Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Не дивно, що люди прозвали Еді кістяною жінкою; будинок був битком набитий кістками. Здавалося, Еді присвятила їм усе своє життя. Чаклунка, що спеціалізується виключно на кістках, вселяла занепокоєння. Вона практично не використовувала ні отрут, ні зілля чи інших атрибутів, характерних для її ремесла. Зедд знав, що вона намагається намацати на цьому шляху, але він не знав чому.

Чаклунки зазвичай воліли мати справу з живою матерією. Еді поглибилася у вивчення того, що мертво. Темне і небезпечне знання. На нещастя, тепер Зедд теж змушений цим зайнятися. Ну що ж, якщо хочеш осягнути суть вогню, ти повинен вивчати його. Правда, це непоганий спосіб згоріти. Зедд поморщився: йому не сподобалося порівняння, яке тільки що прийшло йому в голову.

Він поклав на місце останню кістку і поглянув на Еді:

— Якщо ти не хочеш, щоб у тебе по будинку розгулювали хвати, тобі слід тримати двері закритими.

Зедд надав своєму обличчю повчального виразу на випадок, якщо Еді обернеться, але вона не обернулася. Вона продовжувала незворушно складати біля печі розсипані дрова.

— Двері були зачинені. На засув. — В її голосі було щось таке, від чого у Зедда відразу пропала охота кривлятися. — Це бути вже втретє.

Підібравши ще одну кістку, яка завалился за стіл, вона кинула її Зедду.

— Раніше хвати ніколи не забиратися в мій будинок. — Вона говорила тихо, немов боялася, що хтось підслухає. — Я за цим стежила. — Вона поклала руку на велику білу кістку, що висіла на стіні. — Але з приходом зими все бути по іншому. Кістки перестали їх відганяти. Причина бути для мене загадкою.

Еді довгий час жила біля проходу через кордон. Ніхто краще за неї не знав всіх капризів, примх і небезпек цього місця. І ніхто краще за неї не знав, як їх уникнути. Але кордони зникли. Тепер тут має бути цілком безпечно.

Зедд спробував здогадатися, про що вона не договорює; чаклунки ніколи не говорять все, що їм відомо. Навіщо вона продовжує жити тут, де трапляються такі дивні і небезпечні речі? Може, це просто упертість, властива всім чаклункам?

Еді піднялася і пройшлася по кімнаті, освітленій тільки вогнем у печі.

— Запалити лампу?

У відповідь Зедд простяг руку над столом, і лампа спалахнула сама собою, опромінивши м'яким світлом піч, складену з гладких річкових каменів, і темні стіни, суцільно обвішані кістками. На полицях уздовж однієї із стін стояли черепи якихось жахливих тварюк. Одні кістки були перетворені в магічні атрибути, інші були нанизані в намиста, прикрашені різнокольоровими намистинками, треті — покриті незрозумілими стародавніми символами. Деякі кістки були оточені заклинаннями, написаними на стіні. Такий вражаючою колекції Зедд ще ніколи не бачив.

— Чому ти кульгаєш? — Запитав він, поспостерігавши, як Еді ходить по кімнаті.

— Ти зробити мені нову ногу занадто короткою, — помовчавши, сказала вона.

Зедд підпер рукою підборіддя і задумливо подивився на її ногу.

Дійсно, схибив. Але тоді йому треба було якомога швидше піти, і він дуже поспішав.

— Може, мені вдасться її злегка подовжити. — Він перестав підпирати підборіддя і зробив невизначений жест в повітрі. — Зробити їх однаковими.

Еді помішувала суп.

— Ні вже, спасибі, — кинула вона через плече.

Зедд здивовано підняв брову:

— Ти не хочеш, щоб вони стали однієї довжини?

— Я хочу подякувати тобі за те, що ти повернув мені ногу. З двома ногами живеться простіше. Я навіть не уявляти собі, до якої міри я ненавиджу ці милиці. Нога мені прекрасно служить, і я бути задоволена. — Вона піднесла до губ ложку, пробуючи суп.

— З однаковими ногами життя стане ще простіше.

— Я сказала, ні.

— Прокляття, жінко, чому «ні»? Еді поклала ложку на місце і взяла з полиці бляшанку зі спеціями. Вона говорила тихо, і голос її був не таким скрипучим, як звичайно:

— Це бути занадто боляче. Якби я знати заздалегідь, то воліла б доживати життя з однією ногою. — Вона кинула в суп щіпку прянощів. Зедд смикнув себе за вухо. Можливо, вона права. Процес відрощування ноги ледь не вбив її. Зедд не припускав такого повороту. До цих пір йому успішно вдавалося стирати з пам'яті людей хворобливі відчуття, навіть коли він не знав, чим вони викликані. Але він випустив з уваги, що на цей раз біль була занадто сильною.

Не треба було забувати про Друге Правилі Чарівника. Але він тоді був дуже заклопотаний тим, щоб зробити Еді добро. Втім, зазвичай саме так Друге Правило і діє.

— Ти знаєш ціну магії не гірше чарівника, Еді. І крім того, я робив це заради тебе. В обмін на біль. — Зедд знав, що цього разу процес не зажадає таких зусиль, але, розуміючи її стан, вирішив не наполягати. Можливо, ти й права. Хай залишається як є.

Білі очі знову звернулися на нього.

— Навіщо ти бути тут, чарівник?

Зедд пустотливо посміхнувся:

— Хотів тебе побачити. Таку жінку важко забути. Крім того, я хотів повідомити тобі, що Річард переміг Даркена Рала і ми перемогли. — Еді продовжувала дивитися на нього, і він насупився. — Як ти думаєш, навіщо до тебе лізуть хвати?

Вона виразно похитала головою:

— Твоя розмова — як хода п'яного: весь час виляє. — Вона жестом попросила його дістати миски. — Я і так знаю, що ми перемогли. Перший день зими прийшов і пішов, а в світі все як і раніше. Втім, я рада побачити твої старі кістки. — Її голос знизився і став ще скрипучішим. — Навіщо ти бути тут, чарівник?

Зедд встав з-за столу, радіючи можливості хоч на хвилинку позбавитися від її пронизливого погляду.

— Ти не відповіла на моє запитання. Навіщо до тебе лізуть хвати?

— За тим же, за чим і ти! — Гаркнула Еді. —