Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око - Майкл МакКланг

Повільно, я встала і позадкувала. Вона не спускала з мене очей. Коли я почала повертатися, щоб втекти, вона закинула голову назад, простягнула руки вперед, а її рот округлився в досконале О. Моя шия ззаду похолоділа, гул і скрегіт у вухах зросли до нестерпного рівня. Я продовжувала задкувати, розглядаючись навколо себе за чимось, що можна було використати як зброю. На очі мені потрапила тільки важка палиця завдовжки приблизно з метр і крива як дідько. Переклавши клунок з одягом в ліву руку, я підняла її.

Атагос припинила полоскати горло, чи що вона там робила, і опустила руки. Коли вона поглянула на мене, я побачила в її очах здивування. Вона знов схилила голову і подивилася на мене ще трохи.

-- Не знаю, що Ви задумали, леді, але в мене таке відчуття, що я не хочу мати з цим нічого спільного. Тому я краще піду. – І я знов почала повертатися.

Вона виявилася швидшою, ніж я собі могла уявити. Раптово я була в її ведмежих обіймах і вона гризла моє ліве плече. Моя ліва рука була затиснена між нами. З усіх сил, на які тільки була здатна, я лупнула її по голові палицею, і відчула, як тріснули палиця і її череп. Вона випустила мене і пошкандибала геть.

Як дурепа я стояла там, тремтячи, стискаючи мертвою хваткою зламану палицю і вдивляючись з хворобливим захопленням в істоту, яка швидше за все мене прикінчить. Я бачила, що її череп вже почав зрощуватися. Я повернулася і побігла.

Пробиваючись наосліп через зарості, я пленталася ногами подалі від Табернакля. Оскільки я не мала змоги чути, як близько вона була позаду мене, моє серце втекло в п‘ятки, а волосся на потилиці стало дибом.

Стрімголов я вибігла до воріт. Не зовсім туди, куди я хотіла потрапити, але в мене не було часу шукати місце подалі від Герцога. До того ж я подумала, що якщо до цього дійде, то він буде зайнятий старим втіленням смерті, і йому буде не до мене.

Ворота були засунуті зсередини величезною колодою. Я знала, що мені ніколи не підняти її з опор, але що ще мені залишалося, як не спробувати? Я підставила плече під один кінець і рвонула… кінець древньої, зігнилої колоди розвалився. Безтямно я оглянула землю в пошуках ще однієї палиці, знайшла якусь довжиною десь в пів метра, і почала рубати й гатити нею посередині колоди. Зовнішні мокрі шматки відламувалися, порох зсередини сипався на землю.

Після четвертого чи п‘ятого замаху щось вирвало мені палицю з руки.

Я повільно повернулася обличчям до неї, істоти, що от-от мала закінчити моє життя. Я змусила себе залишатися спокійною, розслабленою, готовою скористатися будь-якою нагодою, що підвернеться. Кожна секунда життя – це секунда, коли я не мертва.

Вона стояла з палицею в руці, й не моргаючи дивилася на мене. Через всі оті складки, зморшки й виступи на її обличчі було важко сказати, але, здається, вона посміхалася. Вона жбурнула палицю далеко в зарості, пожурила кістлявим пальцем і кинулася на мене.

Від удару я влетіла у ворота. Вони з тріском відчинилися. Я з усієї сили гепнулася голою спиною об бруківку площі, сковзнула кілька метрів по мокрій брущатці. Вдруге за останніх п‘ять хвилин в мене перехопило подих. Я лежала з закритими очима і чекала на смерть. Потрібно було кілька секунд, щоб до мене дійшло, що істота не накинулася на мене і не вигризала з мене криваві шматки. Я відкрила очі й побачила, що вона стоїть біля воріт, впершись в невидимий бар‘єр. Я зрозуміла, що вона обмежена територією Табернакля, інакше я була б мертвою вже кілька місяців. Я судомно вдихнула.

Приблизно в цю мить я зауважила наведений на мою голову арбалет.

Герцог цілив мені у скроню і щось кричав.

-- Пробач, божевільний вилупку, але я не чую жодного твого слова, -- промовила я, як мені здавалося нормальним розмовним тоном. Я глянула навколо і побачила, що всі люди Герцога втупили очі в сестру-дружину Та-Агота. Найближче до воріт знаходився Гнаррі. Я відчула, як в мене холодіє спина і знов починається біль у вухах. На обличчі Гнаррі промайнув вираз жахливої агонії й він притиснув руки до вух.

Їх всіх охопила однакова агонія, всіх людей Герцога, а сам Герцог випустив з рук арбалет і впав на землю поряд зі мною. Я сиділа, ошелешена, поки не глянула на Атагос. Вона склала рот у досконале О, широко розставила руки. Герцог та інші почали битися в конвульсіях, тоді завмерли. За якусь мить всі вони встали в унісон і як маріонетки почали рухатися до істоти.

Гнаррі був першим, і навіть якби я знала як його врятувати, я б не встигла. З болем і огидою я дивилася, як вона, за словами Та-Агота, “пожирає його сутність”. Однією рукою вона обійняла його за талію, як коханка, і поклала іншу, схожу на лапу з кігтями руку йому на потилицю. З обличчям в кількох сантиметрах від його, вона почала немов щось всмоктувати. Примарний завиток синоватого світла вився з широко відкритого рота Гнаррі в її, а тоді голова і тіло Гнаррі зморщилися і обвиснули, як осушений бурдюк вина.

В кінці, від нього залишилися тільки шкіра й одяг, що звисали з її руки. Кольчуга Гнаррі красиво сяяла в ранковому світлі, коли вона кинула її й те, що від нього залишилося, і покликала до себе наступного. Я не могла відірвати погляд, поки вона поглинала їх одного за одним. Вперше за багато місяців мені зовсім не хотілося їсти.

Тоді настала черга Герцога, і я ледь не спізнилася. В три стрибки я наздогнала Герцога і зірвала талісман з шиї приреченого вилупка в ту мить, коли він ступав у обійми Атагос. Я стояла, важко дихаючи,