Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

Річард не міг не посміхнутися йому у відповідь.

— Спасибі, Джонрок. Я знаю, що ти так і зробиш. Як завжди.

— І Брюс теж.

Річард вважав, що, швидше за все, так і буде. Цей гравець був солдатом Імперського Ордена, але в той же час і членом сильної команди з репутацією — команди Рубена, як називали її його люди. Не при командері Карго, звичайно.

Глядачі називали їх червоною командою, карго — своєю командою, але між собою гравці називали себе командою Рубена. Він був атакуючим. Вони навчилися довіряти йому. Брюс, як і деякі інші солдати в складі команди, спочатку без особливого захоплення сприйняв ідею з червоними символами, але тепер носив їх з гордістю. Інші солдати вітали його, коли він виходив на поле.

— Завтрашня гра буде… небезпечною, Джонрок.

Джонрок зі знанням справи кивнув.

— Я вже простежу за цим.

Річард знову посміхнувся.

— За собою прослідкуй, добре?

— Моя справа стежити за тобою.

Річард покатав в руці маленький камінчик, викопаний з землі, ретельно підбираючи слова.

— Підходить час, коли кожен повинен дивитися за собою. Бувають часи, коли…

— Зміїна морда..

Річард обірвав розмову, зрозумівши тихе попередження. Він підвів очі й побачив коммандера Карго, ідучого крізь ряд вартових. Він зовсім не виглядав щасливим.

Річард підкинув камінь і сперся на руки, коли Карго зупинився, підносячись над ним. Навколо чобіт командера піднялася хмара пилу. Він глянув униз на Річарда, уперши кулаки у боки.

— Що це було сьогодні, а, Рубен?

Річард вдивлявся в татуювання зміїної луски, помітні в гаснучому світлі.

— Тобі не подобається, що ми виграли?

Замість відповіді командер метнув погляд на Джонрока. Джонрок зрозумів усе без слів і швидко ретирувався до дальнього кінця вагона, наскільки дозволяла довжина ланцюга. Коммандер присів перед Річардом. Татуйована луска ворухнулася, нагадавши Річарду справжню зміїну шкуру.

— Ти знаєш, про що я говорю. Що це за ідіотські витівки?

— Мене збили. Команда супротивника завжди намагається це зробити. Періодично це повинно їм вдаватися.

— Я бачив, як ти викладаєшся на повну і не можеш заробити очко, тому що тобі не вистачило зовсім трохи, бачив, як ти намагаєшся уникнути випаду захисників і це не завжди тобі вдається, але я ніколи не бачив, щоб ти допускався таких ідіотських помилок.

— Мені шкода, — вимовив Річард. Він не бачив сенсу сперечатися про це.

— Я хочу знати причину.

Річард знизав плечима.

— Як ти і сказав, це просто ідіотська помилка.

Коммандер навряд чи міг уявити, як сам Річард був злий на себе. Завтра він просто не міг дозволити собі такої помилки.

— Втім, ми виграли, так що, завтра граємо з імператорською командою. Я ж обіцяв тобі, що приведу команду до гри з нею.

Коммандер підняв очі на мить, глянувши на перші нічні зірки, перш ніж заговорити.

— Ти ж пам'ятаєш, як тебе спіймали?

— Цілком.

Погляд його знову повернувся до Річарда.

— Тоді ти повинен пам'ятати, що в той день у мене було повне право вбити тебе. Я дарував тобі життя за умови, що ти будеш грати найкращим чином, щоб виграти для моєї команди цей чемпіонат. Сьогодні ти грав не найкращим чином. Твій крок міг коштувати моїй команді вильоту з змагань.

Річард не намагався втекти від пильного погляду.

— Не хвилюйся, командер. Завтра все буде якнайкраще. Обіцяю.

— Добре, — Зміїна морда, нарешті, посміхнувся, холодно скрививши губи. — Добре. Ти виграєш завтра, Рубен, і отримаєш свою жінку.

— Я знаю.

Посмішка стала хитрою.

— Ти виграєш завтра, і я отримаю свою жінку.

Річарда це не зацікавило.

— Правда?

Коммандер Карго кивнув.

— Якщо ми виграємо, ця фігуриста блондинка Імператора Джегана буде моєю.

Річард несхвально насупився.

— Про що ти? Джеган не дозволить тобі взяти когось типу неї, його власної жінки.

— У нас з імператором невелике парі. Він так впевнений, що його команда виграє, що я умовив його поставити на спір про результат матчу його саму цінну жінку. Її звуть Ніккі. Він називає її Королевою Рабів. Джеган найменше хоче поступитися нею мені, вона — це його нав'язлива ідея. Але я думаю, ти можеш виграти її для мене, — погляд його зосередився на власних внутрішніх хтивих думках. — Я б дуже цього хотів — так само сильно, як Джеган хотів би зворотного, вважаю, — він повернувся до реальності і похитав пальцем перед обличчям Річарда. — Та й для твого ж власного блага ти повинен виграти.

— І тоді я зможу вибрати собі жінку?

— І тоді ти зможеш жити. Програєш завтра — і я дарую тобі смерть, яка повинна була спіткати тебе ще тоді, коли ти перебив моїх людей, — хитра посмішка повернулася на обличчя коммандера Карга. — Але якщо виграєш, вибереш собі жінку, як я і обіцяв.

Річард зустрів його погляд.

— Я вже обіцяв, що завтра зроблю все, від мене залежне. Я завжди тримаю обіцянки.

Коммандер кивнув.

— Добре. Ти виграєш завтра, Рубен, і всі будуть щасливі, — він хихикнув. — Втім, Джеган щасливий не буде — ні на гріш. А якщо подумати, Ніккі теж навряд чи буде хоч скільки-небудь щаслива, але мене це не хвилює.

— А імператор? Думаєш, його це не хвилює теж?

— Його-то хвилює, це вже точно. Карго знову хихикнув. — Джеган з розуму зійде, якщо йому доведеться покласти Ніккі в мою постіль. У мене свої рахунки з цією жінкою. І я маю намір насолодитися зведенням цих рахунків.

Річард намагався