Бенкет круків - Джордж Мартін
— У Гаренхолі сидять Грегорові люди,— нагадав їй Джеймі.— Гора-на-коні набирав тільки жорстоких і тупих. Швидше за все, вони просто пожерли твоїх круків разом з листами.
— Ось тому я і посилаю тебе. Тебе вони теж можуть зжерти, бравий мій брате, але я певна, що після того отримають собі нетравлення,— Серсі розправила спідницю.— За твоєї відсутності хочу, щоб королівською вартою командував сер Озмунд.
...Вона злягалася з Ланселем і з Озмундом Кетлблеком, а може, і зі Сновидою — від неї всього можна сподіватися...
— Це не тобі вирішувати. Якщо я поїду, замість мене команду перебере сер Лорас.
— Це жарт? Ти добре знаєш, як я ставлюся сера Лораса.
— Якби ти не відіслала у Дорн Балона Свона...
— Він потрібен там. Дорнянам довіряти не можна. Отой червоний змій сам зголосився бути Тиріоновим заступником, чи ти забув? Я не лишу власну дочку на їхню ласку. І не дозволю, щоб королівською вартою командував Лорас Тайрел.
— Сер Лорас утричі мужніший за сера Озмунда.
— Твоє поняття про мужність якось змінилося останнім часом, брате.
Джеймі відчув, що починає сердитися.
— Щира правда, Лорас не витріщається на твої цицьки, як сер Озмунд, але не думаю...
— А ти подумай! — вона дала йому ляпас.
Джеймі й не збирався перехоплювати її руку.
— Бачу, слід відростити ще густішу бороду, щоб пом'якшувала королівські пестощі.
Кортіло зірвати з неї сукню і замість ляпасу отримати цілунок. Він так уже робив — коли ще мав дві руки.
Зелені очі королеви стали крижаними.
— Вам краще йти вже, сер.
...з Ланселем і з Озмундом Кетлблеком, а може, і зі Сновидою...
— Ви ще й глухий, не тільки скалічений? Двері позаду, сер.
— Як накажете,— розвернувшись на закаблуках, Джеймі вийшов.
На небі, певно, реготали боги. Серсі ніколи не любила, щоб їй відмовляли, знав Джеймі. Можливо, м'якими слова можна було б і похитнути її позицію, та останнім часом, тільки побачивши її, Джеймі вже починав сердитися.
В душі він навіть радів, що поїде з Королівського Причалу. Не подобалося йому товариство підлесників і дурнів, які оточували Серсі. «Змаліла рада» — ось як їх називали на Блошиному Дні, якщо вірити Адаму Марбранду. А Кайберн... так, він урятував Джеймі життя, але ж він був кривавим лицедієм. «Від Кайберна віє секретами»,— застеріг Джеймі сестру. Серсі на це тільки розсміялася. «У нас усіх є секрети, брате»,— відповіла вона.
...Вона злягалася з Ланселем і з Озмундом Кетлблеком, а може, і зі Сновидою — від неї всього можна сподіватися...
Під стайнею Червоної фортеці на нього вже очікувало сорок лицарів і стільки само зброєносців. Половина з них належали до західняків, які присягали дому Ланістерів, решту складали колишні вороги, які перетворилися на непевних друзів. Сер Дермот Дощелісівський понесе Томенів штандарт, а Рудий Ронет Конінтон — білий прапор королівської Варти. Пейдж, Пайпер і Пеклдон розділять честь бути зброєносцями лорда-командувача. «Друзів тримай за спиною, а ворогів — у полі зору»,— колись порадив Самнер Крейкгол. Чи батько?
Ступак Джеймі був вогненно-гнідий, а дестрієр — розкішний сірий огир. Давно вже Джеймі не давав кличок своїм коням: забагато з них загинули в боях у нього на очах, а як давати їм клички, пережити це ще важче. Та коли малий Пайпер почав одного називати Гонором, а другого — Славком, Джеймі тільки розсміявся й прийняв такі клички. На Славкові збруя була малинова, в кольорах Ланістерів, а на Гонорі — біла, в кольорах королівської варти. Поки Джеймі всідався на ступака, Джосмин Пеклдон тримав його за повіддя. Зброєносець був худий як спис, довгорукий і довгоногий, з масним мишастим волоссям, з легеньким пушком на щоках. Плащ у нього теж був малиновий, але на сюрко красувалося десять фіолетових п'ятикутних зірок його власного дому, розкиданих на жовтому полі.
— Мілорде,— запитав хлопець,— ви вдягатимете нову руку?
— Вдягни, Джеймі,— переконував Кенос Кайський.— Помахай людям — буде їм що дітям розповідати.
— Не варто,— озвався Джеймі: він не збирався годувати натовп золотими брехнями. «Нехай бачать кикоть. Нехай бачать каліку».— Але ви, пане Кеносе, можете надолужити за мене. Помахайте обома руками, а можете ще й ногами, якщо схочете.
Стиснувши повіддя лівою рукою, він розвернув коня.
— Пейне,— гукнув він, поки всі шикувалися,— ви поїдете біля мене.
Сер Ілін Пейн, що приєднався до Джеймі, нагадував старця на святі. Кольчуга, стара й іржава, вдягнена була на брудну безрукавку з дубленої шкіри. Ні на вершникові, ні на коні не було гербів, а щит був такий порубаний і пом'ятий, що тепер і колишній його колір було важко вгадати. Сер Ілін, з його похмурим обличчям і запалими очима, був просто втіленням смерті... власне, багато років поспіль.
Але це в минулому. Сер Ілін Пейн став половиною заплати за те, що Джеймі, як гарний кишеньковий лорд-командувач, проковтнув наказ свого малолітнього короля. Другою половиною став сер Адам Марбранд. «Вони мені потрібні»,— заявив Джеймі сестрі, й Серсі вирішила не сваритися. «Мабуть, навіть радіє, що позбулася їх». Сер Адам змалечку був другом Джеймі, а без'язикий кат належав до батькових людей — якщо тут узагалі можна говорити про якусь належність. Якось Пейн, натоді капітан правициної варти, похвалився, що це лорд Тайвін править Сімома Королівствами, кажучи королю Ейрису, що і як робити. За це Ейрис Таргарієн втяв йому язика.
— Відчинити браму,— наказав Джеймі, й Дужий Вепр повторив громовитим голосом:
— ВІДЧИНИТИ БРАМУ!
Коли з Брудної брами виїжджав під барабани й скрипки Мейс Тайрел, на вулицях вишикувалися тисячі містян, щоб проводити його. До валки приєднувалися хлопчаки — марширували поряд з Тайреловими солдатами, високо задерши голову й тупаючи ногами, а їхні сестри з вікон посилали повітряні поцілунки.
Але не сьогодні. Лише кілька повій заклично гукнуло до валки і пиріжечник розхвалював свій товар. На Швецькому майдані двоє голодранців-горобців пристрасно промовляли перед кількома сотнями простолюду, закликаючи кару на голови безбожників і бісопоклонників. Перед валкою юрма