Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні
Крокуючи залою, Вершник чемно кивнув Скегові, худому й височенькому як на свою расу, гномові, що стояв на помості й замислено розглядав Зоряний Сапфір. Той належав до Дургрімст Гедтралл, тож Ерагон уже не раз зустрічав його раніше. Саме йому король Ротгар довірив відновлення найбільшої коштовності раси.
Скег привітно посміхнувся юнакові у відповідь і махнув рукою, припрошуючи його зійти на поміст. Коли Ерагон опинився на грубих дошках, в очі йому вдарило безліч тонких і гострих, ніби голки, промінчиків, які відбивали скалки Зоряного Сапфіра. Його верхівка нагадала Вершникові річку Анору наприкінці зими, коли її крига безліч разів танула й розмерзалася, вкриваючись тисячами тріщинок і будучи надто небезпечною, аби по ній вільно ходити. От тільки сапфір, на відміну від криги, спалахував рожевим та оранжевим кольорами.
— Як просувається робота? — поцікавився Ерагон.
У відповідь Скег тільки знизав плечима й змахнув у повітрі руками, ніби метелик крилами.
— Потроху, Арджетламе. Адже тут не можна поспішати.
— Як би там не було, а мені здається, що ви просуваєтесь неабияк швидко.
Гном постукав своїм кістлявим пальцем собі по носу й, скрушно зітхнувши, мовив:
— Верхівку Ісідар Мітрім, яка зараз перебуває внизу, Арія розбила на великі шматки… Їх було легко скласти докупи. Проте… його нижню частину, яка наразі згори… — Скег похитав головою, і його зморшкувате обличчя набуло сумного виразу: — Сила удару була такою, що всі шматочки спочатку вдарились об підлогу, а потім розлетілися на найдрібніші скалочки, засипавши Арію, тебе, Сапфіру й Тінь… Пелюстки троянди розбились на крихітні шматочки. А сама троянда, Арджетламе… вона є ключем до каменя. Це була найскладніша й найкрасивіша частина Ісідар Мітрім. Саме вона й постраждала найбільше. Якщо ми не зберемо її всю до найдрібнішого уламочка, то вони дістануться ювелірам, щоб ті зробили персні для наших матерів, — Слова лилися зі Скегових вуст, ніби ель з переповненого кубка. Він щось вигукнув мовою гномів до робітників, які несли через залу один із ящиків, потім посмикав себе за білу бороду й нарешті спитав: — Арджетламе, ти коли-небудь чув історію про те, як Ісідар Мітрім було вирізьблено за часів правління Херрана?
Ерагон трішки розгубився, намагаючись пригадати уроки історії в Елесмері.
— Я знаю, що його вирізьбив Дюрок.
— Так, — відповів Скег, — це був Дюрок Орнтронд — Орлине Око вашою мовою. Хоч Ісідар Мітрім знайшов не він. Дюрок тільки видобув його з каміння, вирізьбив і відполірував. Він працював над Зоряною Трояндою п'ятдесят сім років, оскільки нічого не любив так сильно, як коштовності. Днями й ночами Дюрок сидів над Ісідар Мітрім, бо був свято переконаний, що Зоряна Троянда має стати не лишень витвором мистецтва, а й чимось таким, що зможе вразити кожного, хто її побачить, до глибини душі. А крім того, він сподівався, що тоді, коли він завершить роботу, боги пустять його до свого святкового столу. Він так любив свою роботу, що навіть утратив через це дружину. На тридцять другий рік вона поставила його перед вибором: або він покличе собі на допомогу інших майстрів, або вона піде з його життя. Почувши таке, Дюрок тільки відвернувся від неї й продовжив роботу над однією з пелюсток троянди. Він працював над Ісідар Мітрім до того часу, аж доки не був цілком нею задоволений. Потому він кинув полірувальне полотно на підлогу, відійшов від Зоряної Троянди на кілька кроків і мовив: «Гунтеро, захисти мене, я завершив». За мить він упав мертвий. — Скег поплескав себе по грудях. — Його серце зупинилось, адже заради чого йому ще було битися? Ось що ми намагаємось відновити… П'ятдесят сім років ретельної праці одного з найкращих митців нашого народу. Тож, якщо нам не пощастить скласти Ісідар Мітрім саме таким, яким він був, ми зганьбимо працю Дюрока для всіх, хто її ще побачить. — Стиснувши праву руку в кулак, Скег здійняв її на рівень грудей, щоб додати своїм словам ваги.
Ерагон підійшов до краю помосту й став дивитися, як п'ятеро гномів спускали зі спеціального крана ще одного майстра, який урешті-решт завис у повітрі за кілька дюймів від гострих країв розбитого сапфіра. Сягнувши рукою за пазуху, він витяг шкіряну торбинку й дістав із неї уламок Ісідар Мітрім. Потім він узяв його щипчиками і вставив до невеличкої щілинки в сапфірі.
— Якби коронація відбулася через три дні, — поцікавився Ерагон, — ви змогли б до того часу завершити роботу над Ісідар Мітрім?
Скег протарабанив усіма десятьма пальцями по перилу помосту якусь мелодію, що її Ерагон не впізнав.
— Якби не обіцянка твого дракона, — відповів він, — то ми б не стали аж так поспішати. Адже поспіх не притаманний гномам, Арджетламе. Ми не звикли кудись увесь час бігти, ніби мурашки. Однак ми зробимо все, аби завершити роботу над Ісідар Мітрім до коронації. Якщо вона відбудеться за три дні, то нам навряд чи варто розраховувати на успіх, але якщо це станеться, скажімо, наприкінці тижня, то ми, гадаю, могли б устигнути.
Ерагон подякував Скегові за розмову й пішов. Разом зі своїми охоронцями він дістався до однієї з багатьох обідніх зал міста-гори. Це була довга низька кімната з кам'яними столами під однією стіною й печами, біля яких поралися гноми, — під іншою.
Саме там Ерагон і пообідав, смакуючи хліб, рибу, яку гноми ловили в підземних озерах, гриби і якісь товчені бульби, що їх Вершник уже мав нагоду скуштувати в Тронжхеймі, проте не пригадував, що саме це була за страва. Перш ніж почати їсти, він, скориставшись закляттями, яких його навчив Оромис, ретельно перевірив, чи не підсипали йому до їжі отрути.
Коли Ерагон запив останню крихту хліба ковтком розбавленого водою пива, що залишилося після сніданку, до зали увійшли Орик і десятеро його охоронців. Воїни сіли за власний стіл, розмістившись так, щоб бачити обидва входи, а Орик із втомленою посмішкою приєднався до Ерагона, вмостившись навпроти нього на кам'яну лаву. Нічого не сказавши, він поставив лікті на стіл і потер обличчя руками.
Тим часом Ерагон вимовив кілька заклять, щоб ніхто не зміг підслухати їхньої розмови.
— Невже в нас з'явилась іще яка проблема? — спитав Вершник.
— Та ні, жодних проблем. Просто ця безглузда
