Джек на Сході - Андрій Олегович Бєлянін
Поки вони таким чином розкланювалися один перед одним, іфрит швидко простяг руки, схопив край килима і одним різким рухом струсив поважних літніх людей на пісок! Після чого вмить розірвав килим-літак на сотню маленьких клаптиків і знущаючись, пустив їх за вітром. Зловісний сміх синього іфрита луною розлігся над пустелею. Лагун-Навіжений від такого поводження страшенно розлютився. Ледве виплюнувши з рота пісок, він запустив у іфрита величезну вогняну кулю, але негідник ухилився. Чарівник повів рукою — і ноги іфрита обвило міцне коріння верблюдячої колючки; поки той з ним боровся, Лагун сяк-так підняв Байрама. У східного мага від падіння чалма сповзла на носа, і він ніяк не міг звільнитися. Знявши головний убір з лисіючої маківки друга, чарівник знову повернувся до синього іфрита.
— Одну хвилиночку, вельмишановний професоре, почнемо одночасно, — гукнув до нього Байрам.
— Як скажете, колего.
І два старих чародія, замахавши руками, прочитали два жахливих заклинання. Від чарів Байрам-Бабая іфрит відразу перетворився на камінь, а з пальців Лагуна-Навіженого зірвалася зелена блискавка, яка із страшною силою вдарила в груди скам’янілого ворога. Іфрит розлетівся на тисячу скалок.
Відсапавшись, обидва чарівники присіли на пісок.
— Вай дод… Вай-ме… Який гарний килим був. Ручної роботи старих майстрів — колекційна річ! Порвав, зовсім порвав, шайтан…
— Доведеться щось вигадати, — спохмурнів Лагун. — Якщо тут вільно вештаються іфрити, то мої друзі у великій небезпеці. Нам треба терміново розшукати їх.
— На жаль, мій любий друже, я не можу створити з цих ганчірочок інший килим-літак, — розвів руками східний маг.
— Все одно розгулювати пустелею пішки в нашому віці несолідно.
— Несолідно. Ми — поважні люди.
— А як ви дивитеся на спробу створити з цих клаптиків двомісного слона?! — загорівся Лагун.
— Слона? Але він вийде з ганчір’я… Не впевнений, що зумію надовго зробити з неживої матерії живу плоть, — зітнув плечима Байрам-Бабай.
— І не треба! Це буде ганчір’яний слон. Як тільки ми знайдемо наших, знову перетворимо його на клаптики. Я впевнений, що зможу вмовити Мейхані зшити їх точно за візерунком. У дівчини золоті руки. Ми відновимо ваш килим-літак.
— О всемилостивий Аллах! Ви ллєте духмяну трояндову олію на свіжі рани моєї душі. Я йду з вами! Ми перетворимо клапті на слона, знайдемо ваших друзів, відремонтуємо мій килим, і я смиренно попрошу дозволу прийняти участь у війні проти хана іфритів. Мені так сподобалося працювати з вами у парі…
— Дуже приємно, колего, дуже приємно. Отже, починаймо?
* * *Вставши з-за столу, новоспечені подруги налаштувалися на повальний обшук. Нещасний Лю-ля-ке-Баб носився на побігеньках, наче зайчик, а енергійні дівчата спорожнювали шафи, перевіряли на предмет магії обручки, намиста, черевички, хустки, килими, ціпки, мечі — тобто все, до чого могли дістатися. Джин ламав голову, не в змозі вирішити: чи повинен він допускати такий погром, чи йому варто порушити наказ господаря «не заподіювати шкоди» і за допомогою невеликого паралічу припинити оте неподобство? Між тим план пошуку «сили» хана іфрита по ходу справи обернувся планом Шелті: палац успішно перетворювався на звалище. Ніхто б не повірив, що здатні зробити з палацом дві старанні дівчини за якихось півтори години. Джин лементував, що йому прибирання вистачить на цілий тиждень.
— Ми ж тільки почали… — пересмикувала плечиками принцеса.
— А коли закінчимо, тобі буде простіше збудувати новий палац, аніж приводити до ладу старий, — лагідно додавала мисливиця.
Лю-ля-ке-Баб спробував знепритомніти.
Надвечір ентузіазм пошуку трохи згас. Незважаючи на цілковитий бедлам, жодного магічного предмета дівчата виявити не змогли.
— Слухай… а може, ми не там шукаємо?
— О Аллах, а де ж іще? Я, певно, всі меблі попересовала. Такі фізичні навантаження не пасують дочці султана. От, навіть ніготь зламала…
— Та я не про це, — відмахнулася донька лицаря. — Лагун-Навіжений якось казав: якщо когось десь немає, значить хтось той десь таки є! Ми шукаємо чарівні речі всюди, але якби ми їх ховали, то хіба б поклали так, щоб їх можна було знайти?
— Ти хочеш сказати, що якщо їх немає в жодній з кімнат, — прозріла принцеса, — то це означає, що ми бачили не всі кімнати!
— Розумниця! Ходімо шукати.
— Вах, вах, вах… Навіщо квапитися? У мене теж з’явилася цікава ідея. Можливо, ми шукаємо не тільки не там, але й не так?
— Агов, Лю-ля-ке-Бабе! — в один голос погукали обидві.
Джин явився злий мов собака, в пістрявому фартушку, з віником в одній руці та ганчіркою для підлоги — в іншій.
— Що вам завгодно, о злісні порушниці режиму?
— У нас з’явилося бажання продовжувати пошуки. А ти ще возишся з прибиранням? Поквапся, зараз розгардіяш піде по другому колу.
— Змилуйтеся, о незрівнянні пері піднебесного світу! — заблагав бідолашний джин, падаючи навколішки. — Я прибрав лише три кімнати, а ви розвели свинарник у сорока! Хан зніме мене з посади, якщо завтра побачить хоч найменші сліди безладу. Пожалійте безробітного джина-а-а…
— О, то твій господар приїздить вже завтра? Треба поквапитися, — підступно примружилася чорноока Гюль-Гюль. — А в потаємній кімнаті ти вже навів лад?
— Ні. Дякую, що нагадала, я… Стоп! Куди це я? — зупинився раптом джин. Він був простацьким хлопцем і ніяк не міг протистояти принцесі, яка виросла в атмосфері інтриг та змов. — Але ж до потаємної кімнати ви не заходили? Отже, і прибирати там не треба.
— Шелті, дорогенька, нагадай — ми заходили туди чи ні?
— Чесно кажучи, люба, не пам’ятаю, — моментально підхопила гру мисливиця. — Це така маленька, в башті, за персидським килимом?
— Ні! — роздратовано виправив джин. — Це така велика, в камінній залі, під килимками, у підвалі сходами вниз.
— Там ми не були, — одностайно кивнули подруги, радісно відштовхуючи одна одну ліктиками. — Так що ти правий, Лю-ля-ке-Бабе, можеш у ній не прибирати.
Джин з полегшенням зітхнув і
