Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Виблискувала сталь, клацали кігті, плескали крила. Ці два гара виявилися більшими, ніж той, якого вбив Річард, швидше за все дійсно самці.

Гари відступили, і лезо пронизало повітря, зате один з них відпустив малюка. Він ковзнув до тіла матері і перелякано зарився в хутро. Гари намагалися оточити Річарда, розмахуючи пазуристими лапами, а той відчайдушно обертав мечем, намагаючись утримати їх на відстані. Один з гарів знову потягнувся за малюком, але Річард підхопив дитинча вільною рукою і відступив на кілька кроків.

Гари тут же накинулися на тушу родича. Дитинча з плачем простягнув лапки до мами і заплескала крилами, намагаючись звільнитися.

Річард оцінив обстановку. До тих пір, поки мертвий гар тут, дитинча його не залишить, але у нього більше шансів вижити, якщо ніщо не буде прив'язувати його до цього місця. Маленький гар був легше, ніж можна було припустити, виходячи з того, що ростом він був по пояс людині.

Річард зробив спробу відігнати гарів, але ті були дуже голодні, щоб відступити, і лише огризнулися. Вони билися між собою, роздираючи кігтями тушу. Річард змахнув мечем, і в цей момент дитинча таки вирвалося і з криком рвонулося вперед. Але все вже було скінчено. Роздерши тушу на дві частини, гари злетіли в повітря, кожен зі своєю половиною. Ще мить — і вони зникли з очей.

Малюк зупинився там, де тільки що лежало тіло його матері, і безпорадно втупився в темне нічне небо. Річард, важко дихаючи, прибрав меч у піхви і сів на кам'яний виступ. Йому треба було перепочити. Він закрив обличчя долонями. По щоках котилися сльози. Схоже, він зовсім втратив розум. Що, скажіть на милість, він робить! Ризикувати життям через дрібниці. Втім, ні, не через дрібниці…

Річард підняв голову. Маленький гар стояв в калюжі крові на тому місці, де щойно була його мама. Крила його опустилися, він весь якось згорбився, маленькі вуха з пензликами сумно обвисли. Великі зелені очі дивилися на Річарда.

— Прости, малюк, — прошепотів Річард.

Дитинча нерішуче ступило до нього. Його мордочка була мокрою від сліз, так само як і лице Річарда. Він зробив ще один маленький нетвердий крок. Річард простягнув до нього руки. Мить гар дивився на нього, а потім з жалібним криком кинувся вперед і, вчепившись в одяг Річарда тонкими лапками, обхопив крилами його плечі. Річард міцно притиснув звіря до себе і, ніжно погладжуючи жорстку шерсть, зашепотів слова розради. Вперше він бачив живу істоту в такому горі, істоту, яка настільки потребувала втіхи, що готова була прийняти його навіть від того, хто став причиною цього горя. А може, він впізнав в Річарді того, хто врятував його від двох великих і голодних чудовиськ? Можливо, опинившись перед вибором, маленький гар волів бачити в людині рятівника, а не вбивцю своєї матері? А можливо, остання подія просто витіснила з його пам'яті всі попередні.

Маленький гар був схожий на волохатий мішечок з кістками. Судячи з усього, він був на межі голодної смерті. Річард чув, як у нього бурчить в животі.

Від звіра виходив слабкий мускусний запах, не надто приємний, але й не відштовхуючий. Річард продовжував шепотіти щось ласкаве, і поступово схліпування стали рідше. Коли нарешті дитинча, видавши протяжне зітхання, затихло, Річард встав, але гострі кігтики чіпко обхопили його ногу. Маленький rap підняв голову і подивився Річарду в очі. Він пошкодував, що у нього немає з собою їжі, щоб нагодувати малюка.

— Я повинен йти, — сказав Річард, відчіплюючи від штанів малюсінькі кігтики. Ці двоє більше не повернуться. Спробуй спіймати якогось кролика.

Тепер тобі доведеться самому про себе дбати. Ну, йди ж.

Гар покліпав у відповідь і, повільно розправивши крила, потягнувся і позіхнув.

Річард повернувся і пішов геть. Через кілька кроків він озирнувся: гар шкандибав слідом. Річард зупинився.

— Тобі зі мною не можна! — Він махнув у бік. — Іди. Іди своєю дорогою. — Річард ступив вперед. Гар, як на невидимій прив'язі, рушив за ним. — Іди! Я тебе не візьму! Забирайся!

Крила дитинча знову опустилися. Під поглядом Річарда він повільно став задкувати назад. Річард повернувся і пішов, а гар залишився стояти на місці.

Річард повинен був встигнути поховати жінку і повернутися до багаття, перш ніж сестра Верна надумає застосувати силу нашийника. Він зовсім не бажав їй давати привід для таких експериментів. Скоро у неї і без того їх буде достатньо. Він озирнувся, щоб переконатися, що гар не йде слідом.

Дитинча ніде не було видно.

Тіло лежало там, де Річард його залишив. Криваві мухи над ним не кружляли. Тепер потрібно було знайти або ділянка відносно м'якою грунту, або досить глибоку й вузьку розколину. Сестра Верна цілком однозначно висловилася щодо того, що тіло повинне бути заховане якнайкраще.

Поки Річард оглядався в пошуках відповідного місця, почувся шелест крил, і поруч з тілом на землю шмякнулся маленький гар. Дитинча склав крила і віддано дивилося на Річарда своїми зеленими очиськами. Річард пробурмотів прокляття і спробував його прогнати, але гар не рушив з місця.

— Ти не можеш іти зі мною! Забирайся! Гар підібрався до нього і знову вчепився в ногу. І що ж робити? Не можна ж, справді, взяти з собою дитинча гара?

— А де твої мухи? У тебе навіть власних кривавих мух немає! Як же ти будеш годуватися? — Річард скрушно похитав головою. — Втім, це мене не стосується.

Гар потерся мордою про його ноги і утробно загарчав, оголивши невеликі, але дуже гострі ікла. Річард озирнувся. Гар явно гарчав на мертве тіло.

Річард зі стогоном заплющив очі. Малюк хоче їсти. Якщо поховати тіло, він все одно до нього добереться.

Річард дивився, як гар бочком підбирається до трупа. Гарчання ставало все нижче. Річарду в голову прийшла думка, від якої його ледь не знудило.

Сестра Верна веліла позбутися тіла. Ніхто не повинен дізнатися, від чого померла ця жінка,