Варта у Грі. Артефакти Праги - Наталія Ярославівна Матолінець

— Я не буду говорити, — Варта розсіяла павутину, але ошаліла усмішка вже шарпала її губи, як і темрява, яка рвалася зсередини неконтрольованим бажанням зруйнувати щось. — Я влаштую їм локальний кінець світу. А в процесі хтось та й заговорить.

Праворуч, у тіні виноградних лоз, захрускотіли гілки й прошурхотіли кроки, приглушені травою.

— Приблизно це я й очікував почути, — стримано гмикнув новоприбулий, — дуже нехороша темна...

***

Голос Златана, мовби спусковий гачок, умить позбавив Варту всієї напруги. Маг вийшов із тіні виноградника під стіною, як примара, і виступив у тьмяне світло єдиного у дворі ліхтаря. Дівчина негайно впевнилася, що страшних ран — принаймні видимих — немає. Злість шарпнула зсередини, кулаки машинально стиснулись.

— Скажи щось, що стримає мене від бажання розбити тобі пику, виродку, — прошипіла вона, стрімко наближаючись до чеха.

— Що за диявольська проява? — темний теж підійшов, ховаючи руки в кишені. — То ти тут помираєш, то там гуляєш уже? Ефектної появи забажав?.. З приїздом, трясця!

— Усе гаразд, Бурштине, — Златан спокійно подивився на нього. — Усе тепер добре. Варто, зажди, будь ласка.

Він дістав із кишені темну рукавицю з тонкої шкіри і звичним рухом просунув пальці всередину.

Негайно чаклунка відчула знайоме завихрення часу. Коли весь світ стає туманним і непевним. Коли повітря клекоче, мов водне плесо, об яке розбивається град. Незрима аура онука судді без вітру зірвала вгору його кучері, пробіглася по траві і квітах довкола, пригинаючи їх, і змусила Варту заціпеніти. Ніби в неї нічого за плечима немає — ні сили, ні вмінь. Нічого супроти суддівського закляття.

Чех обережно оминув її, зробив іще один повільний крок у бік темного чаклуна і опустив руку йому на плече. Довкола все задзвеніло, мовби водночас прокинулися сотні маленьких будильників. На Златановій простягнутій руці проступили вени.

— Ти все зробив правильно. Та поки що не вплутуйся. Іди додому, друже мій, і вранці не згадуй про цю пригоду. Іменем суду наказую тобі...

Темний у відповідь кивнув і повільно, мовби захмелілий, почвалав геть.

Час прийшов до тями і рвонув уперед. Варта стояла мовчки, дивлячись у спину Златанові, котрий стежив за Бурштином, — той уже перетнув подвір'я і вийшов з арки, навіть не зиркнувши в їхній бік. На мить чаклунка замружила очі. Коли розплющила їх, чех досі стояв нерухомо.

Сила, що тиснула непомірним пресом, розвіялась.

Натомість прийшло усвідомлення й роздратування. Скільки хвилин вона бігла сюди? П'ять-шість? Скільки хвилин думала, що з ним сталося щось страшне? Скільки ще разів доведеться переживати це?

«Опануй себе, Вартова», — нагадав внутрішній голос.

— Ми йдемо додому, Златане, — промовила Варта здушено, мовби в горлі застрягло щось шорстке. — Годі з мене подій на сьогодні.

— Сьогодні тільки розпочалося, якщо бути точним, — чех швидко зиркнув на дорогий годинник на зап'ясті.

— Ой, заткнися.

Розділ 4

Серце священне

— Я промовчу про те, що до мене посеред ночі ввалився незнайомий маг і заявив, наче ти мало не вмер на його очах, — хрипко мовила Варта. — Але як щодо нашої домовленості?

— Я тобі ні слова брехні не сказав, — відрізав Златан.

Чаклунці здавалося, що напруга між ними — матеріальна. Що вона бряжчить від кожного слова.

— Так. Я помітила, — вона з розгону примостила перед другом чашку з холодною водою, розплескавши її по столу. — Ти взагалі ні слова не сказав і рвонув утілювати свої вигадливі плани!

Маг утомлено втупився в напівпорожню чашку.

— Ти спала, Варто. Думаєш, я мав у планах на день сутичку зі світлими, які вбили мою тінь?

— То це тінь була-а! — застогнала чаклунка. — Та щоб тебе шляк трафив, чеське ти одоробло!

— Що-що, перепрошую? — маг сперся рукою на сусіднє крісло і розвернувся до Варти, ніби готувався відбити атаку.

— А нічого доброго! — чаклунка сіла поруч і вимогливо зазирнула в Златанові примружені очі. — Давай. Розповідай!

Чех сьорбнув води.

— Що розповідати... До бібліотеки я пішов. У закритий відділ зі стародруками. От і вирішив тебе не будити, — в його погляді майнув осуд. — Шукав інформацію про артефакти. Список книг на майбутнє віддав тіні й хотів відправити до тебе, сподіваючись, що моя нехороша темна вже пережила наслідки вчорашньої гулянки та готова до бурхливої діяльності... — Златан усміхнувся, але не зустрів усмішки у відповідь, тому продовжив швидко: — Тоді помітив, що за мною стежать. Сховав власну ауру — і «хвіст» наївно потягнувся за тінню...

— То тінь вирішила піддатися світлякам? Щоби її «вбили»?

— Вочевидь. Знаєш, коли твій суперник думає, що ти при смерті, він може багато корисного вибовкати... — відповів Златан із жорсткою усмішкою, яка запевнила Варту, що чех точно переживав таку ситуацію раніше. — Коли я сам дістався того двору, то світлі вже вшилися. Вони, мабуть, і не зрозуміли, що напали не на мене. У більшості магів немає таких сильних тіней... Аж тут — ви з Бурштином. От кого я не чекав побачити!

— Дякую, я теж не чекала, що він привалить до мене під двері й заявить, що ти спливаєш кров'ю...

— Це все тінь. Вона наслала туман, аби Бурштин просто передав тобі список книг, але він зміг пересилити навіяне — магія тіні надто слабка.

— Отже, твоє альтер еґо видало випадковому магові нашу адресу та список таємної літератури? — нашорошилася Варта. — Ще б ключі від дому йому віддав!

— Годі вже на мені зриватися, — втомлено відповів маг. — Тінь має певну свободу, і так завжди буде. Щодо Бурштина, то це не випадковий маг. Він вартий довіри більше за всіх, кого я тут знаю.

— У мене виникає відчуття, що ти всіх усюди знаєш. А тепер десь є зграя світлих, які думають, що вбили тебе. Коли вони дізнаються, що промахнулися, то можуть спробувати завершити своє завдання, — Варті на мить здалося, ніби вона провалюється кудись і поруч уже немає ні Златана, ні темряви в крихітній кухні. Тільки довге-довге падіння.

Рука чеха накрила її долоню вчасно, щоб повернути відчуття реальності.

— Думаю, тут постарався шановний Желібор. Це ж він особливо переймається тим, що Вартові — темні.