Бенкет круків - Джордж Мартін
— Аромат руж їм до шмиги, а от левів вони не люблять,— зауважив Джеймі.— Моїй сестрі варто звернути на це увагу.
Сер Ілін не відповів. «Ідеальний компаньйон для тривалої мандрівки. Ми приємно поспілкуємося».
Більша частина загону очікувала за мурами міста: сер Адам Марбранд з роз'їздом, сер Стефон Свіфт з обозом, священна сотня старого сера Боніфера Благочестивого, кінні лучники Сарсфілда, мейстер Гуліан з чотирма повними клітками круків, дві сотні важкої кінноти на чолі з сером Флементом Браксом. Не таке вже й велике військо, якщо по правді,— загалом менше тисячі вояків. Але в Річкорині менше за все потрібна чисельність. Замок уже оточила ціла армія Ланістерів і ще більше Фреїв; з останнім птахом прилетіла звістка, що обложникам уже нема що їсти. Бринден Таллі, перш ніж сховатися за мурами, вичистив навколишні лани.
Хоча що там уже було чистити! З того, що сам Джеймі бачив у приріччі, напрошувався висновок, що там уже не лишилося ані неспаленого поля, ані непограбованого міста, ані незґвалтованої дівчини. «А тепер люба сестра посилає мене довершити справу Ейморі Лорча та Грегора Клігана». Джеймі відчув гіркоту.
Біля Королівського Причалу на королівському гостинці було безпечно, наскільки це взагалі можливо в такі часи, однак Джеймі все одно послав Марбранда з роз'їздом на розвідку.
— У Лопотючому лісі Роб Старк заскочив мене зненацька,— пояснив він.— Такого більше не трапиться.
— Даю вам слово,— озвався Марбранд, який з явним полегшенням знову всівся в сідло, вбраний у димчастий плащ власного дому замість золотистої вовни міської варти.— Ми будь-якого ворога помітимо вже за дюжину льє.
Джеймі видав суворий наказ, що нікому не можна відділятися від валки без його дозволу. В іншому разі, знав він, юні знудьговані лордійчуки почнуть гасати полями, розганяючи худобу й товчучи посіви. Поблизу міста ще можна було побачити корів і коней, яблука на деревах і ягоди на кущах, у полях — ячмінь, овес і пізню пшеницю, на дорогах — запряжені кіньми й волами вози. А от трохи далі картина вже не буде такою райдужною.
Їдучи на чолі війська поряд з безмовним сером Іліном, Джеймі почувався майже задоволеним. Тепле сонечко пригрівало в спину, вітер куйовдив волосся, наче жіночі пальчики. Коли до нього вчвал підлетів Малий Лу Пайпер з повним шоломом ожини, Джеймі, з'ївши жменю, звелів хлопцю рештою поділитися з іншими зброєносцями й сером Іліном Пейном.
Здавалося, Пейнові їхати в мовчанці було так само комфортно, як в іржавій кольчузі й дубленій шкірі. Стукіт копит його мерина й торохтіння меча в піхвах — ось і всі звуки, які можна було від нього почути. Та хоча його побите віспою обличчя лишалося похмурим, а очі — холодними, мов крига на зимовому озері, Джеймі відчував, що Пейн задоволений поїздкою. «Я ж дав йому вибір,— нагадав собі він.— Пейн міг би відмовитися й залишитися виконавцем королівського правосуддя».
Призначення сера Іліна було весільним подарунком Роберта Баратеона батькові нареченої — синекура як компенсація за втрачений на службі Ланістерам язик. З нього вийшов чудовий кат. Він не зіпсував жодної страти й рідко коли змушений був робити другий удар. А в його мовчанні було щось таке, що навіювало жах. Рідко коли зустрінеш виконавця королівського правосуддя, який був би настільки на своєму місці.
Коли Джеймі вирішив узяти його з собою, він відшукав помешкання сера Іліна в кінці Зрадницького проходу. Верхній поверх приземкуватої півкруглої вежі розділили на камери для в'язнів, які потребували певного комфорту,— для бранців-лицарів та лордійчуків, які очікували на викуп чи обмін. Вхід у підземелля був з першого поверху, за двома дверима: перші були ковані, а другі — з сірого потрісканого дерева. Між верхнім поверхом і підземеллям розташувалися помешкання старшого тюремника, лорда-сповідника і виконавця королівського правосуддя. Останній був катом, але за традицією він був заодно й відповідальним за підземелля та начальником над тими, хто їх утримував.
А от на таку посаду сер Ілін Пейн геть не годився. Оскільки не вмів він ні читати, ні писати, ні розмовляти, сер Ілін передав керівництво підземеллями своїм підлеглим — які вже вони були. Королівство не мало лорда-сповідника з часів другого Дейрона, а останній старший тюремник колись був мануфактурником, який за Робертового правління купив собі посаду в Мізинчика. Без сумніву, декілька років він мав з неї неабиякий зиск, аж поки не зробив помилку — змовився з іншими заможними дурнями віддати Залізний трон Станісу. Назвалися вони «оленерогими», отож Джоф, перш ніж вистрелити ними з міських мурів, поприбивав їм до голови роги. Довелося горбатому Реніферу Лонгвотерзу, старшому тюремнику, який довго й нудно всіх переконував, що в ньому є «дрібка дракона», відмикати для Джеймі двері підземелля й вести його вузькими сходами всередині стін у помешкання, а якому Ілін Пейн проживав уже п'ятнадцять років.
Усередині смерділо зіпсованими харчами, а в очереті на підлозі було повно паразитів. Заходячи, Джеймі мало не наступив на пацюка. Великий меч Пейна лежав на двоногому столі, а поряд — точильний камінь і масна ганчірка. Криця мала вигляд бездоганний, у слабенькому світлі блакитно зблискували краї, зате на підлозі горами валявся брудний одяг, а розкидані повсюди деталі обладунків поруділи від іржі. Побитих винних глечиків і не полічити. «Нічого його не цікавить, крім душогубства»,— подумав Джеймі, в той час як сер Ілін вийшов зі спальні, звідки смерділо переповненим нічним горщиком.
«Його світлість доручив мені відвоювати приріччя,— заговорив Джеймі.— Я б узяв вас із собою... якщо ви згодні покинути оце все».
У відповідь він отримав мовчання й довгий незмигний погляд. Та коли вже Джеймі збирався розвернутися й піти геть, Пейн кивнув. «І ось він їде зі мною,— Джеймі глянув на свого супутника.— Мабуть, ми з ним обидва ще не зовсім безнадійні».
На ніч стали табором біля підніжжя замку Гейфордів, збудованого на верхівці пагорба. Коли закотилося сонце, попід пагорбом, на березі струмка, виросла сотня наметів. Джеймі сам виставив чати. Він не очікував неприємностей так близько від міста, однак дядько Стафорд теж он вважав, що на Волоброді він у безпеці. Тому ліпше не ризикувати.
Коли з замку принесли запрошення повечеряти з каштеляном леді Гейфорд, Джеймі узяв із собою сера Іліна, а також сера Адама Марбранда, сера Боніфера Гасті, Рудого Ронета Конінтона та ще дюжину лицарів і лордійчуків.
— Мабуть, уже час вдягати руку,— мовив він до Пека перед виходом.
Хлопчина миттю приніс її. Долоня, викувана з золота, була
