Джек на Сході - Андрій Олегович Бєлянін

— На жаль, ніяк не можу, шановний, — скорботно розвів руками бандит. — Був би щасливий допомогти, але не можу — ми так давно нікого не грабували. Здавайтеся, будь ласка, інакше мої джигіти будуть змушені порубати всіх на шашлик.

— Канай звідси, редиско! — втрутився пес: він так довго мовчав і тепер вирішив висловити все, переходячи з дипломатичної мови на жаргон Дибілмена. — Забирай своїх корифанів і котися ковбаскою. Я тобі не шавка фраєрнута, я пес у законі! Срібний зуб маю, дві наколки на спині. Йди, поки ходиш. Зазвичай я ллю кров відрами, але сьогодні погодка не в масть і настрій у душі романтичний. Так що користуйся і паняй звідси…

Усупереч очікуванням Вілкінса, розбійники не злякалися собаки, яка говорить, навіть навпаки, поцокавши язиками, визначили для себе болонку як найціннішу здобич. У бік Божевільного Короля та його друзів натяглися луки…

— Зовсім темні! — ображено буркнув пес. — А пам’ятаєте, як від мене тікали ті розбійники біля Бесклахому?

У руках Джека зблиснув срібний меч відуна Герберта. Одним стрибком він збив з коня отамана розбійників і, заломивши йому руки за спину, приставив лезо, до горла.

— Тільки не вбивай його, мій хлопчику, — Лагун-Навіжений клацнув пальцями, і в усіх розбійників одночасно луснула тятива на луках. Чаклун клацнув ще раз, і тієї ж долі зазнали сідельні підпруги. Джигіти лаючись гепнулися на пісок. Мейхані про всяк випадок сховалася за Сема, даючи простір чоловікам. Вілкінс вип’ятив пухнаті груди, затуляючи дівчину, і гордо попередив найближчого бандита:

— Не підходь! Раз кусну — тиждень сісти не зможеш.

Але вже звичні до чаклунства шуліки пустелі набралися рішучості і, незважаючи на всі неприємності, схопилися за криві ятагани. Лагун почав було шепотіти нове заклинання, як у небі майнула світла смуга і чийсь суворий голос промовив:

— Бах, вах, вах… Як тобі не соромно, Хабібуло? Знову людей грабуєш?

Від подиву Джек випустив отамана. Просто перед ним на килимі-літаку легко ширяв усміхнений товстий дідок у білій чалмі, строкатому халаті і з хитрющим виразом обличчя. Розбійники негайно покидали зброю і впали на коліна носами в пісок.

— А я ж попереджав тебе, Хабібуло. Візьмися за розум, розпусти своїх горлорізів, відкрий чайхану і продавай плов і перепічки з кмином. Але ні… Тобі б тільки віднімати чуже. Чому тебе, ріпоголового, вчили в медресе? Годі, все, я стомився. Отримуй, що заслужив!

Незнайомець плеснув у долоні, і всі розбійники перетворилися на звичайнісіньких ховрашків. Наші друзі аж роти пороззявляли, дивлячись на такі чари. Лише хоробрий Сем обережно підійшов до найбільшого ховраха, котрий щойно був отаманом, і голосно сказав:

— Гав!

Ховри здиміли, лише курява закрутилася, а Лагун-Навіжений ввічливо кивнув старому на килимі:

— Ви дуже вчасно, колего. Вельми вдячні за допомогу. Я отримав чисто професійне задоволення, дивлячись на ваш видовищний трюк з масовим перетворенням.

— Ну що ви… це не так важко для людини, котра все життя присвятила магії перевтілення живої матерії, — скромно зашарівся старенький. — А ви, схоже, не місцеві? З ким маю честь говорити, колего?

— Маг, учений та дослідник професор Лагун-Навіжений з учнем, другом та провідником. А як ваше ім’я, якщо дозволите поцікавитися?

— Байрам-Бабай, відлюдник, мандрівний мудрець, вивчаю алхімію, біологію, генетику, медицину та паранормальні явища.

Схоже, пенсіонери знайшли один одного. Лагун швиденько переповз з верблюда на килим Байрам-Бабая, і вони обидва віддалилися на сто кроків уперед, бурхливо обговорюючи останні досягнення в області прикладної магії. А Сем, упевнившись, що Мейхані не звертає на нього ані найменшої уваги, знову почав чіплятися до Джека:

— У мене проблема.

— Збігай за бархан, там кущики.

— Та не ця, я одружитися хочу.

— Ти завжди хочеш, — меланхолійно відмахнувся Джек.

— Ні, тепер я хочу остаточно й невідворотно. Тільки я вибрати не можу… Вони мені усі подобаються.

— Хто «усі»?

— Шелті, Гюль-Гюль, Мейхані… — почав перелічувати пес. — Може, мені гарем відкрити, га?

— Хвилиночку! Леді Шелті виходить за мене. Ми давно б обвінчалися, якби не твоя дурна втеча на Схід.

— Ха, це ще треба подивитися, кого вона обере, коли я першим прийду її рятувати! Але не будемо сваритися через дрібниці. Нареченою більше, нареченою менше, яка різниця? У мене все одно лишаються місяцелика Гюль-Гюль та апетитна Мейхані.

— Ну, а від мене ти чого хочеш? — почав потроху дратуватися Божевільний Король: упевненість Сема у власній привабливості могла довести кого завгодно.

— Розумієш, у чому справа… Одружитися з обома одночасно не можна. Якщо я спочатку одружуся з Гюль-Гюль, то хто ж мені дозволить взяти за другу жінку безрідну жебрачку? А якщо я спочатку одружуся з Мейхані, то ж султан нізащо не погодиться, аби його дочка була лише другою жінкою після портової волоцюжки?! Що ж мені робити?

— Та ти хоч когось з них кохаєш? — приречено запитав Джек.

— Аякже?! Остаточно й невідворотно — обох одразу! — впевнено вдарив себе лапкою в груди учень чародія.

— Тоді нічим не можу допомогти, — Джек постукав Сема по лобі. Звук був густий і довгий, як у дзвоні. — Боюся, що це не лікується…

Лагун-Навіжений нарешті знайшов співрозмовника по душі. Поки маленький караван невтомно просувався у глиб пустелі, двоє солідних стареньких бурхливо обговорювали власні проблеми, починаючи ломотою в ногах або прострілів у попереку і закінчуючи пошуками філософського каменю і клонуванням людського мозку. Мейхані, яка їхала верхи на коні, раптом напружилася й жестом покликала до себе Джека:

— Подивіться на пісок, пане королю, він ворушиться!

— Справді… Наче велетенська змія.

— Хай Аллах нас боронить! — зблідла дівчина. — Якщо це Кусань-Повзун, то нам кінець.

— Джеку, друже, — підбіг стурбований Сем, — чогось я не розберу: довкола такий запах, наче ми до