Екзорцист - Вільям Пітер Блетті

Даєр і далі без тіні усмішки розшукав очима астронавта.

— Я перепрошую, — вибачився він і відійшов.

— Він мені подобається, — зізналася місіс Перрін.

— Мені теж, — погодилася Кріс. А тоді повернулася до декана. — Ви так і не сказали, що діється в тому будиночку, — нагадала вона йому. — Чи це велика таємниця? Хто той священик, якого я там часто бачу? Такий смаглявий? Схожий на боксера? Знаєте, кого я маю на увазі?

Декан кивнув, похиливши голову.

— Отець Каррас, — мовив він неголосно й сумно. Тоді поставив келих із вином і покрутив його за ніжку. — Бідолаха пережив учора тяжке потрясіння.

— О, а що сталося? — запитала Кріс.

— Померла його мати.

Кріс відчула дивовижну скорботу, сама не розуміючи чому.

— Ой, як жаль, — ледь чутно мовила вона.

— Він це взяв дуже близько до серця, — вів далі єзуїт. — Вона, здається, жила самотньо й лежала мертвою, мабуть, зо кілька днів, аж поки її знайшли.

— Ой, яке жахіття, — пробурмотіла місіс Перрін.

— І хто її знайшов? — запитала, спохмурнівши, Кріс.

— Управитель її будинку. Можливо, її б і досі не знайшли, якби не… Одним словом, сусіди почали скаржитися, що там безперервно працює радіо.

— Як сумно, — неголосно сказала Кріс.

— Вибачте, будь ласка, мадам.

Кріс подивилася на Карла. Він тримав тацю з лікерами й тоненькими елегантними келишками.

— Ага, постав це тут, Карле, так буде добре.

Кріс завжди сама подавала гостям лікери.

Вона відчувала, що це додає певної інтимності, якої б інакше забракло.

— Ну, почнімо, мабуть, із вас, — звернулася вона до декана й місіс Перрін. Обслужила їх, а тоді рушила далі кімнатою, приймаючи замовлення й пригощаючи гостей; коли ж обійшла всіх присутніх, дехто вже встиг поміняти розмовників, за винятком Даєра й астронавта, що, здається, відчували взаємну симпатію.

— Ні, якщо чесно, то я зовсім не священик, — почула Кріс, як із вельми серйозним виглядом промовляв Даєр, поклавши руку на плече астронавта, що аж заходився реготом. — Насправді я страшенно крутий рабин-авангардист.

Кріс саме обмінювалася спогадами про Москву з Клірі, коли з кухні долинув знайомий пронизливий і сердитий голос.

О Господи Ісусе! Берк!

Він покривав когось непристойними лайками.

Кріс перепросилася й квапливо рушила до кухні, де Карла агресивно атакував Деннінґз, тоді як Шерон робила марні спроби його вгамувати.

— Берку! — вигукнула Кріс. — Припини негайно!

Режисер і далі лютував, не звертаючи на неї уваги, кутики його губ пінилися слиною, тоді як Карл склав на грудях руки і з флегматичним виразом обличчя притулився до зливальниці, не кліпаючи очима й мовчки дивлячись на Деннінґза.

— Карле! — зронила Кріс. — Іди звідси, чуєш? Геть! Невже ти не бачиш, який він?

Але швейцарець не зрушив із місця, аж поки Кріс не почала силою штовхати його до дверей.

— Нацистська свиня-я-я! — гаркнув у спину Карлові Деннінґз, а тоді добродушно глянув на Кріс і лагідно запитав, потираючи руки: — То що там нині на десерт?

— Десерт?

Кріс легенько вдарила себе по чолу долонею.

— Ну, бо я ж голодний, — ображено заскиглив Деннінґз.

Кріс повернулася до Шерон і звеліла:

— Нагодуй його! Я мушу покласти в ліжко Реґану. І заради Бога, Берку, чи можеш ти нормально поводитися, чорт забирай? Там є священики!

Деннінґз звів докупи брови, а його очі раптово зблиснули непідробним інтересом.

— О, то ти теж це помітила? — запитав він без жодного лукавства.

Кріс звела голову, ледь чутно мовила:

— З мене досить! — і вийшла з кухні геть.

Вона спустилася до дитячої кімнати в підвалі, де Реґана провела цілий день, і застала її над «Дошкою Віджа». Донька була понура, неуважна, заглиблена у свої думки. «Ну, принаймні вона не надто збуджена», — зміркувала Кріс. Сподіваючись розважити її, Кріс повела дівчинку до вітальні й почала знайомити з гостями.

— Ой, яка ж вона солоденька! — вигукнула дружина сенатора.

Реґана поводилася з усіма на диво привітно, за винятком місіс Перрін, до якої ані озвалась, ані подала руки. Але ясновидиця перевела все на жарт:

— Знає, що я несправжня. — І підморгнула до Кріс. А потім із допитливим виглядом дослідниці схопила дівчинку за руку й легенько стиснула її, мовби намацуючи пульс. Реґана швидко випручалась і люто зиркнула на неї.

— Ой лишенько, вона, мабуть, дуже втомилася, — недбало мовила місіс Перрін, проте й далі з незрозумілою зацікавленістю спостерігала за Реґаною.

— Вона трохи нездужає, — вибачливо пробурмотіла Кріс. Тоді глянула на дочку. — Так, рибонько?

Дівчинка мовчала, втупившись у підлогу.

Реґану не встигли познайомити хіба що із сенатором і Робертом, сином місіс Перрін, але Кріс подумала, що краще дати їй спокій. Вона відпровадила доньку до ліжка й вклала в нього.

— Зможеш сама заснути? — запитала Кріс.

— Не знаю, — заспано відповіла Реґана. Вона повернулася на бік і задивилася з відсутнім виразом обличчя на стіну.

— Хочеш, щоб я тобі трохи почитала?

Заперечливе похитування головою.

— Ну добре. Спробуй заснути.

Кріс нахилилася й поцілувала доньку, а тоді рушила до дверей і клацнула вимикачем.

— Добраніч, дитинко.

Кріс уже виходила, коли Реґана ледь чутно покликала її:

— Мамо, що зі мною сталося? — У голосі її бринів розпач. І страх. На якусь мить Кріс розгубилася, але швидко опанувала себе.

— Я ж тобі вже казала, рибонько, це все нерви. Доведеться кілька тижнів повживати оці пілюлі, — і ти знову почуватимешся чудово. А тепер постарайся заснути, гаразд?

Жодної відповіді. Кріс зачекала.

— Гаразд? — перепитала вона.

— Гаразд, — прошепотіла Реґана.

Кріс раптом відчула, що шкіра в неї на руці взялася сиротами. Вона потерла руку й роззирнулася. «Боже мій, у кімнаті так зимно! Звідки цей протяг?»

Вона підійшла до вікна, перевірила, чи немає шпар. Та ні, усе гаразд. Повернулася до Реґани.

— Тобі не холодно, дитинко?

Мовчанка.

Кріс підійшла ближче до ліжка.

— Ти спиш? — прошепотіла вона.

Заплющені очі. Глибоке дихання.

Кріс навшпиньки вийшла з кімнати.

Вона почула спів у вітальні й, спустившись униз, утішено побачила, що отець Даєр грає на піаніно, а група гостей навколо нього весело співає. Коли вона зайшла, вони якраз закінчували «Коли ми зустрінемось знову».

Кріс рушила до них, але її перепинили сенатор із дружиною, що вже тримали в руках пальто й мали трохи роздратований вигляд.

— Ви вже так швидко йдете? — запитала Кріс.

— Вибачте, моя люба, це був чудовий вечір, — почав виправдовуватися сенатор. — Просто в бідної Марти розболілася голова.

— Ой, мені так прикро, але я жахливо почуваюся, — простогнала дружина сенатора. — Прошу нас вибачити, Кріс. Була дуже