Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

Кілька разів, коли їх зупиняли солдати з наміром пограбувати, які давно стали на цей шлях, вона просто спрямовувала на них свої очі. Дивлячись в її повністю білі очі, впившись в них, вони втрачали самовладання, і після того, як їх нерви остаточно здавали, зникали в темряві.

Далеко позаду на полі Джа-Ла, посеред свавілля битви стали з'являтися ділянки, на яких був відновлений порядок, але на протязі більшої частини їх подорожі то тут, то там зав'язувалися безладні сутички між п'яними солдатами.

Охорону імператора взагалі ніяк не турбувало питання відновлення порядку — їх турбувало питання порятунку життя імператора.

Біль, стрясаюча Ніккі, підказувала Річарду, що Джеган був все ще живий і здатний проявляти свій вплив. Звичайно, це не могло підтверджувати, що він в повному здоров'ї.

І що ще турбувало Річарда, так це те, що в якийсь момент, якщо Джеган не зможе повернути Ніккі, чи зважиться він на її вбивство, використовуючи Рада-Хань. Якщо він зважиться на подібний крок, у Річарда не буде абсолютно ніякої можливості запобігти цьому.

Звільнити її від нашийника — єдине рішення цього завдання, і щоб це здійснити, їм потрібно дістатися до Натана у Палаці.

Виглянувши з-під брезентового навісу, Річард відмітив метушню в обширних ямах і котлованах, що була видна попереду в світлі смолоскипів. Річард міг розгледіти колони чоловіків, тварин, і фургонів, які вибираються з котлованів, де виривався будівельний матеріал.

Хмари пилу поширилися на велику відстань від тих місць, де люди активно рили землю.

Колони чоловіків і фургонів, які вибиралися з тих ям, тяглися безперервною вервечкою на всьому протягу до самого насипу. Вся ця вервечка була в постійному русі, перетягуючи грунт і камені до зони будівництва.

Річард знову повернув свою увагу до Ніккі, що лежала на дні воза поруч з ним. Смертельним захопленням вона трималася за його руку. Вона тремтіла всім тілом. Він карався співчуттям до її мук.

Він чудово пам'ятав, що ця біль являла собою. Йому вже доводилося відчувати на собі магічний вплив нашийника. Правда, те суворе випробування ніколи не тривало настільки довголо. Його мучило питання, як довго вона зможе витримувати цю пекельну біль і муку.

Джилліан лежала по іншу сторону Ніккі і тримала її за другу руку. Трохи осторонь від Джилліан лежав Брюс, уважно роздивляючись обстановку, час від часу, виглядаючи з під брезенту, він тримав меч в повній готовності миттєво відреагувати на будь-яке ускладнення і вступити в бій.

Правда, Річард все ж не був впевнений в тому, що можна довіритися цій людині. Але не раз Брюс втручався, щоб захистити Річарда, ризикуючи при цьому своїм власним життям.

Річард зрозумів, що представ кожному з них можливість вибирати — не кожна людина в таборі залишилася би з Орденом. Знайшлися б ті деякі, нехай навіть і небагато, хто швидше волів би не присвячувати себе справі Ордена.

Річард не мав повного уявлення про Брюса, як такого, бо він ще не знав, в силу яких причин і обставин той, ризикуючи собою, прийняв сторону Річарда, але він був радий цьому. Нехай навіть це було маленька подія, але вона дало йому надію, що не всі в цьому світі втратили розум.

Все ще залишалися люди, які цінували своє власне життя і жадали свободи, щоб жити тим життям, яке самі вважатимуть прийнятним для себе. І більше того, вони були повні рішучості боротися за це.

Коли фургон сіпнувся і зупинився, Еді підібралася ближче, недбало опершись ліктем об коротку бічну перегородку близько Річарда. Вона озирнулась навколо.

— Ми тут, на місці.

Річард кивнув, потім впритул нахилився до Ніккі.

— Ми на місці. Ми поруч з насипом.

Її брови були сильно стиснуті від переносимої болю. Здавалося, що вона перебувала в далекому світі страждання. З великим зусиллям вона злегка послабила і потім знову сильно стиснула його руку, тим самим даючи зрозуміти, що почула його.

Незважаючи на те, як холодно було навколо, піт просочив весь її одяг. Майже весь час її очі були закриті. Лише іноді вони широко розкривалися від чергового несамовитого нападу болю.

Річард просто сходив з розуму від того, що він не міг нічим їй допомогти прямо тут і зараз, що вона повинна терпіти, страждаючи в своєму ізольованому Світі болю, і немов ще цілу нескінченність, очікувати того моменту, коли вони дістануться до Натана.

— Ніккі, можеш спробувати сказати мені, що ми повинні робити далі? Ми прийшли сюди, але я не можу зрозуміти, навіщо. Чому ти хотіла, щоб ми дісталися до насипу?

Він ніжно відкинув її волосся, яке прилипло до її брів, покритих намистинками поту. Її очі широко розкрилися від нападу гострого непереборного болю.

— Будь ласка… — прошепотіла вона.

Річард нахилився зовсім близько, щоб він міг розчути її.

— Що?

Він майже притулився вухом до її губ.

— Будь ласка… припини ці муки. Убий мене.

Вона застогнала і здригнулася, коли по ній розлився черговий каскад болю. Вона почала схлипувати.

Річард, відчуваючи, як жах бере його за саму горлянку, притиснув її до себе.

— Ми майже на місці. Тримайся. Якщо ми зможемо пробратися всередину, думаю, Натан зможе зняти цей нашийник. Тільки протримайся.

— Не можу, — долинув її плач.

Річард притиснув свої руки з боків її обличчя.

— Я допоможу тобі позбутися від нього. Обіцяю. Все що нам потрібно — проникнути в Палац. Мені потрібно зрозуміти, як ми зможемо потрапити туди.

— Катакомби, — сказала вона в нападі ядухи, коли її спина судорожно вигнулась.

— Підземні ходи? — Річард моргнув від почутого слова. — Катакомби?

Він злегка підняв поділ брезенту, і виглянув ще раз. Насип височів поблизу. По іншу сторону від насипу чорніла стіна плато, що здіймалося в ніч, лише мала частина підніжжя якого була видна в світлі смолоскипів.

Оглянувши