Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні
Тієї ж миті з-за дерев вискочили ще два невеличкі загони повстанців під керівництвом Мартланда й Улхарта.
Ворожі солдати помітили їх аж тепер. Вони намагались швиденько, бодай наосліп, намацати свою зброю, безладно шикувалися в шеренги, щоб спробувати відбити цей геть несподіваний напад.
Коли Сніговій наблизився до обозу, Роран навіть не став його зупиняти. Навпаки, він пришпорив жеребця й, звівшись у стременах на повен зріст, перестрибнув разом із ним через два вози. Під час приземлення зуби вершника клацнули так, що в нього аж у голові замакітрилось, а Сніговій вибив своїми копитами стільки землі, що засипав нею одне з найближчих вогнищ.
Решта Роранового загону й собі поспішила перестрибнути через вози, тож Міцний Молот, знаючи, що його надійно прикриватимуть зі спини, зосередився на ворогах, які були попереду. Спрямувавши Сніговія на одного з воїнів, Роран спочатку зламав йому носа ударом ноги, а потім добив бідолаху молотом. Наступної миті йому вже самому довелось відбиватися відразу від кількох ворожих мечів.
Ліворуч від них, бряцнувши зброєю та обладунками, звивисту лінію возів перескочили загони Мартланда й Улхарта. Один із їхніх коней, на льоту поранений ворожим списом, відчайдушно заіржав і полетів шкереберть на землю, накривши собою свого вершника.
Міцний Молот заблокував удар одного із солдатів, а потім сам ударив його по руці, розтрощивши йому кістки. Не вагаючись, воїн завдав своєму супротивникові другого удару, цього разу вже в груди, й почув останнє в житті хриплувате зітхання бідолахи.
Потому Роран крутонувся в сідлі, шукаючи наступного супротивника. Його м'язи ходили ходором від шаленої напруги, а все довкруги здавалось таким чітким, ніби було вигравіруване на склі. Сам юнак почував себе так, неначе був невидимий і невразливий для ворожої зброї. Якийсь час його не покидало відчуття, що ріка часу стала текти повільніше, адже спантеличений метелик, який пролітав повз нього, змахував своїми крильцями зовсім повільно, ніби під ними було не повітря, а мед.
За мить чиїсь дужі руки схопили Міцного Молота за кольчугу й скинули його зі Сніговія на землю. Падаючи, Роран боляче вдарився спиною. Йому перехопило подих і потемніло в очах. Прийшовши до тями, він із жахом усвідомив, що той солдат, на якого він напав першим, сидить у нього на грудях і намагається його задушити.
Солдат закривав собою магічне світло, яке Карн створив у небесах, тож навколо його голови утворився ореол білого сяйва, через який на ворожому обличчі було видно одні лиш вишкірені зуби.
Наступної миті супротивник іще дужче стис пальці навколо Роранового горла, не лишивши йому жодних шансів на те, щоб зробити бодай ковток повітря. Юнак потягнувся за молотом, але того не було поруч. Йому вже здалося, що це і є його смерть, але несподівано він відчув таке бажання жити, що відчайдушно крутнувся, вихопив із-за пояса кинджал і з усього розмаху, пробивши кольчугу, увігнав його солдатові в груди по самісіньке руків'я. Для будь-якого іншого чоловіка цей удар був би смертельний, проте воїн навіть не ворухнувся, а з його горлянки долинув жахливий регіт. Такий жахливий, що в Роранових жилах ледь не застигла кров. Він миттю пригадав, що вже чув його раніше, коли спостерігав із табору за битвою повстанців із солдатами Галбаторікса, які не відчували болю. Аж тепер йому стало зрозуміло, чому ворожий обоз так недбало вибирав місце для своєї стоянки. «Адже їм байдуже, потраплять вони в пастку чи ні… Ми ж бо не можемо завдати їм жодної шкоди», — з жахом усвідомив він.
Міцному Молоту потемніло в очах. Відчуваючи, що ось-ось знепритомніє, він вихопив кинджал із грудей солдата й увігнав його ворогу під пахву, кілька разів прокрутивши лезо. По його руці миттю побігла липка гаряча кров, проте солдат, здавалося, навіть не помітив цього. Щоб добити Рорана, він кілька разів ударив його лобом в обличчя, і світ довкола юнака вибухнув безліччю кольорових плям. Зібравши докупи останні сили, Роран відчайдушно вдарив ворога туди, де мало бути його обличчя, й відчув, як кинджал увійшов у м'яку плоть. Після наступного удару зброя стукнула об кістку, проте вже за мить провалилась уперед — Роран простромив супротивникові мізки.
Пальці навколо Роранової шиї розтислися. Нерухомо полежавши кілька секунд, юнак скинув із себе тіло. Спочатку він жадібно хапав ротом повітря, а потім сяк-так звівся на ноги. Ворог лежав розпростерши руки. З його лівої ніздрі стирчав кинджал.
— Бийте в голову! — загукав Роран, незважаючи на те, що в нього ще й досі переймало подих. — У голову!
Юнак вирішив не торкатися кинджала й схопив із витоптаної землі свій молот. Узявши про всяк випадок ще й спис, він перестрибнув бездиханне тіло ворога й кинувся в той бік, де Халмар, який теж опинився на землі, намагався відбитися водночас від трьох воїнів.
Перш ніж вороги встигли його помітити, Роран убив двох солдатів потужними ударами молота, розтрощивши їхні шоломи так легко, ніби це були курячі яйця. Третього він залишив Халмарові, а сам натомість почав шукати собі нову жертву. Один із ворогів сидів, зіпершись спиною на колесо воза, й намагався напнути тятиву лука.
Роран порішив його, поціливши бідоласі списом прямісінько в око. Коли він витягав списа назад, на ньому лишилися сірі шматки мозку.
Тоді Роранові спала на думку добра ідея. Він кинув списа в найближчого ворога, який бігав довкола вогнища, засунув молот собі за пояс, притулився спиною до воза й став стріляти в солдатів із лука. Він намагався вразити їх влучним пострілом або в обличчя, або ж у шию, розраховуючи на те, що навіть тоді, коли вони не помруть, то неодмінно мають спливти кров'ю до кінця бою.
Схоже було на те, що повстанці, які відчували свою перевагу на початку бою, тепер були в сум'ятті. Вони розсипались поміж возами — лиш декому пощастило лишитись на конях, а більшість були на ногах. Роран на власні очі бачив, як п'ятеро з його товаришів розпрощалися з життям, гадаючи, що забили своїх ворогів на смерть. Юнакові було важко сказати, скільки ворожих солдатів залишилося живими, проте він бачив, що їх ще й досі більше, ніж варденів, яких було близько двох з половиною десятків. Невдовзі Міцний Молот став шукати очима свого Сніговія й побачив, що той утік аж під
