Екзорцист - Вільям Пітер Блетті

— Мені справді шкода, що ви вже йдете, — сказала їм Кріс.

Проводжаючи пару до дверей, Кріс чула, як отець Даєр запитував гостей:

— Чи хтось знає слова пісні «Тепер шкодуєш ти, токійська трояндо»?

Коли вона верталася до вітальні, з кабінету тихенько вийшла Шерон.

— Де Берк? — запитала в неї Кріс.

— Там, — кивнула в бік кабінету Шерон. — Відсипається. І що тобі сказав сенатор? Сказав щось?

— Ні, вони просто пішли.

— Ну й добре.

— Що ти маєш на увазі, Шер? Що сталося?

— Ну, знаєш, Берк, — зітхнула Шерон. Стишивши голос, вона описала зустріч сенатора й Деннінґза, що мимохідь зауважив, що «в його джині плаває чиясь лобкова волосинка». А тоді він повернувся до жінки сенатора й додав трохи осудливим тоном: «Ніколи в житті такого не бачив! А ви?»

Кріс зойкнула, а тоді захихотіла, закотивши очі, а Шерон розповіла, як сенаторова збентежена реакція спровокувала Деннінґза на черговий екстравагантний вибрик, під час якого він висловив «безмежну вдячність» політикам за їхнє існування, бо, тільки порівнюючи з ними, можна «легко визначити справжніх державних діячів», а коли ображений сенатор відійшов геть із крижаним виразом обличчя, режисер обернувся до Шерон і гордо повідомив: «Ось бачиш? Я не лаявся. Ти ж погодишся, що я в цій ситуації поводився чемно?»

Кріс не стрималася від реготу.

— Ну гаразд, нехай проспиться. Але тобі краще побути трохи тут, бо ж раптом він прокинеться, — попросила вона. — Ти не заперечуєш?

— Ні, звісно, що ні.

У вітальні Мері Джо Перрін сиділа самотньо в куточку. Була замислена. І стурбована. Кріс хотіла була долучитися до неї, але змінила думку й рушила натомість до Даєра, що сидів за піаніно. Даєр урвав гру й звернувся до неї:

— Ну, люба господине, а чим розважити вас? Можемо запропонувати вам скидку на новену, дев’ятницю.

Кріс розсміялася разом з усіма присутніми.

— Я воліла б почути про те, що відбувається під час чорної меси, — сказала вона. — Отець Ваґнер казав, що ви в цьому ділі фахівець.

Гості біля піаніно заінтриговано принишкли.

— Та ні, який там фахівець, — сказав Даєр, легенько торкаючи клавіші. А чому це ви згадали чорну месу?

— Ну, просто хтось тут говорив про… ну, про те, що виявили недавно в церкві Святої Трійці, і…

— Маєте на увазі осквернення? — перебив її Даєр.

У розмову втрутився астронавт:

— Гей, чи хтось нам пояснить, про що тут ідеться? Нічого не розумію.

— Я теж, — додала Елен Клірі.

Даєр забрав руки з піаніно й подивився на них.

— Ну, у тій церкві знайшли певні сліди осквернення, — пояснив він.

— І що саме? — запитав астронавт.

— Не варто вдаватися в деталі, — порадив йому отець Даєр. — Скажімо, там були всілякі паскудства.

— Отець Ваґнер казав, що це, за вашими словами, скидалося на чорну месу, — підказала Кріс, — тому я й зацікавилася, що в таких випадках відбувається.

— Ой, та я й не так багато про це знаю, — сказав Даєр. — Якщо чесно, то найбільше я дізнався від іншого джеба в кампусі.

— А що таке «джеб»? — поцікавилася Кріс.

— Так називають єзуїтів. Отець Каррас, він справжній фахівець у таких речах.

Кріс раптом насторожилася.

— О, це той смаглявий священик зі Святої Трійці?

— Ви його знаєте? — запитав Даєр.

— Ні, просто чула, як про нього згадували, не більше.

— Здається, він написав колись на цю тему статтю. Таке собі психіатричне дослідження.

— Тобто? — перепитала Кріс.

— Що тобто?

— Ви хочете сказати, що він психіатр?

— Ну звісно. Вибачте мені. Я припускав, що ви це знаєте.

— Слухайте, та хтось мені розтлумачить, про що йдеться?! — почав добродушно вимагати астронавт. — Що справді відбувається на тих чорних месах?

Даєр знизав плечима.

— Скажімо, усілякі збочення. Блюзнірства. Непристойності. Зловісна пародія на месу, під час якої поклоняються не Богові, а сатані, приносячи інколи в жертву людей.

Елен Клірі викривила в посмішці вуста, похитала головою й відійшла геть, примовляючи:

— Це вже занадто моторошно для мене.

Кріс не звернула на неї уваги.

— Але як це можна знати? — спитала вона в молодого єзуїта. — Навіть якби такі речі, як чорна меса, й існували, хто розповідав би про те, що там діється?

— Ну, — сказав Даєр, — я припускаю, що здебільшого це вивідували в людей, яких упіймали й змусили зізнатися.

— Ой, та годі вам, — втрутився декан. Він щойно непомітно долучився до решти. — Ці зізнання, Джо, нічого не варті. Людей піддавали тортурам.

— Не всіх, тільки пихатих, — незворушно відповів Даєр.

Присутні нервово захихотіли. Декан звірився з годинником.

— Ну, мені вже час іти, — сказав він Кріс. — Маю о шостій відправити месу в капличці Далґрен.

— А я правлю музичну месу, — засяяв Даєр. Тут його очі приголомшено розширилися, побачивши щось за спиною Кріс, і він миттєво споважнів. — Здається, хтось до нас прийшов, місіс Макніл, — застеріг він, кивнувши в той бік головою.

Кріс озирнулася. І аж зойкнула, побачивши Реґану в нічній сорочці. Дівчинка стояла й мочилася просто на килим. Утупившись невидющими очима в астронавта, вона промовила дивним, наче чужим голосом:

— Ти скоро помреш там, нагорі.

— О Боже! — вигукнула Кріс, кинувшись до доньки. — О Боже, дитинко, що ти, що з тобою! Ходімо нагору!

Вона схопила Реґану за руку й потягла її геть, а тоді озирнулася на зблідлого астронавта.

— Мені так прикро! — почала вибачатися тремтячим голосом Кріс. — Вона нездужає. Їй, напевне, щось наснилося. Вона не тямить, що каже!

— Мабуть, нам краще піти, — почула вона, як звернувся до когось Даєр.

— Ні, ні, залишайтеся! — вигукнула Кріс. — Усе гаразд! Я зараз повернуся!

Кріс затрималася біля відчинених дверей до кухні й звеліла Віллі зайнятися килимом, поки ще можна вивести пляму, а тоді повела Реґану до ванної, помила її й перемінила нічну сорочку.

— Сонечку, чому ти це сказала? — запитувала Кріс, але Реґана немовби не розуміла її і, дивлячись відсутнім поглядом, бурмотіла якісь беззмістовні слова.

Як тільки Кріс уклала її до ліжка, Реґана заснула. Кріс зачекала, прислухаючись до її дихання, а тоді тихенько вийшла з кімнати.

Біля підніжжя сходів вона зустріла Шерон і молодого режисера другого підрозділу, що допомагали Деннінґзові вийти з кабінету. Вони вже викликали таксі й збиралися відпровадити його назад до апартаментів у готелі «Джорджтаун інн».

— Обережно з ним, — порадила Кріс, коли вони виходили з будинку, підтримуючи напівпритомного Деннінґза, що повис на них, тримаючись руками за плечі. Той пробурмотів:

— До сраки, — а тоді розчинився в тумані, де їх чекало таксі.

Кріс повернулася до вітальні, де їй почали спочувати гості, а вона стисло розповіла їм про Реґанину недугу. Коли вона згадала про стукіт та інші явища для «привертання