Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

— Кінь не зможе більше витримати такий темп. Ти не думаєш, що нам треба зупинитися?

— Ні, — кинув він через плече.

У слабкому світлі досвітньої години Келен змогла, нарешті, розгледіти темні обриси смутно проступаючих дерев. Для неї було полегшенням розуміти, що скоро вони покинуть відкриті простори рівнини Азеріта.

На рівнині, як тільки зійшло сонце, вони були б видні на милі навколо в будь-якому напрямку. Вона не знала чи переслідували їх, але навіть якщо і ні, то тут легко могли опинитися патрулі, здатні їх засікти.

Однак вона навіть і не намагалася думати, що Джеган дозволить їм ось так просто взяти й поскакати і не пошле нікого навздогін, щоб вистежити її. У нього був якийсь великий план, що включав у себе помсту, і він не збирався просто так від нього відмовитися.

Як тільки Сестри зцілять його, він буде в жахливому настрої і переповнений рішучістю в щоб те не стало повернути її. Джеган не був людиною, готовою терпіти відмови в тому, чого він хоче.

Та й Сестри, без сумніву, будуть переслідувати її. Все, що знала Келен, говорило їй про те, що вони вже можуть йти за нею по п'ятах. Навіть не маючи можливості виявити її і Самюеля, Сестри могли використовувати свою силу, щоб вистежити їх.

Можливо, Самуель поступав мудро, що не зупинявся. Однак, загнавши коня, вони тільки піддадуть себе більшій небезпеці.

Вона хотіла, щоб у них був ще один кінь. Келен була переконана, що тоді все було б простіше. Зрештою, вона була невидима для більшості людей в таборі. Вона могла б тихо сповзти з коня, коли вони проїжджали повз інших, і забрати ще одного.

Самуель був одягнений так само, як і солдати — саме так він і проник в табір. Якби він зупинився, ніхто б і бровою не повів, а Келен вони не бачили. Вона могла б забрати ще одного коня. Легко забравши декількох, вони отримали б можливість міняти коней і рухатися швидше, підтримуючи їх свіжими.

Однак, Самуель був непохитний і вона навіть не стала намагатися. Він думав, що ризик і так занадто великий, і вони втрачають найкращий шанс, щоб втекти.

Враховуючи, чим вони ризикували, вона вважала, що не може звинувачувати його в тому, що він хоче забратися подалі як можна швидше.

Їй було цікаво, чому вона не була невидимою для Самюеля. Схоже, що він, так само, як і Річард, прийшов у табір саме для того, щоб допомогти їй втекти.

Келен було боляче від того, що Річард не зміг втекти. Спогади про нього, лежачого там, на землі, невідступно переслідували її і розбивали їй серце. Їй було соромно через те, що вона не залишилася допомогти йому. Навіть зараз, сильно налякана, вона відчувала сильне бажання повернутися. Невидима, вона могла би щось зробити. Їй відчайдушно хотілося спробувати.

Але причиною її болю був не тільки залишений нею Річард, але і Ніккі з Джилліан. Нікі вже пережила багато, і зараз її справи могли стати ще гіршими, якщо тільки це було можливо. Джеган так само погрожував покарати Джилліан, якщо Келен ще хоч раз доставить йому неприємності або послухається його наказів.

Вона тільки сподівалася, що, не маючи можливості впливати безпосередньо на неї, Джилліан не будуть безглуздо мучити. Але як би вона не хотіла залишитися і допомогти їм, було щось у наказі Річарда Келен іти, що змусило її зробити так, як він сказав.

Це виглядало так, як ніби він віддав все, тільки б побачити, як вона втекла, і якби вона відкинула шанс, куплений ним ціною свого життя, то все, зроблене ним, звернулося б у ніщо. Це зробило б безглуздим все його жертвування собою.

Вона не могла пригадати, щоб вона хоч раз так переживала через чого-небудь. Келен знала, що ставлення Сестер до Річарда далеке від хорошого. Та й солдати жадали його крові. Вона думала — він вже мертвий, чи його ще катують.

Сльози бігли по її щоках. Вона не могла позбутися думок про нього, і, думаючи про нього, вона не могла зупинити сльози. Вона просто не могла викинути з голови Річарда, лежачого там, на землі, безпорадним.

Що ще гірше, вона була так близько до того, щоб отримати відповіді. Вона знала, що Річард міг заповнити багато прогалин в її пам'яті. Здавалося, що він повинен був знати про неї дуже багато. Здавалося, що він навіть знає щось про Самуеля і про цей дивовижний меч, який той носив.

Вона згадала, як Річард кричав на Самюеля: «Самуель! Ти ідіот! Скористайся мечем і розколи нашийник на її шиї!»

Ці слова досі дзвеніли у вухах Келен. Жоден меч не може розрізати метал. Але Річард знав, що меч Самюеля міг.

Більш того, це підказало Келен, що Річард знав Самуеля. Це також підказало їй, що як би погано Річард не думав про цю людину, він настільки хотів бачити її в безпеці, що був згоден на те, щоб Самуель допоміг їй втекти.

— Що ти знаєш про Річарда? — Запитала вона.

Деякий час Самуель скакав мовчки. Нарешті він відповів.

— Річард злодій. Той, кому ні за що не можна довіряти. Він шкодить людям.

— Звідки ти знаєш його? — Запитала вона людину, навколо якого були обплетені її руки.

Він впівоберта озирнувся на неї через плече.

— Зараз не час обговорювати це, прекрасна леді.

Річард, що прикривався загоном Морд-Сіт, Докас з Іганом і людьми з Першої Когорти, поспішали до усипальниці, що стала проломом у палац з катакомб, розташованих під плато.

З ним була Ніккі. Незважаючи на те, що вона до цих пір не до кінця поправилася, вона наполягла на тому, що буде поряд з ним. Річард знав, що вона турбується через те, що може повернутися звір, і він не зможе зупинити його без її допомоги.