Екзорцист - Вільям Пітер Блетті

— Ти не чуєш запаху? — здивовано запитала Реґана.

— А що, він і зараз тут є?

— Ну так, звісно!

— І на що він схожий, пташко?

Реґана наморщила носа.

— Ну, наче щось горіло.

— Справді?

Кріс знову принюхалася, цього разу ще ретельніше.

— Невже ти не чуєш?

— Ага, тепер я чую. Зараз відчинимо на хвильку вікно й провітримо.

Насправді Кріс не чула жодного запаху, але вирішила не сперечатися, принаймні до відвідин лікаря. Мала також доволі й інших турбот. По-перше, треба було готуватися до званої вечері. По-друге, — вирішити, що робити зі сценарієм. Хоча вона й далі була захоплена перспективою випробувати свої сили як режисер, природна обережність утримувала від поспішного рішення. Тим часом її агент щодня їй телефонував. Вона сказала йому, що дала переглянути сценарій Деннінґзові, щоб почути його думку, і має надію, що той його читає, а не споживає.

Третьою й найважливішою турботою Кріс були її невдалі фінансові вкладення: купівля конвертованих облігацій шляхом наперед виплачених відсотків та інвестиція в нафтову свердловину в південній Лівії. Метою обох цих проектів був захист її прибутків від надмірного оподаткування. Але сталося набагато гірше: свердловина вичерпалася, а стрімкий ріст відсоткових ставок призвів до масового розпродажу облігацій. Для обговорення цих проблем і прилетів до неї її фінансовий менеджер. Він прибув у місто в четвер. А вже в п’ятницю, коли все їй докладно розтлумачив, вона вирішила, що їй тепер потрібно робити, і менеджер із цим погодився, проте спохмурнів, коли вона повідомила його про намір купити «феррарі».

— Тобто нове?

— А чому б ні? Знаєш, я їздила на ньому колись під час знімання. Якщо ми напишемо їм на завод і нагадаємо про це, можливо, вони продадуть нам зі знижкою? Ти так не думаєш?

Менеджер так не думав. І застеріг її, що таке придбання, на його думку, буде марнотратством.

— Бене, та ж я заробила торік вісімсот тисяч, а ти мені кажеш, що я не можу купити якесь дурнувате авто! Та це ж безглуздя, хіба ні? Куди діваються всі гроші?

Він нагадав їй, що більшість її грошей були в «податкових гаванях». Тоді перерахував численні джерела її видатків: федеральний прибутковий податок, податок її штату, розрахункова сума податку на майбутній дохід, податок на власність, комісійні її агентові, йому самому й рекламному агентові, що сукупно становлять до двадцяти відсотків її доходів, а ще один і чверть відсотка відрахувань у Благодійний фонд діячів кіно, витрати на модний одяг, зарплати Віллі, Карла, Шерон і доглядача за будинком у Лос-Анджелесі, усілякі дорожні витрати й, урешті-решт, її щомісячні видатки.

— Чи ти ще зніматимешся цього року? — поцікавився він.

Кріс знизала плечима.

— Не знаю. А що, потрібно?

— Так, я вважаю, що було б варто.

Упершись ліктями в коліна, Кріс замислено обхопила лице долонями, а тоді, похмуро зиркнувши на фінансового менеджера, запитала:

— А що ти скажеш про «хонду»?

Він не відповів нічого.

Пізніше того вечора Кріс спробувала забути про свої турботи й цілком зосередитися на підготуванні до вечірки, призначеної на наступний день.

— Подаймо карі й зробімо шведський стіл замість розсаджувати всіх на вечерю, — запропонувала вона Віллі й Карлові. — Поставимо стіл у кінці вітальні. Гаразд?

— Дуже добре, мадам, — одразу відповів Карл.

— Віллі, що думаєш? Подамо на десерт свіжий фруктовий салат?

— Так, мадам, чудово! — знову озвався Карл.

— Дякую, Віллі.

Вона запросила цікаве й різношерсте товариство. На додачу до Берка («Тільки приходь тверезий, чортяко!») і молодого режисера з допоміжної групи вона чекала одного сенатора з дружиною, астронавта з «Аполлона» (також із дружиною), двох єзуїтів із Джорджтауна, кількох сусідів, а також Мері Джо Перрін та Елен Клірі.

Мері Джо Перрін була огрядна сивоголова ясновидиця з Вашинґтона, з якою Кріс познайомилася на прийнятті в Білому домі, відразу відчувши до неї величезну симпатію. Вона очікувала, що та буде сувора й неприязна, але врешті сказала їй: «Та ви зовсім не така!», — бо Мері Джо виявилася милою, приємною й безпретензійною. Елен Клірі, жіночка середнього віку, працювала секретарем у держдепартаменті, а коли Кріс подорожувала Росією, вона обіймала якусь посаду в посольстві США в Москві. Елен тоді доклала чималих зусиль, рятуючи Кріс від численних ускладнень і непорозумінь, що траплялися впродовж її подорожі, спричинених великою мірою прямотою й відвертістю рудоволосої акторки. Кріс завжди з теплотою згадувала про неї й відразу розшукала, прибувши до Вашинґтона.

— Гей, Шер, а які саме священики приходять?

— Я ще не певна. Я запросила ректора й декана коледжу, але думаю, що ректор присилає замість себе когось іншого. Сьогодні пізно вранці мені подзвонив його секретар і повідомив, що його, мабуть, не буде в місті.

— І кого ж він присилає? — запитала Кріс, приховуючи свою зацікавленість.

— Зараз подивлюся. — Шерон почала ритися у своїх паперах. — Ага, ось воно. Буде його помічник. Отець Джозеф Даєр.

— Он як.

Кріс мала розчарований вигляд.

— А де Реґ? — запитала вона.

— Унизу.

— Знаєш, можливо, тобі варто тримати там свою друкарську машинку, як ти гадаєш? Бо ти тоді зможеш там друкувати й пильнувати за Реґаною. Добре? Мені не подобається, що вона там постійно сама.

— Гарна думка.

— Гаразд, це пізніше. А зараз іди додому, Шер. Помедитуй. Побався з кониками.

Коли всі справи були залагоджені, Кріс знову стурбовано подумала про Реґану. Сіла дивитися телевізор, але не могла зосередитись. Її опосів неспокій. Щось дивне було в будинку. Немовби якась в’язка тиша. Обтяжливий тлін.

Опівночі в будинку всі вже спали.

Ніщо не порушувало спокій. Тієї ночі.

Розділ четвертий

Вона вітала гостей у ясно-зеленому костюмі з довгими широкими рукавами. Мала на собі зручні й комфортні туфлі, сподіваючись, що таким буде й цей вечір.

Першою прибула знаменита ясновидиця Мері Джо Перрін разом із Робертом, своїм сином-підлітком. Останнім — рожевощокий отець Даєр, мініатюрний молодий чоловік з очима, що пустотливо дивилися з-за окулярів у металевій оправі. Він вибачився за запізнення, поскаржившись із незворушним обличчям Кріс:

— Ніяк не міг підібрати відповідну краватку. — Якусь мить Кріс розгублено дивилася на нього, а тоді вибухнула реготом. Її цілоденна депресія почала розвіюватися.

Спиртне зробило свою справу. Через деякий час гості, розбрівшись групками по кімнаті, почали вести жваві розмови, не забуваючи й про наїдки.

Кріс наклала собі на тарілку зі шведського столу гарячу їжу й роззирнулася по кімнаті за місіс Перрін. Он де вона. На дивані з отцем Ваґнером, деканом єзуїтського коледжу. Кріс уже встигла з ним перекинутися кількома словами. Він мав лису, поцятковану ластовинням голову. Манери його м’які