Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

Карго піднявся.

— Ти виграєш цю гру, Рубен.

Річард довго дивився в спину відходячому негіднику.

Упевнившись, що командер віддалився, Джонрок підібрав довгий ланцюг, щоб той не тягнув його за нашийник і підійшов ближче до Річарда.

— Що він сказав, Рубен?

— Він хоче, щоб ми виграли.

Джонрок коротко реготнув.

— Готовий посперечатися, що хоче. Власник команди-чемпіона може зажадати собі що завгодно.

— Оцього я й боюсь.

— Чого?

— Іди відпочинь, Джонрок. Завтра буде насичений день.

Річард різко прокинувся від неглибокого сну. Навіть самої пізньої ночі табір ряснів звуками і активністю. Здавалося, що все навколо заповнювалося криками солдатів, сміхом, і лайкою. Брязкав метал, тихо іржали коні, ревли мули.

Вдалині Річард міг бачити схил поряд з лініями солдатів і возів, освітлених смолоскипами. Навіть посеред ночі будівництво тривало без зупинки.

Але нічого з цього не було тим, що розбудило його. Щось поблизу привернуло його увагу.

Він помітив, як якісь тіні ковзнули через кільце охоронців і коло низьких фургонів постачання, в яких розміщувалася його в'язниця. Він нарахував чотири темні постаті, які тихо кралися крізь темряву.

Швидко озирнувшись по сторонах, він зауважив щеінших праворуч. Його спантеличив питання, чи дійсно вони непомітно прокралися або все ж охоронці дозволили їм пройти.

Оцінивши їх розміри, Річард зрозумів, хто вони такі. Після того, як командер Карго розповів йому про свою ставкою на гру з Джеганем, Річард очікував відвідувачів. Це було саме останнє, чого йому бракувало, але не схоже, щоб йому якось могла представитися можливість вплинути на цю угоду.

Його дуже сильно хвилювало те, що він прикутий до фургона — його свобода дій була обмежена. Він навряд чи міг сховатися. І вже тим більше не міг втекти.

Боротьба з п'ятьма, а може і більше людьми, була зовсім не тим, що б він хотів пережити перед грою наступного дня. Він ніяк не міг дозволити собі бути пораненим, тим більше, зараз.

Він глянув у бік і помітив, що Джонрок був далеко. Здоровань лежав на боці, відвернувшись в інший бік, і міцно спав. Поклич він сплячого флангового нападаючого — і він втратив би єдину перевагу: раптовість.

Ті, хто намагалися напасти на нього, думали, що він спить. Річард прекрасно розумів — якщо він покличе Джонрока, то ці п'ятеро зможуть кинутися на Джонрока і перерізати йому горло, а вже потім зайнятися Річардом, не турбуючись про можливі перешкоди.

Четверо великих чоловіків підкралися вже близько, утворивши півколо. Вони, очевидно, знали, що ланцюг не дозволить йому втекти, а таке угрупування обмежить його простір для маневру. Судячи з того, як вони тихо підкрадалися, ймовірно, вони його вважали сплячим.

Один з них, скинув руками по сторонах для утримання рівноваги, і розмахнувся ногою збираючись пнути Річарда по голові, немов по броцу, коли намагаються вибити його в супротивника. Річард був готовий.

Він перекотився в сторону і як батогом хлеснув довгим ланцюгом, замотавши його навколо щиколотки людини. З усієї сили він смикнув ланцюг назад. Ноги людини вислизнули з-під нього. Він гепнувся об землю спиною з огрядним глухим стуком, при цьому вдарившись головою об землю.

— Вставай, — рикнув один з останніх, оскільки вони здогадалися, що Річард не спав.

Річард, згинаючись, зібрав ланцюг по довжині позаду себе на землі, утримуючи її поза увагою, і не вставав.

— Або що? — Запитав Річард.

— Або ми зітнемо твою голову прямо там, де ти сидиш. Незалежно від того, будеш ти сидіти або стояти, ти все одно будеш битий.

— Ага, так значить ви й справді боїтеся, — як і всі говорять про вас навколо.

Людина на мить завмерла.

— Ти це про що?

— Ви боїтеся, що програєте нам завтра, — відповів Річард.

— Ми нічого не боїмося, — пролунав голос іншої темної фігури.

— Вас би тут не було, якби ви не боялися.

— Ми тут не через те, що чогось там боїмося, — сказав перший. — Ми всього лише виконуємо те, що зажадав від нас Його Високоповажність.

— Ого, — здивувався Річард. — Так це виявляється Джеган боїться, що ми поб'ємо вас. Ну тоді мені це говорить багато про що. І, між іншим, це дещо повинно говорити і вам в тому числі — ми краще вас і ви не зможете перемогти в чесному змаганні. Джеган це добре розуміє і саме тому він послав вас — тому що ви недостатньо гарні, щоб побити нас в Джа-Ла.

Як тільки інша людина, видавлюючи з себе прокляття, повільно рушила, намагаючись схопити його, Річард замахнувся зібраним в петлю ланцюгом з-за спини так сильно, наскільки міг. Ланцюг врізався в бік лиця того чоловіка. Закрутившись, той закричав від несподівано болючого удару.

Як тільки на нього кинувся третій, Річард відкинувся на плечі. З усіх сил він штовхнув в живіт нападника, звертаючи всю інерцію того, проти нього самого ж. Удар немов тараном вибив все повітря з легенів і відкинув людину назад.

Перший вже знову був на ногах. Той, який отримав ланцюгом по обличчю, все ще корчився на землі. Інший віддихувався, притискаючи рукою посередині живота, перекотився на ноги і жадав помсти. Четвертий і п'ятий зайшли з обох сторін.

Двом вже битим не терпілося приєднатися до бійки. І ось вже вчотирьох вони накинулися одночасно. Занадто багато рук одночасно намагалися схопити ланцюг Річарда, щоб йому вдалося перешкодити піймати його.

Коли він спробував відкинути ланцюг подалі від їх досяжності, один з них стрибнув і зумів міцно вхопитися за ланцюг обома руками.

Річард крутанувся і своєю ногою підкосив одного з решти за ноги. Той з силою гепнувсявся на плече. Двоє інших схопилися за ланцюг і, рикнув від надзвичайної натуги, смикнули її