Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Йому здалося, що зліва майнув зелений вогник. Такий відтінок зеленого Зедд бачив тільки в одному місці: на кордоні. На кордоні Підземного світу.

Це неможливо, подумав він. Копита коня вибивали швидку дріб.

— Еді! У тебе є якась річ, яку скрін здатний відчувати?

— Наприклад?

— Звідки я знаю! Все, що завгодно! Він щось відчуває. Щось пов'язане з Підземним світом.

— У мене нічого немає. Він напевно знайшов нас по кістках в моєму домі.

— Але ж саме вони приховували тебе стільки років! Зліва промайнув ще один спалах. На цей раз помилитися було не можна. Потім — справа. І знову зліва.

— Зедд! Схоже, скрін викликає Підземний світ. Він хоче загнати нас туди!

«Кістки!»

— Хіба він на це здатний?

— Так, — слабким голосом відповіла Еді.

— Прокляття! — Пробурмотів Зедд в летячий назустріч вітер.

Між деревами замиготів цілий ланцюжок зелених вогнів. Вони наближалися.

Треба негайно щось придумати, інакше — смерть.

«Думай!»

Раптово зелені вогники злилися в дві світні стіни по обидва боки від стежки. Почувся глухий удар. Кінь мчав по вузькому коридору, стінки якого поступово зближувалися.

Кістки.

Кістки скріна.

— Еді! Дай намисто, яке у тебе на шиї!

Зелені стіни невідворотно змикалися. Часу немає.

Це єдиний шанс.

Еді зняла з себе намисто і знову вчепилася в Зедда.

Рука її була слизькою від крові. Зедд рвонув з шиї своє намисто і взяв обидва в одну руку.

— Якщо це не спрацює, прощай, Еді. Мені завжди було приємно перебувати в твоєму суспільстві!

— Що ти збираєшся робити?

— Тримайся міцніше!

Стіни стикалися. Зедд нахилився вперед і послав коню уявну команду. Той різко зупинився і, розпушити землю копитами, відскочив в бік. До кордону Підземного світу залишалися лічені кроки.

Зедд розмахнувся і шпурнув обидва намиста, в кожному з яких була кісточка скріна, прямо в зелене мерехтіння.

Скрін проскочив мимо. Не зупиняючись, він кинувся слідом за намистами прямо в Підземний світ. Блиснув спалах, пролунав тріск, і скрін зник, а з нім і зелене сяйво. Ліс потемнів. Насталу тишу порушувало лише хрипке дихання людей.

Еді стомлено уткнулась Зедду в спину.

— Ти бути правий, старий. Твоє життя — суцільна низка відчайдушних вчинків.

Зедд погладив її по коліну і зістрибнув з коня. Бідна тварина ледь трималося на ногах. Зедд вдихнув в змученого коня ще трохи сил і подумки передав йому свою подяку. Притулившись щокою до кінської морди, він закрив очі і постояв так, відпочиваючи. Потім Зедд повернувся до Еді.

Завдана скріном рана все ще кровоточила. На широкій спині коня чаклунка здавалася зовсім крихітною. Опущені плечі і поникла голова тільки підсилювали це враження. Вона навіть не поворухнулася, коли Зедд почав оглядати рану.

— Я бути повною дурепою, — прошепотіла чаклунка. — Поки я думала, що ховалася під носом у Володаря, він ховався під носом у мене. Всі ці роки.

— Втішся тим, що він все одно не отримав з цього ніякої вигоди. Його зусилля пропали даремно. А тепер постарайся не рухатися. Я займуся твоєю раною.

— У нас немає часу. Ми повинні повертатися. Мені треба забрати кістки.

— Я сказав, постарайся не рухатися.

— Нам потрібно поспішати. Зедд сердито нахмурився.

— Як тільки я закінчу, ми одразу вирушимо в дорогу. Але кінь втомився і здатний йти тільки кроком. Я піду пішки, а ти залишайся в сідлі. А тепер сиди спокійно, інакше ми пробудемо тут всю ніч.

До будиночка вони дісталися тільки перед світанком. Це було сумне видовище.

Скрін розвалив його буквально на колоди. Мужньо, не звертаючи уваги на руйнування, Еді почала ритися в уламках, крок за кроком пробираючись туди, де вони в останній раз бачили круглий талісман, зроблений з кістки скріна.

Зедд вивчав сліди навколо будинку, коли Еді покликала його.

— Іди сюди і допоможи мені знайти ту круглу кістку, чарівник!

— Не думаю, що тобі вдасться її знайти, — відгукнувся Зедд, переступаючи через колоду.

Еді відкинула в сторону зламану дошку.

— Вона десь тут. — Чаклунка зупинилася і озирнулася через плече. Що ти сказав? Чому мені не вдасться її знайти?

— Тут хтось побував.

Еді обвела поглядом руїни.

— Ти впевнений?

— Я бачив сліди. — Зедд показав рукою. — І ці сліди — не наші.

Еді впустила кістки, які зібрала по дорозі.

— Чиї?

Зедд сперся рукою об зламану балку.

— Поняття не маю. Сліди належать жінці, це все, що я можу сказати.

Думаю, вона забрала талісман.

Еді почала запекло ритися в уламках, але скоро залишила це заняття.

— Ти маєш рацію, старий. Талісман зник. — Вона завмерла, немов до чогось прислухаючись. — Прокляті, — прошипіла вона нарешті. — Ти рано сказав, що зусилля Володаря були марні.

— Боюся, що так. — Зедд витер об одяг забруднену долоню. — Мабуть, краще забратися звідси якнайшвидше. І подалі.

Еді нахилилася до нього і тихо, але твердо сказала:

— Зедд, ми повинні знайти цю кістку. Це може бути дуже важливо для завіси.

— Вона замела сліди за допомогою магії. У мене немає ні найменшого уявлення, куди могла податися ця жінка. Я бачив тільки один відбиток ноги.

Треба йти: Володар, безумовно, передбачив, що ми захочемо повернутися.

Я теж скористаюся магією, щоб замести наші сліди. Ніхто не повинен знати, куди ми підемо.