Меч і хрест - Лада Лузіна
«Архангел Гавриїл. Михайлів», – подумала вона. І побігла. Дарина вже тягнула безтямну Катю, що, здається, знову стала Катею, до виходу – її ноги підкошувалися, вона розлючено мотала головою. Марійка зупинилася, намагаючись знайти очима свій рюкзак, і, мимоволі вглядівшись востаннє у величезні очі Мадонни-Демона, побачила в них скорботу.
«Ти ні в чому не винна, Еміліє! Тобі не можна тут…».
Розсипалась ущент шибка, боляче вжаливши уламком Марійчину щоку.
«Та чорт із ним, із рюкзаком!»
Проклятий Чорт вищав, як проклятий, гасаючи по проклятій церкві.
– Марійко!
«Михайло…»
– Марійко, біжи!!!
Чорт на фресці біля дверей зламався й упустив пазуристу лапу та, впавши на підлогу, таки дотягся нею до руки праведника, що вже обвалилася…
Збожеволівши, Марійка кинулася до візантійського іконостасу, намагаючись врятувати Михайлову мадонну.
Дарина закричала.
І затихла – кричати стало неможливо від щільної духоти, що лізла в рот нудотною ганчіркою, вирвавшись із тріщин, які ширшали в підлозі із швидкістю газової бомби, що розірвалася.
«Михайле, пробач. Я не змогла… Пробач…»
Тяжко плачучи, Ковальова побігла до дверей, волочучи по підлозі важезний меч і морщачись, аби не дихати. Двері відчайдушно кликали її, відчиняючи стулки, голосом Дарини. І вже стоячи в них, Марійка побачила, як середньовічний ангел Апокаліпсису згорнув бліде й беззоряне небо в сувій… І впав додолу разом зі стіною.
Розділ двадцять шостий,у якому все горить синім полум’ям
«Я наливаю каву в чашку з мейсенської порцеляни і слухаю звучання дзвонів Андріївської церкви».
Андрій Курков. «Остання любов президента»Марійка вивалилася на двір, судорожно ловлячи ротом повітря, і помчала через клумбу до моріжка біля огорожі.
– Марійко, швидше! Що ти там?
Вивалюючись із вікон і дверей, за ними повз чорний і ватний дим.
– Що зі мною? – лепетала Катя. – Де ми? Що тут? Пожежа?
– Як ти здогадалася про ланцюг? – навіщось спитала Марійка, хоча це питання її вже абсолютно не цікавило.
– Ну, я подумала, якщо вона ввійшла, коли його зняли, то якщо навпаки – одягнути… Ой, мамочко!
Дарина очманіло витріщила очі.
Бетонні плити біля входу до церкви почали підскакувати в повітря, як літаючі риби. Зробивши кульбіт у повітрі, одна з них розкололася натроє. Друга полетіла в їхній бік. Із-під їх ніг йшла біла пара.
– Усе. Їм кінець, – видихнула Дарина.
– Кому?
– Сатаністам. Вони в печерах.
– Так треба…
– Пізно.
– Пожежників! – заволала Катя. – Викликати пожежників! Що це?!
– Вогняний Змій, – вимовила Марійка тремтячою щелепою.
– Так це що, правда про динозавра? – спитала Чуб, витріщаючись на церкву, чиї білі стіни були ледь видимими в дірах чорного диму. – Хочеш сказати, що зараз звідти виповзе вогнедишний др-рр-рак-к-к-кон?
Її зуби заїло.
Марійка інстинктивно відскочила і остовпіла, а вслід за нею остовпіла й Катя.
Дим змінився червоним вогнем, вогонь жарко обійняв білу церкву і, запаливши крони сусідніх дерев, за секунду досяг п’яти зелених куполів і полетів у небо довгими й загостреними, стрімкими стрілами полум’я. А у дверному отворі з’явилася виткана з пожежі жіноча постать і повільно рушила до них.
– Що ж ви стоїте, чому не вбиваєте його? – засміялася Килина.
– Убити вогонь? – хлипнула Марійка. – Як? – Її спина вперлася в кам’яну стіну. Жінка з обличчям вогняного врубелівського Демона йшла до них. Її стопи підпалювали траву…
– До виходу! Прорвемося! – Чуб грубо ткнула Катю в спину. І встромившись у Марійчин рукав, потягла її за собою, – та вперто волокла за собою меч Добрині, що виявився абсолютно бездарним.
Килина сміялася.
Нестримно.
Нескінченно.
І вогонь, мовби його підганяв її сміх, вихопився у небо з новою силою і підпалив його.
Неба не стало.
Величезне шатро полум’я напнулося над ними, як вітрила, що лопотять, полощуться на вітрі. Відразу стало нестерпно спекотно, але піт, що вмить обліпив їх тіла, був липко-холодним від страху.
– Ось мітла. Та кинь ти цю залізяку!
– Ні!
Килина відвернулася від них, широко розкривши полум’яні обійми вогню.
– Увійди в мене, чоловіче мій! – гучно простогнала вона. – Стань мною, і я стану тобою! Силі не треба тіла, як не треба тіла бурі! Пожежі! Землетрусу… Земля, яку відняли у тебе, сьогодні знову стане твоєю!
І вогонь почув її!
Він здригнувся і кинувся до неї, накривши її собою, – тонка постать злилася з велетенським полум’ям, полум’я злетіло нескінченним стовпом, байдуже облишивши обгризену почорнілу церкву і обвуглені дерева. З лікарняних корпусів вибігали перелякані люди. Кирилівська гора заволала раптом одним оглушливим страхом…
Трійця застигла за огорожею – Марійка з безкінечним запитанням усередині опритомніла з небуття в чорно-червоному пеклі Катя й Дарина, що вже вчепилася в дорогоцінну мітлу, що підтвердила свою життєву важливість, – не в змозі відірвати погляд від палаючого небокраю, заворожливо страшного і прекрасного.
І в них на очах безформне золото-чорне полум’я, що клубочилось і здавалося безкрайнім, набуло країв і форми. Двоє титанічних крил. Довгий сяючий хвіст. І п’ять велетенських зміїстих голів…
Вогонь-дракон змахнув гігантськими крилами і полетів на південний схід.
– Боже! Я дезодорант забула! – завила Чуб.
І Катя з Марійкою баранкувато втупилися в неї, намагаючись повірити в реальність цієї нелогічної репліки і ще більш нелогічного відчаю в круглих очах Дарини.
– Із тирлич-травою! – лопнула Дарина, дивлячись на їхні видовжені обличчя. – Все! Ми не злетимо! Він
