Екзорцист - Вільям Пітер Блетті
Лікар практикував ув Арлінгтоні. Семюел Клайн. Поки Реґана із сердитим виразом обличчя чекала в кімнаті для обстеження, Клайн прийняв її матір у своєму кабінеті й вислухав коротку історію хвороби. Вона поділилася з ним тривогою. Він слухав, похитував головою, робив численні нотатки. Коли вона згадала про те, як трусилося ліжко, він дещо скептично нахмурився, але Кріс вела далі:
— Маркові здалося важливим те, що в Реґани виникли проблеми з математикою. Чому це так?
— Маєте на увазі шкільні завдання?
— Так, шкільні завдання, але особливо з математики. Що це означає?
— Ну, зачекаймо, поки я її огляну, місіс Макніл.
Він тоді попросив його вибачити й провів повне обстеження Реґани разом з аналізами сечі та крові. Сеча була потрібна для перевірки функціонування печінки й нирок, а кров — для цілого ряду тестів: на діабет, щитоподібну залозу, кількість еритроцитів у крові для виявлення можливої анемії й кількість лейкоцитів, щоб упевнитися, що нема всіляких екзотичних захворювань крові.
Закінчивши огляд, Клайн сів і поговорив із Реґаною, спостерігаючи за її поведінкою, а тоді повернувся у свій кабінет і почав виписувати рецепта.
— Таке враження, що в неї гіперкінетичний розлад поведінки.
— Що-що?
— Розлад нервової системи. Принаймні ми так вважаємо. Нам іще не до кінця зрозуміло, у чому тут річ, але в ранньому підлітковому віці таке часто трапляється. У неї наявні всі симптоми: гіперактивність, зміни настрою, труднощі з математикою.
— Ага, і знову математика. Чому саме вона?
— Це впливає на вміння зосередитися. — Він видер із маленького синього блокнотика аркуш із рецептом і вручив його Кріс. — Ось, це риталін.
— Що?
— Метилфенідат.
— Ага, он як.
— Десять міліграмів двічі на день. Рекомендую вживати першу дозу о восьмій ранку, а тоді о другій дня.
Кріс розглядала рецепта.
— То що це? Транквілізатор?
— Стимулятор.
— Стимулятор? Та ж вона і так постійно крутиться, як білка в колесі!
— Зовнішня її поведінка оманлива, — пояснив Клайн. — Це різновид гіперкомпенсації, надмірної реакції на депресію.
— Депресію?
Клайн кивнув.
— Депресію, — замислено повторила Кріс, відвернувшись і дивлячись на підлогу.
— Ну, ви ж згадували її батька.
Кріс поглянула на нього.
— Думаєте, лікарю, що я повинна відвести її до психіатра?
— О ні. Я б зачекав і подивився, чи не допоможе риталін. Мені справді здається, що це дасть нам відповідь. Зачекаємо два-три тижні.
— То ви гадаєте, це нерви?
— Підозрюю, що так.
— А те, що вона постійно щось вигадує? Це також припиниться?
Його відповідь спантеличила її. Він запитав, чи Реґана будь-коли раніше вживала лайку або казала непристойності.
— Дивне запитання. Та ні, ніколи.
— Розумієте, це все дуже схоже на ті її побрехеньки — цілком нетипова для неї поведінка, судячи з ваших слів, але певні нервові розлади можуть…
— Чекайте-но, секундочку, — втрутилася Кріс. — Звідки ви взагалі взяли, що вона говорить непристойності? Тобто ви дійсно таке сказали чи я щось не зрозуміла?
Клайн якусь мить із цікавістю її розглядав, а тоді обережно зізнався:
— Так, мушу сказати, що вона вживає лайливі слова. Ви цього не знали?
— Я й досі цього не знаю! Що ви таке говорите?
— Ну, вона видала цілий букет лайок, поки я її оглядав, місіс Макніл.
— Ви що, жартуєте, докторе? Наприклад?
Клайн відповів ухильно:
— Ну, можна сказати, що її словниковий запас вельми широкий.
— У якому сенсі? Тобто наведіть мені приклад!
Клайн стенув плечима.
— Ви маєте на увазі «гівно»? Чи «трахатися»?
Клайн полегшено зітхнув.
— Так, вона вживала ці слова, — підтвердив він.
— А ще що вона говорила? Конкретніше, якщо можна.
— Ну, якщо конкретніше, місіс Макніл, то вона порадила мені тримати мої паскудні пальці подалі від її пизди.
Кріс приголомшено зойкнула.
— Вона вживала такі слова?
— Ну, тут нічого дивного, місіс Макніл, і я б цим аж так не переймався. Як я вже казав, це просто частина синдрому.
Дивлячись на свої туфлі, Кріс похитала головою.
— Просто в це важко повірити, — ледь чутно мовила вона.
— Послухайте, я сумніваюся, що вона навіть розуміла, про що говорить.
— Ага, мабуть, — пробурмотіла Кріс. — Найпевніше.
— Спробуйте риталін, — порадив їй Клайн, — і побачимо, які будуть результати. А через два тижні я хотів би ще раз її обстежити.
Він звірився з календарем на столі.
— Зараз подивимося. Скажімо, середа двадцять сьомого. Чи це вам підійде?
— Ага, гаразд. — Пригнічена й понура Кріс підвелася, узяла рецепта й запхала його в кишеню пальта. — Так, звичайно. Двадцять сьомого буде добре.
— Я ваш великий прихильник, — зізнався Клайн, відчиняючи їй двері до приймальні.
Приклавши до губ вказівного пальця й опустивши голову, Кріс стурбовано зупинилася у дверях. Подивилася на лікаря.
— Ви не думаєте, докторе, що потрібен психіатр?
— Не знаю. Хоча найкращим поясненням завжди буває найпростіше. Зачекаємо. Зачекаємо й побачимо. — Клайн підбадьорливо всміхнувся. І додав: — Спробуйте не турбуватися.
— Як?
Коли Кріс везла Реґану додому, та запитала, що сказав лікар.
— Сказав, що це в тебе нерви.
— І все?
— І все.
Кріс вирішила не згадувати про непристойності.
Берк. Мабуть, наслухалася цього від Берка.
Але пізніше Кріс запитала в Шерон, чи та колись чула від Реґани подібні лайливі слова.
— О Господи, ні, — відповіла розгублена Шерон. — Ні, ніколи. Тобто навіть не останнім часом. Хоча, мені здається, щось таке згадувала її вчителька мистецтва.
— Десь недавно, Шерон?
— Минулого тижня. Але ця жінка така святенниця. Я просто подумала, що Реґана сказала їй «чорт» або «кака». Знаєш, щось таке.
— До речі, Шер, чи розмовляла ти з Реґ про релігію?
Шерон почервоніла.
— Ну, трохи; небагато. Бо ж важко уникнути таких тем. Кріс, вона ставить стільки запитань, і… ну… — Вона безпомічно знизала плечима. — Просто важко. Тобто як я можу відповісти, не сказавши про те, що вважаю великою брехнею?
— Дай їй можливість вибору.
Усі наступні дні, що передували запланованій званій вечері, Кріс дуже ретельно стежила за тим, щоб Реґана отримувала належні дози риталіну. Проте вона не помічала жодної ознаки поліпшення. Навпаки, з’являлися ледь помітні ознаки поступового погіршення: постійна забудькуватість, неохайність, нарікання на те, що її нудить. Щодо методів привертання уваги, старі більше не повторювалися, зате виникло щось нове — скарги на гидкий, неприємний «запах» у спальні Реґани. На її наполягання Кріс одного дня старанно принюхалась, однак нічого
