Бенкет круків - Джордж Мартін
— Я не люблю сера Ліна,— заявив Роберт.— Нехай не приїздить. Відішліть його назад, униз. Я йому дозволу приїздити не давав. Не сюди. Гніздо неприступне, казала мама.
— Ваша мама померла, мілорде. І поки вам не виповниться шістнадцять років, Гніздом правитиму я,— зронив Пітир і обернувся до згорбленої служниці, яка тупцювала біля сходів на кухню.— Мело, принесіть його милості нову ложку. Він хоче доїсти кашу.
— Не хочу! Хай каша летить геть!
Цього разу Роберт пожбурив усю миску, разом з кашею і медом. Пітир Бейліш спритно ухилився, а от мейстер Колмон не встиг. Дерев'яна миска врізалася йому просто в груди, а її вміст хляпнув на обличчя й на плечі. Мейстер заверещав зовсім не по-мейстерському.
Алейн же постаралася заспокоїти маленького лордійчука, тільки було вже запізно. Напад гніву вже опанував ним. Тремтячою рукою Роберт підхопив кварту молока, й вона теж полетіла. Коли він спробував підвестися, то перекинув стілець і сам гепнувся згори на нього. Одною ногою він зацідив Алейн у живіт з такою силою, що аж дух забило.
— Боги праведні,— зронив Пітир з відразою.
Мейстер Колмон, весь у каші на обличчі й у волоссі, став навколішки перед своїм підопічним, бурмочучи щось заспокійливе. Одна крапля повільно сповзала йому по правій щоці, нагадуючи велику сірувато-брунатну сльозу. «Цей напад не такий жахливий, як минулого разу»,— з надією подумала Алейн. На той час як припинилася трясця, на виклик Пітира з'явилося двоє гвардійців у небесно-блакитних плащах і сріблястих кольчугах.
— Віднесіть його назад у ліжко, щоб йому поставили п'явок,— звелів лорд-оборонець, і вищий гвардієць підхопив хлопчика на руки. «Я б сама могла його віднести,— подумала Алейн.— Він важить як лялька».
Колмон на мить затримався.
— Мілорде, переговори ліпше перенести на інший день. Напади в його милості погіршилися, відколи померла леді Лайса. Тепер вони частіші й дужчі. Я пускаю малюку кров так часто, як це допустимо, й даю йому сновійне вино і макове молочко, щоб краще спав, але...
— Він спить по дванадцять годин на добу,— сказав Пітир.— Однак час до часу йому треба й прокидатися.
Мейстер розчесав пальцями волосся, і каша полетіла на підлогу.
— Щоразу як його милість розхвилюється, леді Лайса давала йому цицьку. Архімейстер Еброз вважає, що материнське молоко має цілющі властивості.
— Що ви радите, мейстре? Підшукати мамку для лорда Соколиного Гнізда й сторожа Видолу? А коли відлучимо його від грудей — у день весілля? Щоб він з мамчиної цицьки одразу зміг переключитися на жінчину,— лорд Пітир розреготався, і зразу стало зрозуміло, що він про це думає.— Така порада не підходить. Пошукайте інакшого способу. Хлопчик дуже любить солодке, так?
— Солодке? — перепитав Колмон.
— Солодке. Торти й пироги, желе й варення, мед у стільниках. Може, дрібка солод-сну в молоці допоможе? Одна щіпка, просто щоб заспокоїти його й попередити ці напади трясці.
— Щіпка? — мейстер ковтнув, і борлак на шиї заграв.— Крихітна щіпка... можливо, можливо. Небагато й нечасто, так, можна спробувати...
— Одна щіпка,— сказав Пітир,— перш ніж він постане перед лордами.
— Як накажете, мілорде,— мейстер поквапився геть, на кожному кроці стиха побрязкуючи ланцюгом.
— Батьку,— заговорила Алейн, коли він пішов,— з'їсте на сніданок миску каші?
— Ненавиджу вівсянку,— глянув він на неї поглядом Мізинчика.— Краще вже поцілунок на сніданок!
Справжня донька не відмовилась би поцілувати батька, тож Алейн підійшла до нього й поцілувала — швидко цьомнула в щоку й миттю відступила.
— Як... шанобливо,— посміхнувся Мізинчик вустами, але очі не всміхалися.— Ну що ж, а тепер шанобливо слухай мої доручення. Перекажи кухарці, щоб нагріла червоного вина з медом і родзинками. Після довгого підйому гості наші змерзнуть і захочуть пити. Зустрінеш їх ти й запропонуєш закуски. Вино, хліб і сир. Який сир у нас іще лишився?
— Гострий білий і ароматний блакитний.
— Білий. І тобі ліпше перевдягнутися.
Алейн поглянула на свою сукню: темно-синій і насичено-червоний були кольорами Річкорину.
— Вона занадто відвер...?
— Вона занадто від Таллі. Лордам-декларантам може не сподобатися, що моя дочка-байстрючка гордовито походжає у сукнях моєї покійної дружини. Обери щось інакше. Чи варто нагадувати, щоб ти уникала і небесно-блакитного та кремового кольорів?
— Ні.
Небесно-блакитний і кремовий — це кольори дому Аринів.
— Восьмеро, ви кажете... А Бронзовий Йон теж з ними?
— Він єдиний, хто важить.
— Бронзовий Йон знає мене,— нагадала йому Алейн.— Гостював у Вічнозимі, коли син його поїхав на північ, щоб убратися в чорне...— (Вона тоді шалено закохалася в сера Веймара, але зараз пригадувала це смутно, бо трапилося це вічність тому, коли була вона ще маленькою дурненькою дівчинкою).— І це був не єдиний раз. Лорд Ройс бачив... бачив Сансу Старк на Королівському Причалі, під час правициного турніру.
Пітир поклав їй палець під підборіддя.
— Ройс міг зауважити гарненьке личко, тут я сумнівів не маю, але ж це було одне личко серед тисячі інших. Людина, яка б'ється на турнірі, має важливіші справи, ніж звертати увагу на дітей у натовпі. А у Вічнозимі Санса була ще маленькою дівчинкою з золотисто-каштановими косами. Моя ж донька — висока й гарна панна, й волосся в неї темно-каштанове. Чоловіки бачать те, що їм показують,— він поцілував її в ніс.— Звели Мадді розпалити коминок у світлиці. Я прийматиму лордів-декларантів саме там.
— Не у високій залі?
— Ні. Не дай боги, вони побачать мене біля престолу Аринів: ще подумають, що я зібрався його посісти. Така низькородна дупа не може і мріяти про такі високі подушки.
— У світлиці,— повторила вона. Слід було на цьому й зупинитися, але слова самі вихопилися: — А якби ви віддали їм Роберта...
— ...і Видол?
— Видол і так їхній.
— Переважно, це правда. Але не весь. До мене дуже добре ставляться в Мартингороді, а ще в мене є кількоро друзів серед лордів. Графтон, Ліндерлі, Лайонел Корбрей... хоча, твоя правда, вони
