Джек на Сході - Андрій Олегович Бєлянін

— А що це робить відьма? — насторожено спитала Мейхані, дивлячись на бабцю, яка, здавалося, виконувала якийсь дивний танок.

— Не знаю, — зітнув плечима Лагун-Навіжений. — Якщо хочеш, давай у неї спитаємо. Лінія оборони зовсім не заважає нам вести переговори. Гей, шановна, вам що, жабу за комір кинули чи це такий вітальний танок аборигенів для дорогих гостей?

— Замовкни, сивобородий шайтане! — роздратовано гаркнула бабця. — Я — жахлива Арзі-бібі! Ти посмів ступити на територію великого хана іфритів, а я стою на варті його володінь. Ніхто не пройде, не заплативши належної ціни!

— Це, мабуть, своєрідна митниця, — здогадався Божевільний Король. — Ну, все. Тепер від нас почнуть вимагати документи, візи, довідки про щеплення, сплати мита, але… на цьому ґрунтується правопорядок будь-якої держави. Закони треба поважати. Скільки з нас, добра жінко?

— Мені не потрібні гроші! Ви заплатите кров’ю будь-кого з вас! — злорадно розсміялася відьма.

Друзі спохмурніли.

— Джеку, тут твоє королівське благородство нікому не потрібно. Перечекаємо до ранку, я все ж таки впевнений, що охоронна лінія…

— Старий ішак! Порожній бурдюк! Пересохлий арик! Що ти можеш знати про міць східної магії? Зараз сюди прийдуть мої дітки, і якщо ви не вирішите, кого принести їм у жертву, вони роздеруть усіх!

— О Аллах! Це лише кішки, — з полегшенням зітхнула Мейхані, але посмішка швидко зникла з її обличчя.

Тисячі чорних, як смола, кішок оточили трьох мандрівників. Очі тварин палали зеленим вогнем, як і в старої, яка їх викликала. Втім, незважаючи на вишкірені ікла, випущені пазурі та наїжачене хутро, жодна кішка не ризикувала переступити через зачаровану мотузку.

— Діти мої, вперед! Убийте цих невірних! — продовжувала біснуватися Арзі-бібі, і друзі відчули себе незатишно.

Мейхані вчепилася в рукав чаклуна, а Божевільний Король гарячково прикидав, скількох тварин він встигне зарубати, перш ніж інші накриють їх з головою.

— Теоретично наша фортеця неприступна, — вголос розмірковував Лагун-Навіжений, — магічне коло ще ніколи мене не підводило. Але практично — кішок забагато, і якщо вони нападуть одночасно… Перший ряд ляже мертвим на мотузці, другий зверху — теж, третій, вірогідно, пройде по тілах своїх товаришів, а вже четвертий проб’ється напевно. Питання лише в тому, чи вистачить кішкам кмітливості для планомірної атаки?

Наче у відповідь на його слова відьма почала шикувати кішок у правильні бойові ряди.

— Ставай! Шикуйсь! Стр-р-рунко! За мною, діти мої! Ми виконаємо наш обов’язок і схопимо нечестивих чужинців. Вони ваші…

— Лагуне, зробіть що-небудь! — попрохав Джек.

— Можливо… але ж кішок це не зупинить, — замислився чаклун. — Хіба що на хвилинку відверне їхню увагу, а для цього треба…

— Перетворити її на пацюка! — з ходу запропонувала Мейхані.

— Нехай буде по-твоєму, дівчинко.

Лагун посміхнувся, прошепотів кілька слів, змахнув руками, і на пісок упало чорне вбрання старої. Можливо, відьма навіть змогла б знову перетворитися на людину, але не встигла. Найближчі кішки, побачивши здобич просто в себе під носом, кинулися вперед і розірвали жахливу Арзі-бібі в одну мить.

— Так їй і треба! — кивнули Джек з дівчиною.

— Та воно так, але… кішки не йдуть. Вони вже отримали наказ і будь-що виконають його, — приречено зазначив чародій.

Дике ревище з усіх боків дало знати, що напад розпочався.

Чорні кішки приготувалися до стрибка. Божевільний Король підняв меча над головою, Лагун-Навіжений почав творити чергове вибухове закляття, Мейхані, вихопивши з багаття палаючу гілку, теж вирішила дорого продати своє життя, як раптом… Кішки раптом завмерли, боячись навіть повернути голови. Звідкілясь здалеку долинав дивний гуркіт. Поступово він підсилювався, і вже через хвилину було зрозуміло, що це громоподібне гавкання великого собаки! Кішки почали жалісно обмінюватися прощальними поглядами. Мить по тому їхні ряди були атаковані величезною болонкою в стані психічної неврівноваженості. Кішки, волаючи, порснули в різні боки. Частина згоріла на магічному колі, кількох знищив меч Джека, когось устиг потоптати пес, але більшість втекла. Гордий Сем якийсь час погавкав (про всяк випадок), після чого зніяковіло-присоромленим тоном пробурмотів:

— Ну ви як діти, їй богу… На хвилину залишити не можна, обов’язково в щось влізете. Гаразд, у мене серце м’яке. Дай, думаю, подивлюся, чим вони там перед сном займаються. Встиг вчасно. Ну, ось я… повернувся.

— Стій, мій хоробрий пане! Не переступай зачаровану мотузку! — залементувала Мейхані, коли Вілкінс вирішив підійти ближче.

— Ви що… капкани проти мене ставите? Вовчі ями риєте?! — вражено запитав пес, відсмикуючи передню лапу.

— Це було коло магічного захисту від кішок, — охоче пояснив чаклун, знімаючи закляття. — Швидко заходь усередину, я зараз його знову активізую. Ніч довга, може, ще хтось заявиться.

Болонка почалапала в коло і сіла біля багаття в неприступній позі ображеної гідності. Першим до Вілкінса підійшов Божевільний король.

— Дякую тобі, друже. Ти добряче нас виручив. Обіцяю, що зроблю все можливе й неможливе, аби звільнити твою обраницю.

— І ще королівський подарунок на весілля, — попросив Сем, сором’язливо лизнувши Джека в ніс.

Друзі помирилися. Мейхані лагідно почухала болонку за вухом, і навіть принциповий Лагун-Навіжений був радий обійняти свого блудного учня. Коли пристрасті вляглися, чаклун «осідлав улюбленого коника», видавши слухачам цілу лекцію з приводу подій цієї ночі.

— Як бачите, панове, нам тут не дуже раді. Султан чесно попереджав, що хан іфритів — дуже могутній чародій, і ми переконалися в цьому на власному досвіді. Але є декілька моментів, які, треба визнати, досить сильно мене збентежили. Чотири іфрити, які викрали принцесу та леді Шелті, навіть не спробували напасти на нас. Чому? Припустимо, що той джин, котрий втік від нас, також був посланий ханом іфритів. Але й він не заподіяв нам шкоди…

— Це я! Я його прогнав, — пихато завертівся пес. — Як підняв лапу, як…

— Семюелю, не перебивай! Суть у тому, що на нас дуже швидко звернули увагу і поважають як найсерйозніших супротивників. Ми лише наблизилися до кордону володінь хана, а на нас вже нацькували