Джек на Сході - Андрій Олегович Бєлянін
— Він сильніший за самого Аллаха?! — заокруглила очі Мейхані.
— Або все це майстерний блеф, обман, ілюзія, містифікація та підробка, — зауважив Божевільний Король.
— Саме так! — задоволено відгукнувся чаклун. — Я в жодному разі не закликаю вас недооцінювати ворога, але зайва підозріливість теж не піде нам на користь. У світлі сьогоднішньої перемоги вважаю за необхідне зробити наступну заяву: я маю намір дійти до кінця і зірвати личину з безіменного хана іфритів! Ну, а ви, молодь, зможете за одним заходом повернути дам ваших сердець.
Слухачі вибухнули бурхливими оплесками. Чарівник ще раз перевірив надійність магічного кола, попросивши Мейхані розмотати якомога більше мотузки для того, щоб вона захищала і в’ючних тварин. Джек першим заступив на варту. Коли Лагун та дівчина заснули, до Божевільного Короля тихо підповз Сем:
— Слухай, Джеку, поговорити треба.
— Давай завтра? Іди спати, тобі змінювати мене через чотири години.
— Знову вередуєш, так? Ну, будь людиною, вислухай бідолашного собаку! У мене просто язик чухається, не можу мовчати.
— Тоді інша справа, кажи.
Пес набрав повні груди повітря і змовницьки прошепотів:
— Вона в мене закохалася!
— Хто? — не зрозумів Джек.
— Мейхані, недоріка!
— Вона не недоріка.
— Та не вона недоріка, а ти. А вона — закохалася!
— З чого ти взяв? — щиро здивувався Божевільний Король. — Мейхані така добра, гарна і розумна дівчина…
— То, по-твоєму, в мене може закохатися тільки зла потвора з перекособоченими мізками?!
— Усе одно мені не здалося, що в неї така вже нездоланна пристрасть до одруження з великими собаками…
— Та я ж тобі кажу — любить! — гаряче зашепотів Сем, збуджено вимахуючи хвостом. — Я ж знаюся на жіночій психології. Ти лише поглянь, як вона на мене дивиться. А як чухає за вухами? А як вона за мене вступилася, буквально закрила грудьми? Та закохалася, втюрилася, втріскалася по вуха, можеш мені повірити!
— Ну… не знаю. Навіть якщо й так, то що з того?
— Як це «що»?! Не можу ж я залишити без уваги закохану дівчину, — хитро підморгнув Вілкінс. — Ти б завтра зайняв чимось Лагуна на годинку-другу, а я б тут… Ну, втішив, заспокоїв, приголубив…
— А як же принцеса, незрівнянна Гюль-Гюль? — спохмурів Джек.
— О, це святе! З нею я збираюся одружитися, а Мейхані — це так… на зразок закуски перед обідом. А-а-а-й! Що ти робиш, ведмедю?! Бо-о-оляче-е-е!..
Божевільний Король залізною рукою схопив пухнасте вухо болонки, скрутив його і прошепотів так, що ледве не розбудив усіх:
— Тільки доторкнися до дівчини, ловеласе нещасний!..
На ранок набурмосений Сем запевняв, що став гірше чути; і справді — ліве вухо в нього так набрякло, що здавалося удвічі довшим, ніж праве…
* * *Коли дочка лицаря перебила весь посуд і трохи видохлася, вона присіла на краєчок розкішного ліжка, розмірковуючи про своє невеселе становище. Чорний джин вмостився посеред кімнати, по-турецьки схрестивши ноги. Він тоскно скиглив якісь протяглі пісні.
— Підйом! Час братися до справ, — нарешті насмілилася енергійна Шелті. — До речі, як тебе звати?
— У мене довге ім’я — Лю-ля-ке-Баб.
— Е, зустрічалися й довші, підійде. Я стомилася слухати твої одноманітні серенади. Розважатимеш мене, не виходячи за межі дозволеного. Насамперед, принеси мені мій старий одяг. Це ж не заборонено?
— Слухаю і скоряюся, моя пані.
Вже через хвилину Шелті, сховавшись за ширмою, з насолодою одягла звичне вбрання мисливиці.
— Так, а тепер покажи мені весь палац.
— Слухаюсь і скоряюся. Іди за мною, пані.
Одним рухом джин відсунув частину стіни, відкриваючи підземний хід. Вони спустилися вниз гвинтовими сходами і цілу годину гуляли розкішно обставленими кімнатами палацу. Тут були прекрасні зали з яшмовою підлогою, мармуровими колонами і викладеними мозаїкою стінами. Багаті їдальні, де найсмачніші та найвишуканіші страви стояли просто на дорогих килимах, поміж цілих гір різних фруктів та запечатаних глеків з добірними винами. Басейни з гірського кришталю і сауни з байкальського кедру з димком пахощів і ароматами лікувальних масел. Чудові затінені спальні, мініатюрні сади з маленькими фонтанчиками. Словом, все, чого душа бажає. Шелті бентежило одне: за час прогулянки вони жодного разу не зустріли ані слуги, ані вартового чи хоча б звичайної прибиральниці.
— А де ж люди? Бо догляд за такими приміщеннями потребує величезної кількості робочих рук.
— Хан іфритів не тримає на службі людей. Вони надто вимогливі, вередливі, часто хворіють, турбуються про власні родини, і взагалі — джини самі з усім впораються.
— Дивно… і от ще: я чула, начебто кожний хан на Сході має гарем. Чому ми туди не зайшли?
— Це заборонена тема, моя пані. Про гарем не можна говорити вголос. Господар дізнається, такий скандал влаштує!.. — Лю-ля-ке-Баб навіть став менший на зріст. — Але, між нами кажучи, по-моєму, у повелителя серйозні проблеми з жінками. Він навикрадав їх стільки, що тепер не знає, як їх позбутися, і тримає усіх в одній коморі.
— Де? — вражено запитала Шелті.
— У коморі. Коли господарю набридає нова дружина, він перетворює її на черевик і ховає в комору. Вона в нас вже під саму зав’язку набита запиленими черевиками, й усі на ліву ногу.
— Та ваш хан просто хворий — так поводитися з жінками! Ну, я ним займуся! Негайно веди його сюди!
— Не можу, пані, він у від’їзді. Якщо хочете, краще поки погуляємо садком.
Нічого не поробиш. Дочка лицаря знизала плечима, відклавши засукування рукавів до більш слушного часу. Садок був такий же
