Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

Річард знизав плечима.

— Звичайно. Інакше, навіщо б я, по-твоєму, їх намалював?

Ніккі здалася, виглядаючи занадто слабкою, щоб сперечатися.

— Послухай мене, — сказала вона. — Якщо я не… якщо що-небудь… слухай — ти не можеш нічого говорити Келен про вас двох.

Річард насупився, нахилившись ближче, намагаючись чітко розчути її голос.

— Про що ти говориш?

— Необхідно стерильне поле. Якщо що-небудь зі мною станеться, якщо я не зможу тобі допомогти, ти повинен це знати. Ти не можеш говорити їй про вас. Якщо ти розповіси Келен про її минуле з тобою, вона не зможе спрацювати.

— Що не зможе спрацювати?

— Магія Одена. Якщо ти коли-небудь отримаєш шанс закликати міць Одена, то потрібне стерильне поле, щоб магія спрацювала. Це означає, що Келен не повинна мати попередніх знань про любов між вами, інакше спогади не зможуть бути відновлені. Якщо ти їй скажеш, вона буде назавжди для тебе втрачена.

Річард кивнув, не впевнений в тому, про що вона говорила, але, тим не менш, надзвичайно стурбований. Він боявся, що Ніккі могла збожеволіти через біль, заподіяний нашийником.

Вона дійсно говорила нісенітницю, але він знав, що це не відповідне місце і час, щоб вникати в суть цього. Перш за все, вона була потрібна йому повністю видужала і розсудлива.

— Ти слухаєш? — Запитала вона; її очі повільно закрилися, коли вона щосили спробувала залишитися у свідомості.

Річард не був упевнений, чи вийшло у нього зняти з неї ошийник вчасно. По крайней мере, він знав, що зараз вона ще була не в собі.

— Так, все добре. Я слухаю. Стерильне поле. Я зрозумів. Тепер просто розслабся, поки ми не доставимо тебе в таке місце, де ти змогла б відпочити. Тоді ти зможеш мені все це пояснити. Тепер ти в безпеці.

Річард встав, Кара і Бердіна допомогли Ніккі піднятися.

— Їй потрібно тихе місце, де вона зможе відпочити, — сказав він їм.

Бердіна обхопила Ніккі за талію.

— Я простежу за цим, лорд Рал.

Вже давно він не чув, щоб його називали «лорд Рал». Несподівано його вбила думка, що Натан міг трохи образитися через те, що так раптово був зміщений зі своєї посади. Це було не перший раз, коли він був змушений служити лордом Ралом, захисником уз, тільки для того, щоб Річард повернувся і відновив свій титул.

Перш, ніж він зміг гарненько про це подумати, він почув дивний шум. Це було схоже на якийсь тріск, можливо, на горіння, супроводжуване ударом. Як тільки чоловіки навколо розступилися, щоб пропустити Річарда і Ніккі, він побачив, що до них щось наближається.

Поглянувши вдруге, Річард не був упевнений, що він побачив. Це походило на солдата Внутрішньої Гвардії, але з іншого боку і не походило. Уніформа виглядала якось нечітко.

Генерал Трімак, зайнятий допомогою Річарду, витягнув руку, відсуваючи деяких з його людей назад з дороги, щоб дозволити Річарду пройти. Річард, тим не менш, зупинився. Він дивився на солдата, який неподалік пробирався крізь побоїще.

У цієї людини не було обличчя.

Перша думка, яка прийшла йому в голову, була, що можливо чоловік був жахливо обпаленим, тому його обличчя розплавилося.

Але його уніформа не була пошкоджена, і його шкіра зовсім не виглядала обпаленою або покритою пухирями. Замість цього вона була гладкою і виглядала цілком здоровою. По його ході не було схоже, що він був травмований.

Але обличчя у нього не було.

Там, де повинні були знаходитися очі, були тільки невеликі поглиблення в гладкій шкірі, і вище них натяк на надбрівні дуги. Там, де мав знаходитися ніс, був тільки невеличкий, вертикальний підйом, легкий натяк на ніс.

Рота не було взагалі. Він виглядав, ніби його обличчя зроблено з глини, але ще не особливо оформлено. Його руки теж були недороблені. Він не мав окремих пальців, крім великого. Руки більше були схожі на рукавиці з плоті.

Його вигляд був настільки страшним, що відразу ставало страшно дивитися.

Солдат Внутрішньої Гвардії, допомагаючи пораненому і бачачи тільки подібність гвардійської уніформи, що наближалася ззаду з боку, випростався. Він трохи повернувся, піднімаючи руку, ніби прохаючи, щоб людина, яку він спостерігав периферійним зором, зупинився. Безликий чоловік підійшов І торкнувся руки солдата.

Обличчя і руки солдата, почорніли і потріскалися, немов дуже висока температура миттєво зробила його плоть крихкою і покрилася чорною кіркою.

У нього навіть не було часу, щоб закричати перш, ніж він обвуглився до невпізнання. Він впав, вдарившись об землю — це і було тим шумом, який чув Річард за мить до цього.

Зовнішній вигляд безликої людини став більш чітким. Його ніс позначився виразніше. Він тепер мав натяк на проріз для рота. Здавалося, немов він витягнув обриси з життя, яке він тільки що забрав.

В ту ж мить інші солдати Внутрішньої Гвардії виступили перед несподіваною загрозою.

Безлика людина лише торкалася їх, проходячи через їх захисну лінію. Їхні обличчя також негайно зминалися у чорні, спалені складки, які більше навіть не виглядали людськими, і вони мляво обрушувалися на землю.

— Звір, — сказала Ніккі, що знаходилася біля Річарда. Він допомагав тримати її. Її рука була навколо його плеча.

— Звір, — знову прошепотіла вона, трохи голосніше, на випадок, якщо він не почув її в перший раз. — Твій дар повернувся. Звір зумів знайти тебе.

Генерал Трімак вже вів півдюжини солдатів до нової загрози. Ця загроза продовжувала насуватися на Річарда з абсолютною байдужістю до чоловіків, які мчали йому на зустріч.

Генерал Трімак заревів від напруги, потужно замахнувшись і зі свистом опускаючи свій меч на близьку загрозу. Людина не робив ніяких спроб ухилитися від удару.

Меч увійшов йому в плече на добрий фут, прямо біля шиї, майже відрубуючи плече від тіла. Така рана