіною з нескріпленого розчином каміння, яка оточувала декілька великих будівель: млин, який порипував крилами; криту галерею, де брати ночували; їдальню і дерев'яний септ для молитов і медитацій. Вікна в септі були вітражні, а на дверях вирізьблені Отець і Матір; семикутна дзвіниця мала