Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око - Майкл МакКланг

Вона відкинула шкіру Герцога і з посмішкою глянула на мене. Провела тонким пальцем по повних рожевих губах і тихенько засміялася в моїй голові.

Я стрепенулася і пішла геть. Я зайшла в руїни, зупинившись тільки щоб поритися в тюках Герцога в пошуках якогось одягу. За своє життя я надивилася на смерть, навіть інколи була її причиною, але ніхто не заслуговував такої смерті. Ну, може, за винятком Герцога.

Принаймні дощ перестав.

Я повернулася в порожній табір десь за годину. Я свідомо уникала навіть дивитися в бік воріт. Лягла в наметі Герцога і проспала як вбита залишок дня і всю ніч.

Наступного дня я поснідала, порилася в тюках, поки не знайшла лопату і непромокальну тканину, і взяла їх разом з мулом і просякнутим кров‘ю бога одягом на могилу Хольгрена. Після того як я викопала його з землі, я стягнула одяг, в якому він був похований і одягнула в своє скривавлене лахміття. Я й гадки не мала чи це спрацює, але заради друга можна трохи й поблювати. Я загорнула його тіло в непромокальну тканину і міцно зв‘язала, мені вдалося повантажити його на полохливого мула і я повернулася в табір пакувати речі.

Зашитим у хутряну накидку Герцога, я знайшла коштовне каміння, варте невеличку фортуну. Недостатньо щоб купити особняк на Променаді, проте непогана сума. Достатньо щоб поділитися з вдовою Гнаррі, якщо вона в нього була. Я завжди виплачую свої борги.

Коли я виїжджала з Тагота, на чолі каравану недавно здобутих мулів, то зауважила, що до мене досі не повернувся слух. Я трохи попереймалася, тоді вирішила, що тільки час покаже. Якщо він ніколи не повернеться, що ж, чесний Люсернанський торговець не потребує такого гострого слуху як злодій. Чи, якщо вже на те пішло, шанований барига. Але він повернувся, потрохи. Достатньо, щоб коли минуло кілька днів і Хольгрен почав кричати, щоб його випустили з брезентового мішка, я почула його голосно і чітко.

Керф & Ісін, Частина друга

Керф та Ісін розкинулися на килимах на поза цим порожній площині богів. На повернутій догори долоні Ісін спочиває золота цятка, що зростає: душа Хольгрена.

-- Мушу тобі сказати, Керфе, мені довелося попотіти, перш ніж я знайшла його. Не можу повірити, що вони просто зібрали манатки і забралися. Повна безвідповідальність.

-- Ну, -- сказав Керф. – Ера майже закінчилася, і давай признаємо – їм трапилася не найкраща реальність. Я б теж прагнув якомога швидше перейти далі. До того ж відповідальність ніколи не була сильною стороною Зла, згодна?

-- Але що з усіма тими душами, що ще будуть поступати до кінця Ери? Їх не карають чи навіть відпускають. Вони в пастці й просто безцільно блукають. Хто ж так керує потойбічним життям, Керфе?

-- Так, але тепер ти все виправила. Наступні будуть ухвалювати більш тривалі рішення. – Керф змінив позу, більш зручно влаштував свій горб на килимі. – Проте давай повернемося до душі в твоїй руці –мушу сказати справді прекрасній руці – наш друг вже майже готовий до воскресіння, його чекає Король Тіней, і Амра.

Ісін насупилася.

-- Вона! – промовила з несмаком. – Керфе, може з них досить? Ми самі можемо справитися з Близнюками, й дозволити їм жити своїм життям.

-- Спокійно, Ісін, робота лишень почалася. Події розгортаються стрімко, і я хотів би залишити цю Еру, знаючи, що допоміг сформуватися останній парі Героїв. Створення героїв -- одна з моїх головних складових.

-- Так, Керфе, я в курсі. – Ісін поглянула на малесеньку цятку, що була душею Хольгрена. У відповідь вона засяяла яскравіше. Ісін прийняла рішення.

-- Якщо ти застосуєш одну зі своїх складових, любий Керфе, то я теж, -- сказала вона.

-- О, це буде цікаво. Давай.

Ісін променисто посміхнулася на сутність Хольгрена. Вона почала вібрувати і сяяти ще яскравіше.

-- Вони примхлива пара, -- сказала вона. – Але побачимо чи мені не вдасться звести їх разом.

І з цим вона лагідно здула дрібне сонечко з долоні.

Душа Хольгрена полетіла легенько геть, тоді почала стрімко падати на площину смертних.

-- Що ж, тоді лети, -- вигукнув Керф. – Не втрачай мужності. Забудь все, що довідався про нас. А, і спробуй переконати свою партнерку присягати на щось інше, а не на мої яйця. Будь розумником.

Розділ 3

За місяць подорожі мій слух відновився настільки, що коли Хольгрен воскрес з мертвих, я почула його голосно і чітко.

Був похмурий, сірий вечір. Зима давно вступила в свої права, в цій частині світу це був холодний і мокрий сезон. Сніг ще не випав, і половина дерев досі не скинула своє листя.

Я їхала на гнідому мерині Шаленого Герцога Виборзького, і вела два десятки його мулів через море буйної трави. Коли я вирушала їх було вдвічі більше, але я злодійка, а не погонич мулів. Половину з них я відпустила, як тільки безпечно провела через смертельні землі.

Суцільні лани тягнулися приблизно на вісім кілометрів до широкої, лінивої річки, яку я ледь бачила на відстані. За річкою знаходилася густа лінія дерев, пояс темно-зелених смерек, що підперезував східний небокрай. Західний простір континенту, який, як дехто твердив, був колискою людства, був позбавлений людських поселень. Я міська жителька, але мушу признати, що полюбила відкриті простори, красу природи незіпсованої цивілізацією. Проте найбільше я була просто рада, що звільнилася з руїн Тагота і їхала додому.

Мій слух до певної міри повернувся, гул в пошкоджених вухах майже цілковито злився з фоновим шумом. Я насолоджувалася меланхолійним зітханням