Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Тепер все знати, що у мене дар. Все знати, що я бути той, хто погасив вогонь. Моя мати заплакала, а батько відвернувся. Він не хотів на мене дивитися, тому що я нести в собі зло. Хтось привів бабусю Ліндел. Її поважали, тому що вона твердо тримати клятву. Бабуся відвела нас з дівчинкою до міської ради і там висікла її.

Зедд не повірив своїм вухам.

— За що?

— За те, що вона допомогла Володареві змусити мене скористатися даром, пояснила Еді. — Ми з цією дівчинкою знати один одного, начебто як подружки.

Більше вона зі мною не розмовляла. — Еді обхопила руками живіт. — Потім бабуся Ліндел зірвала з мене одяг і лупила мене, поки я вся не покрилася кров'ю. Я кричати сильніше, ніж та дівчинка у вогні. Потім вона протягнути мене голою і в крові через все місто до свого дому. Приниження. бути страшніше побоїв. Потім, вже в домі, я запитала, як вона могла бути настільки жорстокою. Вона подивилася на мене зверху вниз: «Жорстокою, дитя? Жорстокою? Ти не отримала ні єдиного удару більше, ніж заслужила. І жодного менше, щоб тебе не засудили до смерті». Потім вона змусила мене дати клятву:» Клянуся своєю надією на порятунок ніколи не звертати свій дар на людину з якої б то не було причини, без дозволу міської ради або представника короля. І нехай мою душу забере Володар, якщо я коли-небудь заподію людям зло своєю магією». Потім вона поголила мені голову. Я так і бути без волосся, поки не стати дорослою.

— Поголила тебе? Чому?

— Тому що в Серединних Землях, як тобі добре відомо, довжина волосся жінки вказує на її положення в суспільстві. Це бути доказ для мене і для інших, що моє становище — найнижче. Я скористатися даром публічно і без дозволу. Це бути нагадуванням про мій проступок. З тих пір я жила у бабусі Ліндел і рідко бачила матір і батька. Перший час я дуже за ними нудьгувала. Бабуся почала вчити мене користуватися даром, щоб я могла гарненько розібратися в тому, чого мені не слід робити. Я не любила бабусю. Вона бути занадто байдужою. Але я її поважала. На свій лад вона була дуже порядною жінкою. Якщо вона мене карала, то лише тоді, коли я порушувала її правила. Вона немилосердно частувала мене різками, але тільки якщо я нехтувала тим, про що була попереджена заздалегідь. Вона вчила мене, але не дала мені ні тепла, ні любові. Це бути важке життя, зате я навчилася дисципліни. Але головне — я навчилася використовувати дар. За це я завжди бути вдячна бабусі, бо дар бути моїм життям. Він дозволяв мені торкнутися чогось вищого і благороднішого, ніж бути я сама.

— Прости, Еді. — Зедд почав присьорбувати остиглий суп, оскільки не знав, чим ще зайнятися. Їсти йому вже не хотілося.

Еді підійшла до печі і довго дивилася у вогонь. Зедд терпляче чекав, коли вона знайде слова.

— Коли я виросла, мені бути дозволено відростити волосся. — Еді посміхнулася слабкою посмішкою. — Люди вважали мене привабливою.

Зедд відставив миску і, підійшовши, поклав руку їй на плече.

— Ви і зараз дуже привабливі, пані.

Як і раніше дивлячись у вогонь, вона накрила його руку долонею.

— Прийшов час, і я закохалася. Його ім'я бути Пела. Він бути незграбний, але чесний і добрий. Він бути ніжний зі мною. Він би вичерпав море ложкою, якби вирішив, що це мене порадує. Мені здавалося, що сонце встає лише для того, щоб висвітлювати мені його обличчя, а місяць сходить, щоб ми могли цілувати одне одного. Серце моє билося тільки для нього. Ми хотіли одружитися. Але у міської ради, очолюваної людиною на ім'я Матрін Гален, були інші плани. — Еді прибрала руку і зім'яла воріт сукні. — Вони вирішили, що я повинна вийти заміж за хлопця з сусіднього міста. Він бути сином мера. Для жителів Шори я бути цінним трофеєм.

Чаклунка, пов'язана клятвою, вважалася ознакою високої чесноти городян. Віддавши мене важливій людині з іншого міста, вони могли сподіватися отримати від цього великі вигоди — принаймні торговельні. Я бути в паніці. Я благала бабусю заступитися за мене. Я говорила їй про свою любов до Пела. Казала, що не бажаю бути подарунком в обмін на торговельні привілеї. Казала, що дар, яким я володію, — мій, і він ще не причина, щоб віддати мене в рабство. Чаклунки не бути рабинями.

Бабуся теж бути чаклункою. Її зневажали за дар, але поважали за те, що вона тримала клятву. І навіть більше, ніж поважали, — її боялися. Я благала її про допомогу.

— Не схоже, щоб така людина погодилася тобі допомогти.

— Більше мені ні до кого було звернутися. Вона сказала, що їй потрібно подумати, і веліла прийти пізніше. Це бути найдовший день у моєму житті. Коли я прийшла до неї під кінець дня, вона веліла мені встати на коліна й принести клятву. Вона сказала, що на цей раз слова повинні йти з самого серця. Вона частенько змушувала мене повторювати слова клятви. Я опустилася на коліна і на цей раз говорила щиро як ніколи. Потім я затамувала подих і стала чекати. Я навіть не піднялася з колін. Вона подивилася на мене зверху вниз. Обличчя її, як і раніше бути похмурим. «У тебе бунтівний дух, — сказала вона, — і ти повинна його приборкати. Люди зажадали від тебе клятви, і ти дала її. Сподіваюся, що я не доживу до того дня, коли ти її порушиш. Це твій єдиний обов'язок. Раду я беру на себе і поговорю з Матріном Галеном. Ти вийдеш заміж за Пела». Я уткнулась в поділ її сукні.

Еді замовкла, дивлячись у вогонь.

— І що ж, — Зедд підвів брову, — ти вийшла заміж за свого коханого?

— Так, — прошепотіла Еді. Вона взяла ложку і стала помішувати суп. Зедд дивився на неї. Нарешті Еді поклала ложку на місце. — Три місяці я думала, що життя бути прекрасною. — Вона втупилася в порожнечу, беззвучно ворушачи