Бенкет круків - Джордж Мартін
Під час вечері золота рука вислухала чимало захоплених компліментів, аж поки Джеймі не перекинув кубок вина. Тут він і втратив самовладання.
— Якщо вам так ця клята штука подобається, відітніть собі робочу руку — й забирайте іграшку собі,— мовив Джеймі до Флемента Бракса. Після такого про руку вже не говорили, тож вдалося спокійно попити вина.
Володарка замку, заміжня за Ланістером, була пухкенькою дівчинкою, яка ледве на ноги стала,— з кузеном Тайреком її одружили, коли їй ще й року не виповнилося. Леді Ермісанду вивели за ручку показати гостям, вдягнену в злототкану сукенку, розшиту крихітними нефритовими намистинами, що складали герб дому Гейфордів — зелену хвилю, обрамлену зеленою решіткою. Але незабаром дівчинка заверещала, і мамка миттю забрала її назад у ліжечко.
— Про лорда Тайрека нічого не чути? — поцікавився каштелян, коли подали форель.
— Нічогісінько.
Тайрек Ланістер зник безвісти під час бунтів на Королівському Причалі, коли сам Джеймі ще був бранцем у Річкорині. Хлопцеві нині має бути чотирнадцять — якщо він живий, звісно.
— За наказом лорда Тайвіна я особисто очолив пошуки,— розповів Адам Марбранд, знімаючи рибу з кісток,— але знайшов не більше, ніж Байвотер переді мною. Востаннє хлопця бачили верхи на коні, коли натовп прорвав шерегу золотих плащів. А потім... ступака знайшли, а от вершника — ні. Швидше за все, хлопця стягнули на землю й зарізали. Та якщо це так, де тіло? Інші тіла юрма покинула, а куди поділося це?
— Живий він цінніший,— припустив Дужий Вепр.— За будь-якого Ланістера можна отримати чималий викуп.
— Понад сумнів,— погодився Марбранд,— але досі ніякого викупу не вимагають. Хлопець просто зник.
— Хлопець загинув,— сказав Джеймі, який випив три кубки вина, тож золота рука його з кожною хвилиною ставала дедалі тяжчою і незграбнішою. «Від гаку було би стільки само користі».— Якщо люди втямили, кого вбили, то, певніше за все, викинули тіло в річку, злякавшись батькового гніву. На Королівському Причалі його вже куштували. Лорд Тайвін завжди сплачував борги.
— Завжди,— погодився Дужий Вепр, і на цьому тема вичерпалася.
Але пізніше, лишившись на самоті у спальні, яку йому приготували у вежі, Джеймі зловив себе на міркуваннях. Тайрек служив зброєносцем короля Роберта разом з Ланселем. Іноді інформація може бути ціннішою за золото і смертоноснішою за кинджал. І тут Джеймі пригадався Вейрис — усміхнений євнух, від якого пахло лавандою. Євнух мав інформаторів по всьому місту. Йому було б нескладно влаштувати Тайрекове викрадення в цьому гармидері... якщо він, звісно, знав заздалегідь, що юрма збунтується. «А Вейрис знав усе — принаймні нас він у цьому переконав. Однак не попередив Серсі про можливий бунт. І не поїхав на причал проводжати Мірселлу».
Джеймі відчинив віконниці. Ніч похолодала, на небо випірнув рогатий місяць. Золота рука тьмяно світилася в його сяйві. «Євнуха нею не задушити, зате розбити в кров його хитреньку посмішку цілком можливо». Кортіло комусь зацідити.
Коли Джеймі розшукав сера Іліна, той нагострював меча.
— Час,— мовив Джеймі.
Кат підвівся й рушив за ним, човгаючи потрісканими шкіряними чоботами по крутих кам'яних сходах, які вели вниз. Зброярня виходила у невеликий двір. Тут Джеймі знайшов два щити, два напівшоломи, пару тупих турнірних мечів. Одного простягнув Пейну, другого ж узяв у ліву руку, а праву пропхав за ремінці на щиті. Зігнуті золоті пальці чіплялися за ремінець, але стиснути його не могли, тож щит тримався не дуже надійно.
— Колись ви були лицарем, сер,— мовив Джеймі.— Як і я. Погляньмо, ким ми стали.
У відповідь сер Ілін підніс клинка, і Джеймі кинувся в атаку. Пейн заіржавів, як його кольчуга, і сили мав менше, ніж Брієнна, та все одно або клинком усі удари відбивав, або щитом блокував. Отак вони танцювали під рогатим місяцем, а тупі мечі виспівували свою сталеву пісню. Якийсь час мовчазний лицар дозволяв Джеймі вести танок, але нарешті на кожен його випад почав відповідати власним. Щойно сер Ілін перейшов до атаки, то зачепив Джеймі за стегно, за плече, за передпліччя. Тричі задзвеніло у Джеймі в голові від ударів по шолому. Один удар зірвав з правої руки щита, мало не потягнувши за собою і золоту долоню. Заки нарешті опустили мечі, Джеймі весь був у синцях, зате вино вивітрилося й голова прояснилася.
— Ми ще з вами потанцюємо,— пообіцяв він серу Іліну.— Завтра. Й позавтра. Танцюватимемо щодня, поки я не оволодію лівою рукою, як володів правою.
Сер Ілін, розтуливши рота, видав якесь клацання. «Це сміх!» — збагнув Джеймі. В нього аж у животі замлоїло.
Зранку ніхто не наважився поцікавитися його синцями, так наче вночі брязкоту мечів ніхто не чув. Та коли з пагорба спустилися в табір, питання, яке не насмілювалися поставити лицарі й лордійчуки, озвучив Малий Лу Пайпер. Джеймі широко посміхнувся.
— У домі Гейфордів такі дівки хтиві! Аж кусаються з пристрасті, хлопче.
На зміну ще одному ясному й вітряному дню прийшов день хмарний, а далі три дні дощу. Але ніхто не зважав ані на вітер, ані на воду. Валка, не стишуючи кроку, рухалася на північ королівським гостинцем, і щоночі Джеймі знаходив якийсь темний куточок, щоб отримати більше «пристрасних укусів». Билися в стайні, а за ними спостерігав одноокий мул; билися в льосі заїзду, серед діжок вина й елю. Билися у великому мурованому амбарі, почорнілому від вогню; билися стоячи в струмку на лісистому острові; билися на широкому полі, а дощ тихо дріботів по шоломах і щитах.
Джеймі вигадував причини для своїх нічних відлучок, але безглуздо було вважати, що хтось у них вірить. Чим він займається, знав Адам Марбранд, певна річ, а дехто з капітанів підозрював. Але ніхто про це в його присутності не заговорював... а оскільки єдиний свідок без'язикий, нема чого перейматися, що хтось дізнається, яким незграбним мечником став Царевбивця.
Незабаром і ліворуч, і праворуч вже стало видно прикмети війни. У ланах, де мав би достигати осінній врожай, бур'ян, чагарники й корчі повиростали вище голови коня; на королівському гостинці зовсім не траплялося подорожніх, зате від самих сутінок до світанку сторожким світом правили вовки. Переважно вони остерігалися наближатися, та
