Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні

Коли вони вибиралися із кам'яного лісу, Орик, як і перше, ішов попереду, показуючи Вершникові шлях, бо пелена туману знову стала густішою.

Повернувшись до воїнів Орика, вони стали спускатися з гори Тардур. Невдовзі мандрівники опинилися на самісінькому дні долини й попрямували до виходу з неї. Урешті-решт гноми привели Ерагона до тунелю, вхід якого було так ретельно замасковано камінням, що сам Вершник ніколи в житті не здогадався б про його існування.

Востаннє глянувши на сонячне світло й глибоко вдихнувши холодне гірське повітря, юнак пірнув у темряву підземелля. Прямий, ніби стріла, тунель був у вісім футів завширшки й у шість футів заввишки, тож Ерагонові, як і в інших тунелях гномів, де він уже мав нагоду побувати, доводилось пересуватися ледь не рачки. Озирнувшись через плече, Вершник побачив, як гном Фарр одним помахом руки змусив закритися величезну гранітну плиту, що служила тунелю за двері. Потому вся їхня компанія поринула в темряву, хоч уже за мить гноми подіставали із сідельних торб свої різнокольорові магічні світильники. Один із них Орин подав Ерагонові.

Коли загін рушив уперед, поні сповнили тунель лунким вицокуванням своїх підков, яке нагадувало обурені крики якихось невидимих примар. Вершник скривився, розуміючи, що йому доведеться слухати цей шарварок, аж доки вони не дістануться Фартхен Дура, який був за багато миль звідси. Потому юнак іще дужче згорбився, затягнув ремені своєї торбинки й став мріяти про те, як би добре було зараз політати під хмарами на Сапфірі.

НЕБІЖЧИК, ЩО СМІЄТЬСЯ

Роран припав до землі, ледь помітно розсунув вербове гілля й став пильно вивчати ворожий табір — довкола трьох вогнищ безтурботно вечеряло п'ять десятків солдатів і погоничів возів. Сутінки швидко спадали на широкий, порослий густою травою берег безіменної річки. Навколо багать стояли вози, в яких були припаси для війська Галбаторікса. Випряжені бики, збившись докупи, стривожено поглядали кудись далеко, за межі табору, так, ніби боялись настання темряви. Ярдів за двадцять униз по річці височів чималий крутий пагорб, тож напасти з того боку було неможливо, не кажучи вже про те, щоб туди відступати.

«Чим же вони думали?» — нетямився від подиву Роран. З одного боку, загін вчинив правильно, обравши для табору місцину, в якій було зручно захищатися, проте з іншого — вони відрізали собі один із найважливіших шляхів до відступу.

Адже Роранові й повстанцям на чолі з графом Мартландом було нічого не варто вискочити зараз із кущів, загнати ворога в глухий кут поміж пагорбом і річкою та миттю всіх порішити.

Отож Міцний Молот іще й досі не йняв віри, що досвідчені воїни могли припуститися такої дитячої помилки.

«Може, вони з міста, — подумав був він, — або й просто якісь пришелепуваті бевдзі… Але як же їм тоді доручили таке важливе завдання?»

— Ти не помітив якихось пасток? — спитав він у Карна, що разом із Халмаром та ще двома воїнами причаївся в нього за спиною.

Після першої битви до загону Мартланда приєдналось іще чотири лучники, аби замінити поранених і вбитих воїнів. Правду кажучи, юнак не плекав якихось дружніх почуттів до когось із повстанців, проте став відчувати, що весь цей загін — його сім'я, сім'я, якій він може довірити своє життя, так само, як кожен інший воїн загону може довірити своє життя йому.

— Та наче нічого такого, на що можна було б звернути увагу, — пробурчав Карн. — Але все ж таки…

— А вони могли вигадати нові закляття, які ти не можеш розпізнати? З ними є чарівник?

— Важко сказати напевне, але навряд чи…

Роран відсунув іще кілька вербових гілочок, аби краще вивчити розташування возів.

— Щось мені все Не не подобається, — нарешті сказав він. — Якщо з попереднім обозом був чарівник, то чому його немає із цим?

— Чарівників менше, ніж ти можеш собі думати.

— Угу, — Роран почухав бороду, ще й досі не розуміючи, чому обоз аж так недбало поставився до своєї безпеки.

«А раптом вони намагаються спровокувати напад? — подумав Міцний Молот. — Зовні може здаватися, що вони геть до нього не готові, а насправді все може бути зовсім інакше. Проте яку пастку вони нам приготували? Адже на тридцять ліг навкруги немає нікого, а Мертага й Торнака востаннє бачили на півночі, коли ті летіли до Фейнстра».

— Надішли сигнал, — наказав він. — Але попередь Мартланда, що мене дуже непокоїть те, як вони розбили табір. Одне з двох: або це збіговисько повних недоумків, або ж у них є якийсь захист, про який ми навіть не підозрюємо, — магія чи ще якісь гірші витребеньки їхнього триклятого Галбаторікса.

На якийсь час запанувала тиша.

— Я повідомив, — відрапортував потому Карн. — Мартланд каже, що його це теж неабияк здивувало, проте він усе ж таки хоче випробувати долю. Не ховатися ж нам, підібгавши хвости, під спідницею в Насуади.

Роран роздратовано сплюнув, подав знак, і солдати поповзли за ним у той бік, де вони залишили коней. Звівшись на ноги, Міцний Молот спритно застрибнув у сідло Сніговія.

— Агов, тихіше, хлопче, — прошепотів він, поплескавши Сніговія по шиї, коли той спробував стати дибки. У тьмяному світлі грива та шкура його скакуна видавались сріблястими. Правду кажучи, юнак уже не вперше ловив себе на думці, що було б дуже некепсько, аби його кінь мав не такий примітний колір, скажімо, був гнідий або ж вороний.

Знявши із сідла щит, Роран вдяг його на ліву руку й різким рухом витяг із-за пояса молот.

Потому юнак ковтнув слину й, відчувши в руці приємну знайому вагу, міцніше стиснув руків'я своєї вірної зброї.

Коли п'ятеро воїнів були готові до бою, Карн звів угору вказівний палець, заплющив очі, а його губи заворушилися так, ніби він розмовляв сам із собою. Аж раптом поруч із ним засюрчав цвіркун. Немовби розбуджений ним, Карн розплющив очі й мовив:

— У жодному разі не зводьте очей угору, аж доки вони не призвичаяться. І боронь вас боже під час бою дивитись у небо, — потому він став швиденько промовляти слова прадавньої мови.

Коли з небес полинуло чисте біле сяйво, таке ж яскраве, як сонячне, Роран прикрився щитом і неспокійно засовався в сідлі. Сяйво линуло звідкись із-понад табору, тож юнакові жах як кортіло глянути, де його джерело, проте бажання врятувати свій зір було куди сильніше.

Вигукнувши бойовий клич і пришпоривши Сніговія, Роран схилився до його шиї й стрімголов помчав уперед. По обидва боки від нього, тримаючи