Зібрання творів - Кларк Ештон Сміт
[140] Содаґві — альтернативна назва божества на ймення Тсатоґґуа, про якого йде мова у цій збірці.
[141] Жеан (фр. Jehan) — середньовічна форма імені Жан (фр. Jean). Мовесуар (фр. Mauvesoir) — вигадане автором промовисте прізвище, яке перекладається з французької як «поганий (лихий) вечір».
[142] Синекура (від лат. sine cura animarum — «без турботи про душу») — за середньовіччя — прибуткова церковна посада, не пов’язана з певними обов’язками. У переносному значенні — добре оплачувана посада, що не вимагає особливо напруженої роботи.
[143] Молох — божество природи та сонця, у жертву якому спалювали живцем дітей. Вшановувався у Ханаані, Палестині та Фінікії, і, як верховному божеству, йому приносилося у жертву найдорожче, насамперед, новонароджені діти знатних родів. Дітей спалювали у бронзовому ідолі з людським тулубом і руками та головою бика, всередині якого палало багаття (за іншими версіями дітей клали йому на руки, під якими розводилося багаття). Слово «Молох» стало символом жорстокої сили, що вимагає страшних жертв.
[144] Місал (лат. Missale) — у католицизмі — збірник книг для богослужіння, що містить у собі тексти для меси.
[145] Ілюмінації (від лат. illumino — «освітлюю», «роблю яскравим», «прикрашаю») — загальна назва кольорових мініатюр і орнаментів, якими прикрашали середньовічні рукописні книги.
[146] Тонзура (від лат. tonsura — «стрижка») — виголене місце на маківці голови у католицьких духовних осіб.
[147] Сиґіл або сиґілла (лат. Sigillum — «печатка») — символ або комбінація магічних символів. Використовувалися магами та алхіміками для прикликання надприродних сил і керування ними. Сиґіли широко представлені у гримуарах і книгах з демонології. Одним з найвідоміших сиґілів є пентаграма.
[148] Ереб — одне з начал всесвіту у давньогрецькій міфології: вічний морок, породження Хаосу. Також словом Ереб називали підземне царство мороку, проходячи яким, душі померлих потрапляють до Аїду.
[149] Асмодей — повелитель духів у давноєврейських переказах, згодом — демон, один із семи королів (князів) демонів. Назва «Асмодей» походить, імовірно, від давньоавестійського божества гніву Аешма-дева.
[150] Ґарґуйль або ґарґулья (від фр. gargoille) — витесаний з каменю та скульптурно оздоблений водостік, зазвичай у вигляді ґротескної фантастичної тварини, чудовиська, скерованої вперед фігури людини тощо. У Середньовіччі був характерним елементом романської та ґотичної архітектури.
[151] Абаддон — в юдаїзмі та християнстві — пекло, край померлих. Також іменем Абаддон названо князя пекла, уособлення смерті та хаосу.
[152] Вважалося, що Ліліт була першою дружиною Адама. Вона не побажала підкорятися своєму чоловікові, оскільки вважала себе таким самим творінням Бога, як і Адам.
[153] Bonne Jouissance (фр.) — «добра втіха» чи «добра радість», себто назва українською звучить як «Заїзд доброї втіхи».
[154] Cьє (давньофранцузьк. Sieur — «пан») — давньофранцузький титул, форма звертання до знатних осіб. Згодом, шляхом злиття слів усталеного звертання mon sieur (фр. — «мій пане») цей титул трансформувався у «мосьє» або ж «месьє».
[155] Сьє де Емо (Le Sieur des Emaux) перекладається з французької як «пан (володар) емалей», себто, ім’я є промовистим і натякає на хист його носія ховати своє істинне єство під зовнішнім шаром удаваної товариськости.
[156] Турень — колишня провінція Франції. Столицею було місто Тур. Під час політичної реорганізації території Франції 1790 року, територія Турені була розділена між департаментами Ендр і Луара, Луар і Шер та Ендр.
[157] Себто, міста, в межах якого розташований кафедральний собор. Свого часу наявність такого собору була однією з умов, які давали населеному пункту право називатися містом.
[158] Флеґетон або Піріфлеґетон — полум’яна річка у підземному царстві Аїд, а також однойменний річковий бог у давньогрецькій міфології.
[159] Вокабула (від лат. Vocabulum — «слово, ім’я, назва») — окремо взяте слово як предмет заучування напам’ять при первинному навчанні мовам; окремо взяте слово чужої мови.
[160] Сибілянти — у фонетиці — група передньоязикових щілинних приголосних звуків (с, з, ш, ж).
[161] Haute Esperance (фр.) — «висока (велика) надія», себто назва таверни українською звучить як «Таверна великої надії».
[162] Сен-Зенобі́ (англ. Saint Zenobie) — топонім, який, вірогідно, походить від імен святих Зиновія та Зиновії, ранньохристиянських мучеників і святих, які зазнали смерті від меча.
[163] Вогонь святого Ельма — явище, що полягає у виникненні досить тривалого електричного розряду при напруженні електричного поля в атмосфері. Виникає на гострих кінцях високих об’єктів і має вигляд світіння.
[164] Дорміторій (від лат. Dormire — «спати») — спільна спочивальня для ченців у католицьких монастирях. За часів середньовіччя ченці спали у загальній залі на вкритій соломою підлозі або на солом’яниках. Лише абати мали особисті келії.
[165] Ла-Френе (фр. La Frênaie) — вигадане Кларком Ештоном Смітом (як і переважна більшість топонімів Аверойну) місто, назву якого утворено від французького слова «Frênaie», яке означає ясен, а також ліс, у якому переважають ясени.
[166] Себто манускрипт з Александрійської бібліотеки.
[167] Летейські — cебто притаманні Леті — річці забуття в Аїді. Вважалося, що небіжчики, які пили воду цієї річки, забували усе своє земне життя. Звідси вислів — «канути у Лету», себто, піти у небуття.
[168] Келар — чернець, який завідує монастирським столом, коморою, харчовими припасами та їхнім розподілом.
[169] Cтигійський — від назви річки Стикс, яка, як вважалося у давньогрецькій міфології, розділяла світ людей та підземний світ — Аїд, а також неосяжне болото, що лежало у самому центрі підземного світу й до якого вливалися води усіх потойбічних річок — Стиксу, Ахеронту, Лети, Кокіту та Пірифлеґетону.
[170] Промовисте прізвище. Le chaudronnier у перекладі з французької означає «казаняр» або «котляр», себто, ремісник, який виготовляє казани. Тут, найімовірніше, натяк на казан як атрибут чаклунського мистецтва.
[171] Міський маршал — посадова особа у міських громадах, на яку покладаються обов’язки з охорони правопорядку.
[172] У цій книжці наведена первісна версія твору, написана Кларком Ештоном Смітом 18 червня 1932 року. Оригінальний варіант був відхилений редакцією часопису Weird Tales, для якого призначався, тому незабаром автор переробив оповідання, пожертвувавши викладом сюжету у формі своєрідного триптиха, в якому оповідь ведеться від імені різних дійових осіб (подібний виклад твору у формі документів і свідчень очевидців притаманний, зокрема, Г. Ф. Лавкрафту, взяти до прикладу його знаний «Поклик Ктулху»). Тож оповідання «Аверойнський Звір», опубліковане в травні 1933 року у Weird Tales, було суттєво скорочене, виклад подій у ньому ведеться від імені Люка ле Шадроньє, до якого в супроводі маршала з’являється сам абат Теофіль, а вигнання Звіра відбувається не за допомогою гіперборейського порошку, що його порадив застосувати позаземний демон, ув’язнений у персні Ейбона, як у першій версії, а за допомогою самого демона, якого ле Шадроньє звільняє, розбивши пурпуровий самоцвіт. І якщо скорочення тексту, яке принесло в жертву первісний триптих, загалом не покращило оповідання, то перероблена кінцівка твору припала Смітові до смаку, адже, як він згодом написав у листі до Авґуста Дерлета, датованому 22 березня 1933 року: «різноманітні переробки надзвичайно покращили [оповідання]». З огляду на це, перекладач вважає задоречне навести тут альтернативну кінцівку оповідання:
«Не ставлячи запитань й тримаючи списи напоготові, двоє ратників супроводжували мене у тім нічнім чуванні. Вони добре знали, з яким демонічним страхіттям можуть зустрітися очі в очі; однак у їхній поставі не було ані сліду тривоги. Я ж, знаючи чимало такого, чого вони відати не могли, зняв з пальця свого перстень Ейбона і приготувався вчинити згідно з тими настановами, що їх дав мені демон.
Чоловіки стояли до лісу ближче за мене і, згідно з моїм суворим наказом, невідривно вдивлялися у нього. Та